Я, звичайно, не міг і не хотів йому розповідати про все, що зі мною діялося за цей час, що ані Пугач, ані масачусетці в Бостоні, ані інші заколотники мене ажніяк не цікавлять. Але я таки застановився над цим усім. Німчик мені подобався. Це була щира душа, ось такий юнак, якого портрет я оглядав в галереї, а намалював його Фрагонар, одержимий натхненням. Від цього німчика я багато дечого міг навчитися. Він палко стиснув мою руку і прирік довічну дружбу, з тим, що я повинен з ним їхати у Майнц, де він живе із своїми батьками, що є звичайними бюргерами, і сестрами, які мені напевно сподобаються, як і я їм. Зразу ж він всучив мені декілька нових книжечок німецьких поетів, Лессінга, Віланда і, звичайно, Йогана Вольфганга Гете. Він також деклямував власні вірші, які він, однак, сам вважав безталанними.
Так ми приволіклися врешті решт до кордону і в'їхали в цісарські володіння. Хоч паспортна контроля пройшла без пригод, але мій приятель порадив мені бути тут обережним, бо шпики в краях під Габсбургами значно проникливіші ніж у Франції, де багато чого пустять повз вуха з недбайливості, то осьде можуть присікатись за кожне необачне слово. Злидні були тут не менші, ніж у Франції, народ приголомшений, на кожному кроці—військо, а дороги небезпечні. На нас поночі двічі нападали озброєні люди, мабуть мародери, може б і пограбували нас, бо поштальйони були напевно в змові з ними, але я і мій німчик, добувши пістолети, примусили візника погнати чвалом, а в купу розбишак вистрілили декілька разів. Одна панія з Льєжа, жінка власника мережевної фабрики, зо страху зімліла і впала на мене всім своїм дебелим тілом і навіть, коли ми її розсупонили і одволодали, не хотіла підводитись. В подяку за нашу хоробрість вона запрошувала нас до своєї господи, але на щастя, ми якось її відпекались.
Третього дня, потрусившись на вибитих дорогах, ми завернули нарешті в трієрське єпископство і добилися до Рейну, де на другім боці був Кобленц, старовинне і веселе місто. Ми вирішили тут переночувати, бо досьогочасні нічліги в господах, навіщених блохами, далися нам у знаки.
Заїзди були забиті цісарськими офицерами; наймалися лише спільні кімнати. То ж спали ми де попало, на підлозі і на соломі, віддаючи себе на жер жорстоким блошицям такої величини, що навіть у Парижі я таких не бачив. На поромі, другого дня ми переправились через Рейн і в'їхали в Кобленц, де було спокійно, дарма, що Йоган Андреас твердив, що це найтемніший край в Європі, бо виголоднілий і зруйнований вщент безугавними війнами.
Мені, однак, Німеччина видалась привітною. Діброви і лани, зеленавий, прудкий Рейн, чепурні оселі, а над усе — люд, здоровий і погожий, що товкся біля шинків, хлептав пиво, задирав найманців-солдатів, що волочились ватагами, шкірив зуби до дівок з косами, русявими як льон.
Мені було радісно, може тому, що я перебував під небом тієї країни що й моя княжна. Крім того у Франції я зазнав стільки злоклятої фортуни і невезіння, що мені навіть не хотілось згадувати про неї. Чого вартий був один королівський чорний кабинет, в лабетах якого я натерпівся! Приємно було також придбати собі доброго приятеля, і з ним я пізнавав ціну дружби. Хоч ми були з Йоганом Андреасом різної вдачі, але в багатьох справах згідні. До того з ним я попадав в інший світ. В Страсбурзі я був ще жовтодзьоб, на все дивився розчиненими очима, в Парижі мене загарбали пустощі і що казати — моя пристрасть. Люди пустої вдачі як Христанек і Доманський приставали зі мною, але якими ж приємними були бесіди з Йоганом Андреасом! Він читав мені цілі сторінки з Клопштока і Шекспіра на пам'ять, відтворював сцени з Корнеля і рецитував Расіна, диспутував над філософією Декарта.
В готелі "Під чорним орлом", що зараз біля ратуші, мій приятель зустрів знайомих. Це були здебільшого молоді люди, студенти чи літератори, всі вони вітали його як рідного брата. Двоє мали пера за вухами, троє — розкуйовджені чуприни і плащі через плече, один був вже літній чолов'яга, здоровенний бицюган з багряним обличчям, пиво жлуктав величезними дзбанами, гоготав так, що на нього озиралися люди.
"Шлюте! Йогане-Андреасе, — ричав він, трясучи лев'ячою гривою, — де ти так барився, юначе? Чому тебе нема з нами, коли дедалі пекельнішим стає життя в цій нашій богомданній вітчизні?"
"Здоров, друже Готлібе, — обійняв мій друг Шлюте цього чолов'ягу з лев'ячою гривою. Все братерство, оточивши нас юрбою, подалось до господи. Там було повно бюргерів і ремісників, що різали пиво за дубовими столами. Всі наперебій, голосно, не звертаючи увагу на натовп в господі, розповідали нам про переслідування вільної думки у Вюртембергу і Швабії, де вже зачинено дві газети у Франкфурті і в Штутгарті, арештовано якогось поета Шубарта і все, що живе над Рейном, обурене до краю.
"— Кляті тирани! — Ревів все той самий Готліб, який як я довідався був також літератором і писав у гамбурзькі тижневі листки, — проклятущі деспоти, породжені самим Вельзевулом! Коли виб'є ваша остання година? Чи не Маєте ви, хто такий Карл-Теодор — вюртембергський герцог? Це ж ланець над ланцями, це кат вільної думки, це тюремник казематів Ауерспергу..."
При цьому цей здоровило не цурався келихів, смалив баляндраси до дівчат, що хихотіли, проносячи пиво.
"— А Карл — Євген, електор Пфальцу, хіба кращий? — вигукнув худенький студентина з Бонну, — те, що він виробляє коштом народу, переходить людські поняття. Від податків народ вгинається, а безнастанні набори рекрутів..."
"— Та він просто гендлює рекрутами, — зауважив літератор з пером за вухом, — людей ловлять, забивають в колодки, стрижуть і надягають перуки, посилані мукою, втискають у мундири і продають гессенському або брауншвейгському старапам, які їх, бідолашних, з черги перепродають англійському королю, щоб в Америці приборкували бостонців..."
"— Не приборкають! — загудів Готліб, не забуваючи при тому жлуктати пиво, — іскра вже кинена, незабаром в Америці спалахне полум'я! Брате Йогане, чи не так я кажу, чи не так думають добрі люди, навіть у тому прогнилому до решти Парижі..."
Йоган Шлюте потвердив, що однодумці скрізь і повсюдно, навіть, — він показав на мене, — у засніженій Пальмірі Півночі, — в Росії, в її степах неозорих, вже повіяв дух свободи, трон Семіраміди затремтів, народ повстав проти багатіїв, князів і дворян...