Вона пішла до гакаборту, а д'Алькасер за нею, тривожно дивлячись на її бліде обличчя, нервові рухи, бо вона, хапаючись, шукала щось на грудях. Він стримано чекав, а м-с Треверс, повернувшись, нараз простягла на руці товстий золотий перстень із смарагдом.
— Дивіться, д'Алькасер, оце та річ, що про неї питала я у вас поради. Це символ смертної години, заклик у найрішучішу хвилину. Та він сказав, що все рівно було б ні до чого! Він найвеликодушніший з усіх, і борг заплачено вже до останнього цента. Він покінчив зо мною. Найвеликодушніший... Але на тій мілині є могила; там, біля неї, лишився він сидіти і, коли я пішла, навіть не глянув на прощання. Не глянув! Мені лишилась тільки оця річ. Мертвий талісман.
Нервовим рухом вона шпурнула перстень через борт і, попросивши д'Алькасера: —Постійте тут і подивіться, щоб до нас ніхто не підійшов,— нервово заридала, повернувшись до нього спиною.
Лінгард вернувся на бриг, і після полудня "Блискавка" рушила, ведучи за собою яхту в лабіринті мілин. Лінгард був на палубі, але не кинув жодного погляду на судно, що йшло за бригом. Коли обидва кораблі вийшли на широке море, він спустився вниз, сказавши Картеру:
— Ви знаєте, що робити?
— Так, сер,— промовив Картер.
Коли капітан пішов з палуби, Картер наказав прибрати грот-марсель. "Блискавка" затрималась, і яхта близько пропливла повз бриг своїм широким кілем, тримаючись курсу. М-с Треверс стояла на кормі, схопившись обома руками за бильця. її білий капелюх загнувся, а спідниця розвівалась од вітру. Д'Алькасер чемно махнув рукою. Картер здійняв картуз.
Він ще довго ходив мірними кроками по кормі з біноклем у руці. Врешті поклав бінокля, глянув на карту й підійшов до люка.
— Уже не видно її, сер,— звернувся він. Внизу було зовсім тихо. Картер сказав: — Ви ж наказали повідомити вас, коли яхта зникне з очей.
Уважно прислухаючись, Картер почув стриманий сточ гін, і стомлений голос промовив:
— Добре, я йду.
Коли Лінгард вийшов на корму, море вже вкрилося вечірнім пурпуром. Мілини з східного боку сталево блищали вздовж темного берега. Лінгард, згорнувши руки, дивився на море. Картер підійшов до нього і спокійно сказав:
— Течія повернулась, і скоро насунеться ніч. Чи не краще відійти нам далі від цих мілин, сер?
Лінгард не ворухнувся.
— Так. Ніч насувається. Розпустіть грот-марсель, м-р Картер,— сказав він і знов замовк, пильно дивлячись
на південь, звідки крадькома плазували тіні до заходу сонця.
Картер негайно підійшов до Лінгарда.
— Бриг узяв хід, сер,— мовив застережливо. Лінгард збудився і затремтів, як тремтить дерево, вириваючись з корінням.
— Який курс мала яхта, коли ви бачили її востаннє? — спитав він.
— Південний,— відповів Картер.— Якого курсу, сер, накажете триматися вночі?
Уста Лінгарда тремтіли, та голос був спокійний.
— Правте на північ,— кинув він.