— Припустимо, суб’єкта розвтілили. А як ви знатимете, що в порожній глек повернеться саме та сутність, що вам потрібна? І чи взагалі вона повернеться? — запитав Тищенко.
— Ну, це не складно. Потрібен провідник.
— Оцей, в тілі якого живе моя сутність, ну, Тищенко — він же не сам привів Особу. Її розшукав Компанієць, тобто той, хто добровільно поступився своєю плоттю; по суті, домовився з Особою. А як поведеться сутність, скажімо, людини-вампіра, коли опиниться в потойбіччі? Вона що, кинеться розшукувати потрібну вам людську душу?
— Потрібні нам сутності самі кинуться до нього, — сказав Дряпун.
— До нього кинуться ті рідні й близькі, котрі пішли з цього світу раніше від нього, а не ті, що потрібні.
— Річ у тім, що всі оці покручі, — я не боюся цього слова, — пов’язані родинними зв’язками з тими, хто зустрічатиме, будуть і наші. А вже завдання провідника — дати їм знати, що від них вимагається.
Вони вийшли з тісного ходка в тунель, де пролягала залізнична колія.
Водій-секретар, поводивши променем ліхтарика, сказав:
— З того боку в’язниці є такий самий, але робочий, тунель; по ньому бігають поїзди метро. Сотні тисяч людей проносяться щодня в кількох кроках від в’язниці. До речі, електрички виконують роль поршня в тунелях; у камерах завжди свіже повітря.
Незабаром попереду заясніло. Вони наближалися до підземного майданчика, де стояло авто.
6
Іван Іванович дорожив своїм сталевим кітелем. Гарно скроєна одіж ховала всі ганджі тіла і водночас була ознакою приналежности її власника до найвищої суспільної касти. Навряд чи хтось звернув би увагу на підтоптаного чолов’ягу з широким лицем і невиразними великими очима, якби він був зодягнений, як усі. А ще наказ людини в такому одязі мав силу закону для представника будь-якого рівня влади. Тим-то Іван Іванович, попри демократичний характер і світогляд типового вченого, не розлучався з кітелем навіть у спеку.
Коли Тищенко з Дряпуном увійшли в лабораторію інкарнації, кітель висів на спинці стільця, а його господар, у халаті, сидів біля столу і щось писав. Уздрівши прибульців, керівник Центру підвівся і запитав у лже-Каламуса:
— Ну, як вам наше господарство?
— Точніше — склад скафандрів, — відказав Тищенко. — Розумна ідея.
— Авжеж, авжеж, — погодився Іван Іванович. — А от наповнити ті ємкості змістом, це великою мірою залежатиме й від вас.
Тищенко прикипів до нього очима, очікуючи пояснення.
— Скоро стануть потрібні провідники. Найкращий був отой, котрий поступився вам своєю плоттю. Втім, поступився не те слово... Так от, у кооперативі, де він директував, є ще кілька осіб, що їх можна було б задіяти. Щоправда, зв’язок душі з тілом у них значно тісніший, аніж у їхнього колишнього лідера. Але це — люди з миттєвою реакцією. Крім суворого тестування, їх не раз уже апробовано в надзвичайних ситуаціях. Віталій Тищенко для них — незаперечний авторитет, котрий, до речі, заробив велику суму грошей. Тим людям "Порядок" платитиме стільки ж.
— Та їм можна й менше, — зауважив лже-Каламус. — Нащо марнувати кошти?
— А ми й не марнуємо, — на обличчі Івана Івановича промайнула іронічна посмішка. — Ми перекладаємо гроші з однієї кишені в іншу. Адже "Експарка" тепер наша.
— Ну, ви не дуже... Директор кооперативу — посада вибірна. Якщо мене, тобто Тищенка, переоберуть, то і зв’язок з "Еспаркою" обірветься.
— Хто б то вас переобирав, якщо завдяки вам у банк кооперативу тектиме така грошва?
Тим часом батько "Еспарки" прикидав подумки, кого має на увазі керівник Центру перевтілення. Кілька сот людей обслуги він відкинув одразу. Отже, йшлося про осіб із нечисленої оперативної групи — "каскадерів". Це були не просто обдаровані, а унікальні люди. Натомість Тищенко сказав:
— Наскільки мені відомо з пам’яті цього ось комп’ютера, — він тицьнув пальцем у чоло, — головною дійовою особою в процесі перевтілення є не провідник, а той, хто поступається своєю плоттю. В нашому випадку це буде істота з підземелля. Яким чином сутність нелюда, опинившись у потойбіччі, знайде собі заміну?
— Нелюд — він тут. А там він — елементарна частка Вселенського Розуму. За законами потойбіччя його зустрінуть сутності рідних і близьких, котрі пішли з цього світу раніше. Складність полягає в тому, щоб залучити в гурт тих, хто зустрічає, потрібну нам сутність. Найновіші досягнення в галузі інкарнації свідчать, що для цього досить накачати людину відповідною інформацією про потрібного нам родича. Ну, всілякими моментами з біографії, там вчинки, не обов’язково моральні... Аби тільки все те врізалося в пам’ять. При цьому використовуються відео— і звукозаписи, фото, листи й таке інше... Збиранням матеріалу вже займаються відповідні органи. Тим часом мізки декого з в’язнів очищаються — їм не дають газет, літератури, не вмикають радіо, вже не кажу про телебачення. На зголоднілий на інформацію мозок буде обрушено лавину фактів із життя родича; пам’ять всотає їх, як губка. З цим свіжим багажем знань ми і відрядимо суб’єкта на той світ. Природно — з провідником.
— Ви кажете, що інформацію збирають відповідні органи. Виходить, що про в’язнів знаємо не тільки ми.
— Ні. Про мешканців підземелля збирачам матеріалу відомо тільки те, що їх розстріляно. До речі, там усе чисто... Ну, протоколи розстрілу і таке інше, все, як належить...
— А як провідник, який вперше опиниться в потойбіччі, розпізнає поміж кількох сутностей саме ту, яка потрібна?
— Ну, в потойбіччі таємниць немає і кожну сутність можна розпізнати.До того ж провідника так само накачають інформацією... Але ми ухилились від теми. — Керівник Центру підвівся, і, смикнувши за лискучу сріблясту запону, що розділяла кімнату на дві частини, пішов углиб, де був великий телеекран. Дістав із фільмотеки касету і поставив її в гніздо відеоапарату. Перед тим, як натиснути на клавішу, кивнув Тищенкові і Дряпунові на стільці. — Сподіваюсь, у ємкості, яку ви зайняли, зостався в мозкові й відбиток пам’яті її власника, і вам не треба буде пояснювати, хто є хто в цьому відеопоказі, — звернувся до Тищенка.
На екрані з’явився волейбольний майданчик і дві групи спортсменів. Якийсь час невидимий оператор знімав гру обох команд, та поступово "око" кінокамери змістилося в один бік, до команди, що складалася з різних за зростом гравців: тут були двометрові велетні й коротуни. Але майстерність гри від "зростового нестандарту" ніскільки не змінилась.