Троє чоловіків вернулися до вітальні, де всі втупились у їхні обличчя; Шатле посміхався, пан де Баржетон виглядав так, як і завжди в своєму домі, але Станіслав був блідий. З його обличчя деякі жінки здогадалися, про що йшла мова. "Вони битимуться!" — пошепки переходило з уст в уста. Половина гостей вважали, що Станіслав винен,— що він збрехав, свідчила його блідість і розгубленість; друга половина захоплювалася манерою пана де Баржетона триматися. Шатле прибрав поважну й таємничу міну. Вділивши кілька хвилин спогляданню присутніх, Баржетон пішов.
— Знайдуться у вас пістолети? — прошепотів Шатле на вухо Станіславу, і той затремтів од голови до п’ят.
Амелі все зрозуміла і знепритомніла; жінки мерщій віднесли її до спальні. Зчинився страшенний гамір, усі заговорили воднораз. Чоловіки залишились у вітальні й одностайно заявили, що пан де Баржетон повівся слушно.
— Хто б міг подумати, що це старе луб’я здатне на такий шляхетний вчинок? — сказав де Сенто.
— А чого ж? — озвався безжальний Жак. — Замолоду він прекрасно орудував зброєю. Батько не раз розповідав мені про Баржстонові подвиги.
— Та ну? Розставте їх за двадцять кроків, і обидва схиблять. Треба тільки взяти кавалерійські пістолети, — сказав Франсіс, звертаючись до Шатле.
Коли всі порозходилися, дю Шатле заспокоїв Станіслава і його дружину, запевнивши, що все буде гаразд, мовляв, у поєдинку між шістдесятирічним і тридцятишести— річним — перевага завжди на боці молодшого.
Врапці другого дня, коли Люсьєн снідав із Давідом, що вернувся з Марсака, не домігшись батькової допомоги, ввійшла схвильована пані Шардон.
— Ти, Люсьєне, чув новину? Про неї гомонять повсю-* ди, навіть на базарі. Сьогодні о п’ятій ранку пан де Баржетон трохи не вбив пана де Шапдура на лузі пана Тюлуа. Де Шандур нібито пустив учора поголоску, що заскочив тебе з пані де Баржетон.
— Брехня! Пані де Баржетон ні в чому не випна! — скрикнув Люсьєн.
— Я чула, як один селянин розповідав про всі подробиці тієї дуелі. їдучи до міста, він усе бачив зі свого воза. Пан де Негрпеліс прибув о третій ранку — він був секундантом Баржетона; він сказав Шандурові, що й сам викличе його на дуель, якщо з його зятем трапиться лихо. Пістолети дав їм якийсь кавалерійський офіцер. Пан де Негрпеліс кілька разів їх перевірив. Дю ПІатле був запротестував проти випроби пістолетів, і тоді звернулися до офіцера, щоб той розсудив суперечку, і офіцер сказав, що в справності зброї завжди корисно пересвідчитись, якщо не хочуть обернути дуель на дитячу забавку. Секунданти поставили супротивників на відстані двадцяти п’яти кроків. Пан де Баржетон тримався, ніби па прогулянці; він стрельнув перший, куля влучила Шандурові в шию і той, уже неспроможний вистрілити, упав. Хірург із лікарні оце недавно сказав, ніби Шандур отак і залишиться до самої смерті кривошиїм. Я зайшла сказати тобі про наслідки дуелі, щоб ти, бува, не подався до пані де Баржетон, ба й не показувався в Ангулемі, а то хто-небудь із Шандурових друзів може тебе підбити па поєдинок.
В цю хвилину Баржетонів камердинер Жантіль зайшов у супроводі друкарського підмайстра і подав Люсьєнові листа від Луїзи.
