Визволення

Сторінка 57 з 93

Джозеф Конрад

Злякавшись його рішення (бо в словах його "я певен, що виграю" почувалась якась двозначність), м-с Треверс опустила руку в його розкриту долоню, на якій досвідчений хіромант розгледів би ще й інші лінії, окрім лінії щастя. Лінгард злегка стиснув їй руку. Вона мовчки дивилась на нього. Він пождав, а потім надзвичайно ніжним голосом промовив:

9 д. Конрад

241

— Побажайте мені удачі.

Вона мовчала. А він, тримаючи її за руку, дивувався з її вагання. їй здавалось, що вона не може відпустити його, а він не знав, що сказати. Знаючи свою силу над ним, вона наважилась знову спробувати її.

— Я поїду з вами,— рішуче заявила; але він ще вагався.— Ви думаєте, що моя присутність зіпсує справу, запевняю вас, що я теж щаслива... Щаслива не менш од вас,—додала вона пошепки, посміхаючись і викликавши цим його шепіт.

— О, так, ми обоє щасливі.

— Я щаслива, що натрапила на таку людину, як ви, бо ви битиметесь за мене... за нас,— палко вигукнула Бона.— Подумайте, що, якби вас не було?.. Ви мусите дозволити мені їхати з вами!

І вдруге він скорився її бажанню їхати з ним. Зрештою, на лихий кінець, вона була в більшій безпеці з ним та Йоргенсоном, ніж на борту "Емми", під захистом декількох малайських вояк. На хвилину Лінгард подумав, що треба було б узяти пістолі, які приготував Йоргенсон. Вони лежали на бильцях, але Лінгард не взяв їх. Чотири постріли будуть ні на що. Він не потребуватиме пістолетів, якщо слова його посіють мир. Він нічого не сказав про це м-с Треверс, а взявся за те, щоб змінити її вигляд< Одімкнули матроську скриню, що була в його кімнаті, і м-с Треверс розглянула усе. Лінгард простяг їй бавовняну верхню одіж, що носять малайські жінки; замість застібок були на ній самоцвіти. Ця одіж закривала до половини її європейське вбрання. М-с Треверс скорилась і одягла її. Він витяг довгий та широкий шарф з білого шовку, облямований вздовж і впоперек, і прохав її пов'язатись так, щоб видно було тільки очі.

— Ми ж їдемо до магометан,— пояснив він.

— Я розумію. Ви хочете надати мені респектабельного вигляду,— жартувала вона.

— Запевняю вас, м-с Треверс,— палко протестував він,— що більшість цих людей, а ватажки й поготів, за все своє життя не бачили білої жінки. Та може вам хочеться узяти якийсь інший шарф? їх тут аж три.

— Ні, мені й цей подобається — він гарний. Усі вони чудові. Либонь принцесу треба повертати в її країну з найбільшою пишнотою? Який ви уважний, капітане Лінгард!

Ця дитина буде дуже зворушена вашою шляхетністю... Чи добре в цьому?

— Добре,— мовив Лінгард, одводячи очі. М-с Треверс спустилась за ним у човен, де малайці мовчки й пильно дивились на неї, а Йоргенсон, скам'янілий і незграбний, не виявив жодних ознак життя, навіть не блимнув очима. Лінгард посадовив її біля стерна і сів поруч. У блискові палаючого сонця зникли всі кольори. Човен ішов уперед блискучою водою, прямуючи до коралового берега, сліпу-чояскравого, як набіло розпечений металевий молоток. Вони висіли. Йоргенсон поважно розкрив над головою м-с Треверс велику білу парасольку. Вона йшла поміж двох мужчин, як уві сні, відчуваючи землю лише підошвами. Скрізь було тихо, порожньо, все було розпечене, фантастичне. І коли одчинили ворота огорожі, вона побачила стриману і мовчазну юрбу бронзових постатей, загорнутих у кольорові тканини. Вони купчились в холодку, під трьома високими лісовими деревами, зоставленими всередині огорожі, серед осяяної сонцем вигорілої землі. Широкі гостряки списів, прикрашені червоними жмутками кінського волосся, холодно виблискували під розлогим гіллям. Ліворуч, на палях купка будинків з довгими й великими дахами стриміла над головами юрби, наче плаваючи в сліпучому промінні. Будинки видавались менш матеріальними, ніж їхні довгі тіні. Лінгард показав на найменший з будинків і тихо промовив:

— Я прожив там тижнів зо два, коли вперше прийшов до Белараба.

М-с Треверс ще більше відчула, що все це сон, коли помітила за бильцями веранди дві постаті на варті біля замкнених дверей, заковані в лати й панцир, у гострих, крицевих шишаках, прикрашених білим та чорним пір'ям. На вільному місці під повіткою стояла висока лава, заслана турецьким килимом. Лінгард підвів до неї м-с Треверс, а Йоргенсон, ідучи по другий бік, спокійно закрив парасольку.

Тільки-но вона сіла, усі чорні разом попадали на землю, одкриваючи за собою в глибині двору якусь самотню постать, сперту на рівний стовбур дерева. Біла тканина, оперезана жовтим шнурком, оточувала йому голову, а кінці спадали на плечі, обрамлюючи тонке й темне обличчя з великими очима; шовкова керея з чорними та білими

9"

243

смугами спадала йому до ніг. Високий, таємничий, спокійний, випростаний — він був самовпевнений і владний.

Лінгард, нахилившись трохи, прошепотів на вухо м-с Треверс, що це Даман, найстарший проводир іланунів, той, що наказав захопити джентльменів. Дві напівголі постаті, вкриті прикрасами й талісманами, у червоних із золотом хустках, з голими мечами сиділи біля Дамана, підібгавши ноги. Це були пангеранси, що виконали його наказ і відвезли бранців до лагуни. А ті два, в латах і панцирі, які стояли біля дверей малого будинку, були звичайні Бела-рабові охоронці і з'являлись тільки в надзвичайних випадках. Вони стояли тепер тут, і це означало, Що бранці у Белараба. Значить усе гаразд. На жаль, сам Великий Проводир далеко. І от Лінгард випростався в офіціальній позі. М-с Треверс оглянула великий двір з рядами облич і відчула на мить, що голова її пішла кругом.

Усе завмерло в юрбі. Навіть очі під різнокольоровими хустками позастигали. Крізь одчинені ворота видно було на тлі блискучої лагуни й блідого розпеченого неба чорну високу пальму. М-с Треверс озирнулась і здивувалась, що тут нема Гассіма та Іммади. Але дівчина могла бути всередині якогось будинку з жінками Беларабової ватаги. Вона побачила, як винесли другий ослін, де сіло п'ятеро чоловіків, одягнених в розкішну шовкову, облямовану оксамитом одіж. Руки спустилися на коліна. Один серед них, у білій кереї та великому майже чорному тюрбані, сидів, нахилившись трохи вперед і спершись підборіддям на руку. Щоки йому позападали, а очі уперлись в землю, немов боячись глянути на жінку з неправовірних.