— Ідіть сюди, мій дорогий, мені треба поговорити з вами, — сказала вона з деякою врочистістю.
Пан де Баржетон пішов за друяшною в будуар.
— Може, я, захотівши стати заступницею для пана де Рюбампре, — сказала Наїс, — з необачпості виявила до нього надмірну прихильність, що її хибно зрозуміли як місцеві йолопи, так і він сам. Сьогодні вранці Люсьєн кинувся мені до ніг, отут, де ми сидимо з вами й при— зпався в коханні! В ту хвилину, коли я підіймала з підлоги цього хлопчика, ввійшов Станіслав. Зневаживши обов’язки щодо жінки, дотримуватись яких чемність зобов’язує дворянина за будь-яких обставин, він насмілився пустити поголоску, нібито застав нас двох у якійсь підозрілій позі, хоч насправді я поставилася до того зухвальця так, як він заслуговував. Якщо ж цей молодий шаленець дізнається, до яких наклепів спричинився його вибрик, він, я певна, образить Станіслава й викличе його па дуель. Але ж подумайте, це було б рівнозначно прилюдному освідченню в коханні. Нема потреби доводити вам, що ваша дружина чиста; та ви самі розумієте, якої наруги зазнала б і ваша і моя честь, коли б пан де Рюбампре став захищати мене від наклепів. Ідіть же негайно до Станіслава і найрішучіше вимагайте від пього сатисфакції за ті образливі плітки, які він розпустпв про мене. Пам’ятайте: ніякого з ним примирення, хіба що він одмовиться від своїх слів у присутності багатьох статечних свідків. Вчинивши так, ви заживете доброї слави між усіх порядних людей, ви діятимете, як людина розважлива, порядна і здобудете право па мою пошану. Я зараз же посилаю Жантіля верхи в Ескарба до мого батька, він буде вашим секундантом; незважаючи па свій вік, він, я знаю, зуміє провчити того блазня, що насмілився паплюжити добре ім’я жінки з роду Негрпеліс. Вибір зброї надається вам; бийтеся на пістолетах, ви влучно стріляєте.
— Я йду, — сказав пан де Баржетон, надіваючи капелюха й беручи ціпок.
— Гаразд, мій любий, — сказала розчулена дружина. — Ось таких чоловіків я люблю. Ви справжній лицар.
Вона підставила для поцілунку чоло, і старий цмок— пув його, щасливий та гордий. І жінка, що відчувала якусь ніби материнську любов до цієї сивоголової дитини, не могла втримати сліз, коли почула, як грюкнула за ним хвіртка.
"Як він мене любить! — подумала вона. — Бідолаха дорожить життям, а без жалю ладен загинути ради мене".
Пан де Баржетон не переживав, що завтра йому доведеться стояти віч-на-віч із супротивником і дивитися на дуло пістолета, націленого на нього; пі, поки він ішов до Шандура, його непокоїло і тривожило зовсім інше: "Що я йому скажу? Наїс повинна була підказати мені головну думку!" І він сушив собі голову, складаючи кілька фраз, які б не видалися надто смішними.
А проте люди, що живуть, як пан де Баржетон, у вимушеній мовчанці, на яку їх прирікає обмежений розум та вузький кругозір, у рішучі хвилини життя прибирають особливо поважного вигляду. Вони розмовляють мало і, природно, дурниць вибовкують менше; вони довго міркують над тим, що мають сказати, і через крайнє недовір’я до себе так ретельно готують свої промови, що нарешті висловлюються з великим блиском — диво дивне, подібне до того, котре розв’язало язика Валаамовій ослиці. Тим-то й пан де Баржетон повівся як людина неабияка. Він виправдав думку тих, хто мав його за філософа піфагорської школи. Увійшовши до Станіслава об одинадцятій вечора, він застав у нього велику компанію. Пан де Баржетон мовчки вклонився Амелі й удостоїв кожного своєї недоречної посмішки, що за таких обставин видалась іронічною. Запала могильна тиша, яка буває в природі перед грозою. Шатле, що вже вернув сюди, багатозначно глянув на пана де Баржетона, потім на Станіслава, якому ображений чоловік церемонно 13 клонився.
Шатле збагнув причину такого пізнього візиту, — старий о цій годині звичайно уже був у ліжку; очевидно, ііого немічну руку скеровувала Наїс; а що близькі взаємини Шатле з Амелі надавали йому права втручатись у сімейні справи цієї родини, то він підвівся, підійшов до пана де Баржетона і, відвівши його вбік, спитав:
— Ви хочете говорити із Станіславом?
— Так, — відповів добряга, радіючи посередництву і сподіваючись, що Шатле вестиме замість нього переговори.
— Тоді, будь ласка, зайдіть у кімнату Амелі, — сказав начальник податкового управління, задоволений, що відбудеться дуель, яка, чого доброго, зробить пані де Бар— жетон удовою і внеможливить її одруження з Люсьєном, призвідником поєдинку.
— Станіславе, — сказав Шатле до пана Шандура, — Баржетон прийшов, мабуть, вимагати сатисфакції, адже ви стільки базікали про Наїс. Ідіть-но в будуар вашої дружини і тримайтесь обидва, як личить дворянам. Не здіймайте галасу, будьте підкреслено чемні, коротше, поводьтеся з англійською витримкою і не принижуйте своєї гідності.
За хвилину Станіслав і Шатле підійшли до Баржето— па.
— Вельмишановний пане, — сказав ображений чоловік, — ви кажете, що застали пані де Баржетон у якійсь підозрілій позі з паном де Рюбампре?
— З добродієм Шардоном, — глузливо вточнив Станіслав, який не вважав Баржетона за людину рішучу.
— Хоч би й так, — вів далі чоловік Наїс. —■ Якщо зараз же ви не відмовитесь від ваших слів у присутності всього товариства, що зібралось у вашім домі, я попрошу вас потурбуватися про секунданта. Мій тесть, пан де Негрпеліс, буде у вас о четвертій ранку. Тож зробімо останні розпорядження, бо справу можна залагодити лише за однієї умови: про неї я вам уже сказав. Мене ображено — і право вибору зброї за мною. Будемо битись на пістолетах.
Всю дорогу пан де Баржетон пережовував свою промову, найдовшу в його житті; він виголосив її незворушно і навдивовижу просто. Станіслав геть сполотнів і подум— ки запитав себе: "А що ж я там, власне, бачив?" Але йому не лишалося іншої ради, як одмовитись від своїх слів перед усім товариством у присутності цього мовчуна, що, видно, аж ніяк не був схильний до жартів, або стати перед дулом пістолета, на саму думку про який огидний страх здавлював йому горло мов розпеченими обценьками; зрештою, він обрав більш віддалену небезпеку.
— Гаразді До завтра, — сказав він панові де Баржето— ну, сподіваючись, що справа, може, якось уладнається.