— Ви гадаєте, дитино, — сказав Блонде, — що я дуже зацікавлений привести у салон папі де Монкорне такого красеня, як ваш милий? Якщо вп проти, вважайте, я нічого вам не сказав. Але гадаю, тут ідеться не про жінку, а про те, щоб домогтися замирення й умовити Люсьєна дати спокій бідоласі, який став посміховиськом їхньої газети. Адже барон дю Шатле з дурного розуму сприймає ваші статті всерйоз. Маркіза д’Еспар, пані де Баржетон і всі завсідники салону графині де Мопкорне переймаються долею Чорногуза, отож я пообіцяв їм
Г
римирити Лауру й Петрарку, себто пані де Баржетон Люсьєна.
— Ага! — вигукнув Люсьєн, відчувши, як п’янка радість утамованої помсти розливається йому по жилах. —■ Тепер вони плазують біля моїх ніг! Я ладен боготворити своє перо, своїх друзів, боготворити фатальну могутність дреси! Але ж сам я досі не написав жодної статті про Чаплю й Чорногуза, Я піду туди, друже, — сказав він, обійнявши Блонде за стан, — атож, я піду, але тільки тоді, коли ті двоє відчують на собі всю вагу ось цієї легенької штуки! — Люсьєн узяв перо, яким він писав статтю проти Натала, й потряс ним. — Завтра ж таки я пфкбурю в них двома шпальтами. А далі — побачимо. Щ хвилюйся, Коралі! Йдеться не про кохання — про помсту. І я помщуся, о як я помщуся!
— Оце чоловік! — сказав Блонде. — Якби ти знав, Люсьєне, як рідко можна зустріти подібний вибух почуттів у пересиченому світі Парижа, ти цінував би себе дуже високо. З тебе вийде добра шельма, — сказав він, скориставщися куди промовистішим виразом. — Ти на шляху до влади.
— Він свого досягне, — сказала Коралі.
— Він уже багато чого досяг за півтора місяця.
— А коли станеться так, що від скіпетра його відокремлюватиме тільки яма завширшки з могилу, він замостить її трупом Коралі.
— Ваше кохання гідне Золотого віку, — сказав Блонде. — Я щиро тебе вітаю, твоя велика стаття — чудові, — мовив він, глянувши на Люсьєна. — Вона незвичайна, свіжа. Ти уже встиг стати визнаним майстром газетярського ремесла.
Прийшли Лусто з Гектором Мерленом та Верну. Люсь— енові було неабияк приємно опинитися в центрі уваги. Фелісьєн приніс йому сто франків — гонорар за статтю. Газета визнала за необхідне винагородити такий блискучий витвір, щоб принадити автора. Побачивши, що в них зібрався капітул журналістів, Коралі послала служницю вамовпти сніданок у "Голубому циферблаті", найближчому ресторані. Незабаром Береніка доповіла, що стіл накрито, і господиня дому запросила всіх до затишної їдальні. В розпалі бенкету, коли шампанське вдарило всім у голову, з’ясувалося, з якою метою прийшли до Люсьєна його приятелі.
— Ти ж не хочеш,— сказав йому Лусто,— нажити в особі Натана ворога? Натан теж працює в газетах, він має друзів, і він зможе влаштувати тобі прикру несподіванку, коли вийде друком твоя перша книжка. Хіба ти пе зацікавлений продати "Лучника Карла Дев’ятого"? Ми зустріли Натана сьогодні вранці, він у розпачі. Але ти напишеш ще одну статтю, в якій розхвалиш його до пебес.
— Як? Ви хочете, щоб після статті, в якій я розгромив його книжку... — почав Люсьєн.
Еміль Блонде, Гектор Мерлен, Етьєп Лусто та Фелісь— єн Верну дружно засміялися.
— Післязавтра у вас звана вечеря. Ти запросив На— тапа? — запитав Блонде.
— Твоя стаття пішла без підпису, — пояснив Лусто. — Фелісьєн не такий новачок, як ти, і він поставив унизу замість підпису тільки літеру "Ш". Ти й далі зможеш так підписувати свої статті, вміщені у його газеті, — вона чисто лівого напрямку. Власне, усі ми належимо до опозиції. Проте Фелісьєн виявив тактовність і не захотів нав’язувати тобі твої майбутні переконання. Скажімо, Гекторова газета — орган правого центру, і там ти підписуватимешся літерою "Л". Нападати зручніше анонімно, а під похвальним словом завжди вигідно підписатися повним прізвищем.
— Мені байдуже, як підписуватися, — сказав Люсьєн.— Але я не знаю, що сказати на користь книжки.
— Виходить, ти написав те, що думав? — запитав Гектор.
— Так.
— Ех, друже, — сказав Блонде, — а я гадав, ти маєш ширший погляд па речі. Слово честі, я сподівався, дивлячись на твоє чоло, що ти наділений геніальністю великих мислителів, чий розум здатен розглядати кожну річ із двох боків. У літературі, друже, кожна думка мас свій підспідок і лице; причому ніхто точно не знає, де саме цей підспідок. У царині мислі усе має подвійний вимір. Ідеї двоєдині. Янус — це міфологічний образ критики і символ генія. Триєдиний лише бог. Саме завдяки своєму винятковому талантові Мольєр і Корнель змусили Альцеста і Октавія сказати "так", а Філінта і Цінну— "ні". Руссо в "Новій Елоїзі" написав одного листа за дуель, а другого — проти дуелі, і хто збагне, в котрому він висловив свою істинну думку? Хто з нас віддасть перевагу Кларіссі чи Ловеласу, Гокторові чи Ахіл— лу? Хто справжній герой у Гомера? Який намір мав Річардсоп? Отак і критика повинна розглядати твір під усіма можливими кутами зору. Наш обов’язок — тільки переповідати.
— Отже, ви обстоюєте ті погляди, які висловили в своїх статтях? — насмішкувато запитав Люсьєна Верну. — Але ж ми тільки торговці фразами, і ми живемо з цієї торгівлі. Коли ви захочете написати твір великий
і досконалий, — я маю па увазі книжку, — викладайте там свої погляди, виливайте душу, виразіть себе у тій книжці, захищайте її. Але статті! Сьогодні їх читають, завтра забувають, і кожна з них варта тільки тих грошей, які за неї заплатять. Якщо ви надаватимете ваги таким дурницям, вам доведеться хреститись і кликати на поміч святого духа, перш ніж написати звичайнісіньке оголошення.
Гості видимо були здивовані, виявивши в Люсьєні стільки надмірної делікатності, й усі вони заходилися стягувати з нього отроче одінкя, щоб убрати його в шати зрілого мужа й газетяра.
— Знаєш, чим утішився Натан, прочитавши твою статтю? — запитав Лусто.
— Звідки ж мені знати?
— Він вигукнув: "Статті забуваються, книжки живуть!" Через два дні Натан прийде сюди вечеряти, і побачиш, як він стелптиметься перед тобою, цілуватиме твої ноги, скаже, що ти велика людина.
— Ото буде сміхота, — сказав Люсьєн.
— Сміхота? — повторив Блонде. — Необхідність.
— Друзі, я б із радістю, — мовив Люсьєн, уже трохи захмелівши. — Але як до цього взятися?