І взагалі куди дивиться комісія по українізації.
* * *
Написи.
Одні написи на смерть мене перелякали.
На вулицях, особливо на перехрестях, на майданах, у скверах, бачу величезні написи: "Abort"(Аборт)[21]. "Неггеп". "Damen".
"Для чоловіків", значить, і "для жінок". Спантеличився зовсім. На вулицях, думаю собі, аборти роблять. От, думаю, техніка! Чого дійшли! І не тільки жінкам, а й чоловікам. Я тікать… Подивляться, думаю, в яке-небудь шкло на тебе, вирішать, що й тобі аборта зробити треба.
— Лягай, — скажуть.
— Ну, вже, думаю, краще втечу.
Як уже тут і на чоловіків таке лихо нападає, поїду додому та там краще родитиму… Все таки на дитинку щось і грошенят на пелюшки капне, — "капля молока" є…
А тут де я її шукатиму?
Ну й техніка!
* * *
Вулиця… Люди… Чоловіки й жінки…
Ну, трохи чистіше вдягнені як у нас. Добротніші вбрання, дебеліші черевички.
Але особливого шику я б сказав, — нема.
Ще в кафе, на головних вулицях, там шикарніший народ. Жінки, особливо… Але їхні погляди, їхні рухи, жінок отих самих, показують, що народ вони з думками "не дуже важкими", і дивляться на нашого брата такими очима, що нема в них різниці нації, соціального стану і партійної приналежності.
Роль у тих поглядах відограє тільки марка. Можна й доларами.
* * *
Кафе, кафе, кафе.
Скільки ж їх тут, отих кафе.
На кожному кроці, на кожній вулиці, на кожному розі… І повні…
Кажуть, що німець дві третини свого життя проводить у кафе.
ожливо. Бо справдітаки сила по кафе народу… І вранці, і вдень, і ввечері…
П'ють каву, п'ють якісь рожеві напої через дудочки, їдять морозиво…
А як багато по тих кафе жінок не особливо важкої поведінки!
Мені казано, що в Берліні таких жінок зареєстровано щось із 50 тисяч.
Я, звичайно, їх сам не рахував, але з того, що бачив, не менше, мабуть.
І працьовиті страшно. Ви можете бачити їх у кафе і на ріжках вулиць, і рановранці, і в обід, і в полудень, і ввечері.
Чи вони цілими днями працюють, чи "позмінно"?
У всякім разі праця їхня не припиняється ні вдень, ні ввечері, ні вночі.
Попит, очевидно, не менший, як і пропозиція.
* * *
Авто… Таксі так звані.
Скільки їх тут. Десятки (як не сотні) тисяч! По всіх вулицях безкінечними валками летять вони туди й назад.
Всі такі одмітні. На його возі кругом іде смуга з чорнобілих квадратів.
Одна смуга — "однокінний", — малий тариф. Дві смуги — "парокінний" — більший тариф. І їдуть, їдуть і їдуть…
На перехрестях дивляться на пгуцманову руку й, за його командою, або цілим натовпом зупиняються, або проскакують далі…
Де шуцмана нема, там рухом регулюють великі сигнальні ліхтарі, що висять над перехрещуванням вулиць.
Зелений колір — їхати вільно.
Червоний колір — Halt! (Стій!)
Сигнали ті подаються автоматично.
І нема того, щоб хто-небудь не зважив на сигнал, проскочив далі, коли сигнал показує червоне.
Я довго спостерігав. От летить авто, як скажене, і путь вільна перед ним. Зирк — червоний колір! Миттю — гальма! І стоятиме, чекатиме зеленого сигнала, хоч би було перед ним превільно!
Дисципліна…
Кажуть, що дисципліна, взагалі, річ не погана не тільки в Берліні, а й у Харкові.
* * *
Вулиці… Будинки…
Кажуть, що в Берліні є закон, що забороняє будувати хмародряпи.
Більше як на п'ять поверхів тут домів нема.
Через те Берлін не давить. Він заворожує. Він милує безкінечним числом садків своїх. Він — буквально кучерявий.
Які тут, у Берліні, садки! Які парки!
Тіргартен один чого варт. Величезний парк посеред Берліна. Який він завбільшки? Хто зна! Може, в сто разів, може, в тисячу більший за Харківський комунальний парк.
Тільки ж веселозелений. І чистозелений. Бо німці вміють ходити по парку, вміють їздити не по траві, а по алеях, по доріжках.
І біля нього, і круг нього, і серед нього, в кам'яні швори взята, тече річка Шпрее.
Вона його поїть, а він зеленими своїми вітами її захищає.
* * *
Вулиці… Пиварні… Ливарень у Берліні сила, як і кафе. Пиво, — кажуть, — не пиво, а диво.
Але, — я ж кажу, — "кажуть". Не писатиму про берлінські пиварні, не хочу. Хай собі "кажуть", ті кому можна це казати.
* * *
Харашо по Берліну пересуватись.
Хочеш — трамваєм, хочеш — автобусом, хочеш — підземкою.
На всіх вулицях, посередині, ви бачите величезну синю літеру "U" (У).
То там Untergrund — підземка.
Сходите сходами під землю, берете квитка, підбігають електричні поїзди — і катайтесь куди хочете, хоч на край Берліна за 20 пфенігів.
Можете за ті 20 пфенігів хоч цілий день їздити, аби зпід землі не вилазили, бо там ніхто у вас квитків не перевіряє.
І на трамваях такі порядки: взяли квиток — і можете з ним пересідати з трамвая на автобус, з автобуса на підземку. Аби в одному напрямку їхали.
А попав на підземку — катайсь, куди хочеш.
От би в Харкові отаку штуку.
Ніж сидіти ото, куняючи, в радустановах, або десь у вузі і на лекції — махнув би під землею й катався б собі, аж до того часу, коли обідати час.
Вулиці… Люди… Чоловіки… Жінки…
От тільки що: ноги в німкень, помоєму, завеликі.
Ідеш, приміром, вулицею і бачиш: щось таке зза рогу витикається.
Придивляєшся, аж то жіноча нога. Німкеня ще серед вулиці, а нога вже за рогом. Ну, бог з ними, з ногами.
Чимчикую якось вулицею. Чую на губних гармошках жарять на голос:
— "Червоні лави переможуть все". "Червоні лави переможуть все".
Дивлюсь, — троє хлопців, школярів, марширують вулицею й виграють нашої.
Та я тоді став та вже людським голосом і піддав: — "Нехай живе комуна І свободи стяг".
БЕРЛІНСЬКИЙ ДЕНЬ
Спробую дати приблизну схему берлінського дня.
Приблизну через те, що в деталях, щоб ухопити день у Берліні, треба чимало тут в "ашінгерах" ковбасок з німцями навстоячки зЛсти, запиваючи їх чорним мюнхенським пивом.
Знаєте, що таке "ашінгер"? Знаменита установа.
Один знайомий доктор, показуючи мені Берлін, якось промовив:
— Ходім у тутешній церобкооп!
— Ну? Хіба є? Та господи! І повів він мене в "ашінгер".
"Ашінгер" до церобкоопу так подібний, як, наприклад, теперішній німецький прем'єр Мюллер на соціалдемократа.
В "ашінгері" нема черги, нема зелених книжечок, і небагато прикажчиків.
Буфет. На буфеті сила всіляких бутербродів, "помпа" з пивами різними, і жлукто нікелеве з гарячими ковбасками.