— А ось як, — сказав Лусто. — Напиши в Мерленову газету статтю на три шпальти, в якій ти спростуєш себе самого. Ми оце тільки сказали Натанові — удосталь навтішавшися його люттю, що незабаром він сам дякуватиме нам за нещадну полеміку, завдяки якій його книжка розійдеться за тиждень. Нині ти для нього мерзенний зрадник, тварюка, негідник; післязавтра ти станеш у його очах великою людиною, могутнім талантом, одним з героїв Плутарха! Натан обійме тебе як свого найкращого друга. Доріа уже відвідав тебе, свої три тисячі франків ти поклав до кишені. Значить, ділу кінець, і тепер ти маєш повернути собі повагу й дружбу
Натана. Твій удар призначався тільки книготорговцев!. Нищити й громити ми повинні лише своїх ворогів. Якби йшлося про людину, що здобула собі ім’я без нашої участі, про ворожий нам талант, який слід зацькувати, ми б тебе не умовляли; але Натан наш друг. Свого часу Блонде напав на нього в "Меркюр", щоб мати втіху спростувати самого себе в "Деба". Завдяки тим двом статтям зразу розійшлося перше видання книжки.
— Друзі, присягаюся честю, я не здатен і двох слів написати на користь цієї книжки...
— Ти варобиш іще сто франків, — сказав Мерлен. — Отже, 8 одного Натана ти матимеш десять луїдорів. Крім того, ти зможеш надрукувати ще одну статтю в журналі Фіно, за яку сто франків заплатить тобі Доріа, а сто — редакція. Усього разом — двадцять луїдорів 1
— Але про що мені писати? — запитав Люсьєн.
— Знайти вихід зі становища можна ось як, — ска— вав Блонде, трохи поміркувавши. — "Заздрість, яка вгризається в усі чудові твори, як черв’як у соковите яблуко, — напишеш ти, — намагалася спаплюжити й цю книжку. Щоб знайти у ній якісь вади, критика була вмушена вигадати теорію про два напрями, які нібито існують у красному письменстві: літературу ідей і літературу образів". Тут, мій друже, ти скажеш, що найвища майстерність письменника в тому, щоб виразити ідею в образі. "Уся сутність поезії в образі", — заявиш ти і пошкодуєш, що наша мова для поезії мало придатна; ти вгадаєш про докори іноземців з приводу позитивізму, притаманного нашому стилю, і принагідно похвалиш панів де Каналіса та Натана за ті послуги, що їх вони вробили Франції, поетизуючи її мову. Спростуй свої попередні аргументи, показавши, як далеко ми пішли вперед проти вісімнадцятого століття. Пошлись на поступ (це слово завжди збиває з пантелику міщан!). Мовляв, наша молода література представлена полотнами, де сусідять усі жанри: комедія і драма, описові сцени, сцени характерів, діалог у блискучій оправі захопливої інтриги. А найграндіозніший витвір сучасної літератури — це роман, який вимагає почуттів, стилю й образів. Він прийшов на зміну комедії, побудованій за законами минулого часу й неприйнятній з огляду на сучасні звичаї. Він охоплює і факт, і ідею, для його задумів потрібна
і дотепність Лабрюйєра та його уїдливі повчання, і характери, зображені в манері Мольєра, і вигадливі сюжети Шекспіра. Він змальовує найтонші відтінки пристрасті —— єдине, в чому наші попередники досягли великого успіху. Отож роман стоїть значно вище від холодний математизованих дискусій та сухого аналізу, властивих вісімнадцятому століттю. "Роман, — повчально виголосиш ти, — це епопея, в якій читач знаходить розвагу". Наведи цитати з "Корінни", пошлися на пані де Сталь. Вісімнадцяте століття усе поставило під знак запитання, дев’ятнадцятому доводиться шукати відповіді; і ці відповіді наш час знаходить у дійсності, в живій і постійно мінливій дійсності; крім того, він дає цілковиту волю пристрастям, про що не мав ніякого уявлення Водьтер. Тут ти пройдешся по Вольтеру. "Що ж до Рус— со, то він тільки виряджав у пишномовні словеса наперед обмірковані логічні системи. Юлія і Клара — образи чисто схематичні, без плоті й крові". Ти можеш розвинути цю тему і сказати, що нашу молоду й самобутню літературу ми завдячуємо миру, завдячуємо Бурбонам — адже ти пишеш для газети правого центру. Висмій тих, хто любить вигадувати всілякі системи. Й нарешті ти вигукнеш, охоплений шляхетним обуренням: "Скільки вигадок, скільки свідомої неправди у статті нашого товариша по перу! І задля чого? Тільки задля того, щоб принизити чудовий літературний твір, щоб одурити читача і дійти висновку: "Книжка, яка не залежується на полицях книгарень, зовсім не має успіху в широкої публіки. "РгоЬ рисіог!" Так і напиши: "РгоЬ рисіог!" — ця люб’язна лайка розпалить зацікавлення читачів. Нарешті повідом про занепад критики. Далі висновок: "Не існує іншої літератури, крім літератури розважальної". Натан ступив на новий шлях, він зрозумів потреби своєї доби і зміг відповісти на її запити. Сучасність вимагав драми. Саме драма необхідна нашому століттю, в якому панує політика — ця безперервна драма з пантомімою. "Хіба протягом лише двадцяти років не спостерігали ми аж чотири драми? — вигукнеш ти. — Революцію, Директорію, Імперію та Реставрацію?" Далі ти окропиш Натанову книжку щедрими дифірамбами — і друге видання умить розкуплять. А надто після того, як найближчої суботи в нашому тижневику з’явиться ще одна твоя стаття, і її ти вже підпишеш повним прізвищем — де Рюбампре. У цій останній статті ти скажеш: "Видатні твори завжди спричиняють бурхливі суперечки. Цього тижня одна газета написала так і так про книжку Натана, а друга дала рішучу відсіч". Ти розгромиш обох критиків — і Ш., і Л., — принагідно відпустивши кілька приємних слів на адресу моєї першої статті, в "Деба", і на закінчення оголосиш, що Натанова книжка — це найкращий твір нашого часу. Сказати так — це те саме, що не сказати нічого, так пишуть про кожпу книжку. Протягом одного тижня ти заробиш чотири сотні франків, а крім того, матимеш приємність де-не-де написати й правду. Розумні люди погодяться або з Ш., або 8 Л., або 8 де Рюбампре, а може, навіть з усіма трьома. Міфологія — один з великих винаходів людства — помістила істину на дно колодязя, звідки її можна ви— •гягти на світло, тільки зачерпнувши відром. А ти запропонуєш читачам аж троє відер істини, замість одного. Ось так, мій друже. Сідай і пиши!
Люсьєн був приголомшений. Блонде цмокнув його в обидві щоки й сказав: