Є й інші, — вкинув я.
А крім них є народ, який нині ледве животіє, який ожебрачів до краю, але він промовить своє слово: свобода, братерство!..
Я глянув на нього, цього розкудаченого пророка. Хто це говорить?
— Не дивуйтесь, — вгадав мої думки абат Пер'є, — таких як я більше...
Я підвівся, бо з пошти, що була недалеко від церкви, почув ріжок поштаря.
— Святий отче, — сказав я сумирно, — все це дуже цікаве і я б слухав вас день і ніч, але мене кличе дорога. Дозвольте вам лишень завдати одне питання.
Гладенький абат склав свої пухкенькі рученята на животі.
— Як же це ви поєднуєте, всечесніший абате,—продовжував я, — саме оцю віру в розум та його неминучий тріумф над ідолопоклонством, яке ви ж самі культивуєте?
Абат хитренько прижмурив очиці.
— Питання справедливе, юначе, — сказав він, — я учень і нащадок Епікура, знайте, я не хочу відмовлятися від погожого життя. Навіщо пертися проти рожна? Тут я маю захист, подекуди задоволення всіх тілесних потреб, а коли вмиратиму, то матерію і я сам матерія, плоть. Навіщо ж позбавляти себе втіх життя? А навіщо мені витрачати силу на якусь іншу роботу? Для всякої іншої роботи я надто лінивий...
І товстенький абат, по якому видно було, що він не відмовляється від ніяких радостей і розваг житейських, захихотів та з благословенням випровадив мене із монастирського затишку.
Навчений досвідом, я в постшезі не входив в ніякі розмови із співдорожниками. Я сидів у куточку, збував лаконічними відповідями цікавих і торохтіїв, не зважав на закапелкових щебетух, що від нічого робити і тут були ласі на зальоти. Мені здавалось, що за мною стежать наймані шпигуни. Один панок мене супроводив до Суассону, другий присівся з улесливими розмовами в Шато-Тьєррі.
Я не подорожував ні вбогим, ні багатим, на всі розпитування відповідав, що їду за своєю потребою, на постоях сидів наодшибі, знайомств цурався — мені все ще були в пам'яті всілякі неприємні людці, і я майже в кожному бачив або шпигуна або дурисвіта, який гадав, що мене може, як телепня-іноземця, пошити в дурні. Щоправда, злодюжок і дурисвітів було крізь повно, тим більше, що, від'їхавши від Парижу, я помітив, в яких злиднях живе тут не лише простолюддя, але й міщанство і навіть дрібне панство. Жебраків і в Парижі було як мишви, але тут вони залягали всі дороги. Селяни часто несли труни, а коли хтось питався, на що вмер покійник, чи не на пошесть бува, то відповідали, що з голоду. Дітвора бігала голопупа і дивилась з-під ока, з-вовча, щоб їй, вихудлій і коростявій, кинути мідяного шага або хоч шматок хліба. Я, було, спитався, чому тут, у лісах під Реймсом або біля Комп'єнь, не б'ють дичини, бо од звіра аж кишіло, але люди тільки і сміялись з моєї невідучості і казали, що за тенети на зайця, які мужик поставить, графи і маркізи мають право вбити його на місці.
Подорожні, навіть багатші, видно по знатному одягнені, одверто ремстували на податки, що їх заїдають, на дорожнечу, на недостачу битої монети. Короля-небіжчика не згадували по імені, але кресали здорово і його, і міністрів, і всіх метрес, не обминаючи Помпадурки і Дюбаррі, під спідницями яких були і маршали, і державні інтенданти — ця найгірша голота кровопийців. Дехто пробував сказати, що з новим королем може настануть кращі порядки, але його зацитькали і по кислих пиках розмовців я бачив, що ніхто на це не надіється. Один язикатий панок з Ліллю, чи не адвокат, зауважив, що за один сніданок кардинала де Рогана або маршала де Грамона могло б цілий рік годуватися величеньке село, що нині подихає з голоду. На витребеньки королеви Марії-Антуанети йдуть сотні тисяч, а кожний дармоїд при дворі об'їдає країну і дихнути не дає! Всі обраховували, в скільки обійдеться коронація і скільки здеруть з бідного мужика або кустаря-ремісника, коли одні фейєрверки будуть принаймні коштувати двісті чи триста тисяч.
Хоч я не поспішав встрявати в розмови, все ж поділився своїми думками з одним, який пристав до нас у Тіонвіллі і назвав себе Йоганом-Андреасом Шлюте. Він секретарював якийсь час у філософа Грімма, що живе в Парижі, а тепер повертався додому, до Майнцу, то ж ми були з ним співподорожники, бо ж і я прямував до Майнцу, а звідти до Мангейму, іншим шляхом, щоб обминути злощасні Нансі і Страсбург. Він був досить кмітливий і освічений, говорив розумно, так що я, його одноліток, зітхнув, про себе, — скільки ж то мені ще треба здоганяти в науці!
— Ви не дивуйтесь цим настроям, — посміхнувся він до мене, — людці теревенять забагато, але правда, свята правда в тому. Франція — над прірвою, відносини тут такі кричущі, що незабаром і каміння заговорить. Все тут прогнило від голови. Фінанси, звичайно, в жахливому стані, всюди дефіцит, торговля занепала, на морі і на суходолі — поразки; Шуазель віддав Англії Канаду й Індію, з колоніями нехай попрощаються ці великі панове; Париж і Версаль — це "клоака максіма"... Єдине, що зараз важить у Франції — це її філософи і письменники...
Він сипнув іменами, якими захоплювався, а я чував іздалеку хіба лише про Вольтера, та ще й Руссо. Німчик мені вчинив справжній іспит, розпитуючи, що я думаю про Монтеск'є, Гельвеція, Ламетрі і Дідро, який, до речі, тепер перебуває у Петербурзі.
— Як — вигукнув німчик, — ви не читали ні "Духа законів", ані "Соціального контракту"? Та це ж книги, що визволяють наш розум і наближають нас до іншого, кращого віку! Гай, гай! Де ж ви живете, дорогий мій, і що ви взагалі робите за кордоном?
Я спаленів і розвів руками.
Чоловіче божий, — продовжував німчик, — треба вас просвітити, бо ви не виглядаєте на паничика-кавалерчика, що бігає за фльондрами і дульєтами або марнує час в ігорних домах. Поспішіться, далебі, бо час не чекає. Вдарить грім то й не встигнете опам'ятатись....
Або що таке?
— Що таке? — скрикнув він, — незабаром вся молода Європа, все, що живе і мислить, повстане проти середньовічної мерлятини, якою нас придушують тирани і попи. Дивіться, та ж навіть у вашій вітчизні козацький спис підважує трон новітньої Семіраміди... Та чи чули ви про ребелію Пугача, який називає себе Петром III? Справа не в тому, як він себе там називає, права в народі, в тих, що скидають із своєї шиї ненависне рабське ярмо....І так буде скрізь! От в Америці, чи чули ви, що там починає заварюватися? Та ж масачузетці не хочуть платити податків англійській короні! Вони хочуть свободи! Чули ви, що у Бостоні було?... Знаєте ви такого Франкліна, чи чули про нього? Він не тільки відводить громи і приборкує і блискавки, він незабаром приборкає всіх тих, що сидять ми престолах і п'ють кров з народу...