"Друже мій, Ви вже, думаю, знаєте, чим закінчилась дуель між Шандуром та моїм чоловіком. Сьогодні ми не прийматимемо нікого. Будьте обережні, ніде не показуйтесь, прошу Вас у ім’я любові до мене. Чи не здається вам, що цей сумний день найкраще провести у Вашої Беатріче, життя якої перемінилось у зв’язку з цією подією і яка має багато чого Вам сказати".
— На щастя, — мовив Давід, — післязавтра наше весілля; ось тобі й привід рідше з’являтися до пані де Баржетон.
— Дорогий Давіде, — відповів Люсьєн, — вона просить мене прийти сьогодні. Думаю, треба послухати її, вона краще знає, як мені слід поводитися за теперішніх обставин...
— Виходить, тут усе вже готове? — запитала Давіда пані Шардон.
— А ви подивіться! — вигукнув Давід, радий, що може показати, як змінилося помешкання другого поверху, де все було обновлене, все вилискувало.
Там усе дихало тією ніжністю, яка панує в оселі молодого подружжя, де весільні квіти і фата молодої ще прикрашають сімейне життя, де весна кохання відбивається в кожній речі, де все сяє білиною, все чисте, все в цвіту.
— Єва житиме, як припцеса, — сказала мати, — але ви потратили силу-силенну грошей! Справжнє безумство!
Давід усміхнувся й нічого не відповів, бо пані Шардон торкнулася відкритої рани, яку приховував бідолашний закоханий і яка його страшенно мучила: витрати настільки перевищили його розрахунки, що в нього не залишилося коштів для надбудови у дворі. Тещі доведеться ще довго очікувати на свій куточок, про який піклувався зять. Великодушні люди дуже страждають, коли, буває, не можуть виконати якоїсь обіцянки, що її навіює притаманне ніжним почуттям марнолюбство. Давід приховував свою скруту, щоб не вразити Люсьєна, якого могли б засмутити жертви, принесені задля нього.
— бва зі своїми подругами теж добре потрудилася, — мовила пані Шардон. — Посаг, кухонне начиння, усе готове. Дівчата так її люблять, що потай від неї обшили матраци білою байкою з рожевою облямівкою. Вийшло чудово! Тільки глянеш — вже заміж хочеться!
Мати й дочка витратили всі свої заощадження, щоб стягнутися на речі, про які чоловіки завжди забувають. Знаючи, як пишно прагне Давід опорядити помешкання — адже йшлося навіть про те, щоб замовити в Лімо— жі порцеляновий сервіз,— вони з останніх сил вибивалися, щоб посаг не поступився перед Давідовим надбанням. Це змагання в любові й щедрості загрожувало тим, що молодята вже на самому початку сімейного життя мали неминуче зазнати матеріальної скрути, незважаючи на видимість міщанського добробуту, що міг видатись павіть розкішшю в такій дрімучій провінції, як тогочасний Ангулем.
Побачивши, що мати й Давід пішли в спальню, де йому були вже знайомі і меблі, й білі з блакитним шпалери, Люсьєн умить гайнув із дому й подався до пані де Баржетон. Він застав Наїс та її чоловіка за сніданком: у пана де Баржетона після врапішньої прогулянки з’явився, нівроку, добрий апетит, і віп спокійнісінько їв, анітрохи не переймаючись тим, що сталося врапці. Пап де Негрпеліс, старий поміщик, особа досить показна, нащадок старовинної французької знаті, сидів поруч із дочкою. Коли Жантіль доповів про пана де Рю'бампре, сивий старець кинув на Люсьєна пильний погляд батька, якому кортіло скласти думку про людину, котру виріз— пила з-поміж інших його дочка. Надзвичайна Люсьєнова врода так гостро вразила його, що він не міг приховати схвального погляду; проте в доччиному захопленні він, здавалося, вбачав скоріше флірт, аніж пристрасть, скоріше примху, ніж тривалу любов. Сніданок уже закінчувався, отож Луїза могла встати з-за столу н залишити батька зі своїм чоловіком. Вона подала Люсьспові знак ітп за нею.