Вишневі усмішки закордонні

Сторінка 3 з 23

Вишня Остап

Боже мій.

Зразу б:

— Тю! Тюууу! Арарарара! Фффююю!

Та я б, мабуть, і сам тюкав.

А тут ні тюкання, ні свисту.

* * *

Ах, ці німецькі шляхи! Ах, ці німецькі дороги! Пара коней, а за ними дві величезні гарби з сіном, одна до одної поприв'язувані.

І йдуть собі невеличкі коненята, весело голівками помахують.

А в нас:

— Скільки взяли?

— Та півтори копиці! Та й то хто й зна, як воно там, у тій калюжі, чи вискочу, чи ні.

— А коли ж ви ту калюжу засиплете?

— Хай її чорти засипають! Що я її засипатиму, коли у мене, може, якихось возів на три того й сіна.

Ах, ті шляхи! Ах, ті дороги!

* * *

Ті шляхи й ті дороги пообсаджувано в Німеччині яблунями, грушами, сливами. І ніхто їх не стереже. От, красти!

Я не знаю, хто за тих німців роботу робить, коли вся та садовина поспіває.

Коли ж ти робитимеш, коли тут тобі: одно ходи та крадь. Одно ходи та крадь.

Крадь і не озирайся, бо ніхто його не стереже, ніхто не всадить тобі заряду солі в твою індивідуальність.

* * *

Німецькі села… Кам'яниці. Електрика. Брук. Видко в дворах авта…

Будинки якісь такі гостродахі, двоповерхові. Не видко по дворах возів без коліс, не видко біля ґанку гною. В загонах для скоту корови стоять не по пузо в кізяках…

Пара косарів (коси за плечима) на велосипедах проїхали…

Он іде отара овець.

"Невже то, — думаю собі,— вівці? А чого ж над ними нема хмари пороху?"

І не чхають од тої пилюги ні вівці, ні пастухи, ні подорожні.

Їдемо…

Лани… Села… Ліси… І так аж до Берліна.

* * *

Берлін…

Один "бангоф", другий, третій… Нарешті наш — "Фрідріхштрасе".

— О боже мій! Де ж той, як його, — "авсганг?" Ось він! Ну, господи благослови!

— Майн гер! Майн гер!

— Та "гер" то я знаю, а от як нам до отеля дістатися?

— Біте шен…

Готель…

— Як же ж тут з хазяїном чи з швейцаром?.. …Їх. Ніх. Їх. Ніхт шпрехен дойч.[19]

А хазяїн:

— Что значить? Говорите по=руськи. Откуда?

— З Харкова.

— Давно билі в Одесі?

Трохи не кинувся цілувати.

Приїхали.

КЛАПТІ ВУЛИЦІ БЕРЛІНСЬКОЇ

Берлін.

Добре, якби було можна про Берлін так шрайб-шрайб — і вже вам про ввесь Берлін нашрайбав. Нашрайбаєщ лихої години, коли самого населення, кажуть, тут чотири з половиною мільйони. Я спробую так сковзнутись по Берліну. Зверху.

І то тільки краєчком, клаптиками.

Берлін нашому братові Тяжко, дуже тяжко спостерігати.

Ти так став, зосередився, зробив спостережливо-розумне лице, а тебе зразу щось і перелякало.

Загуло або під тобою, або над тобою, ревнуло або перед тобою або за тобою.

Ну, і зразу сіртонешся або назад, або вперед, або присядеш, або підплигнеш.

Ти тікаєш од заднього ворога, а вже перед тобою щось або дзвонить, або гурчить, або реве.

Ти присядеш, а воно під тобою тільки гургур!

І така тобі скрізь турбота, що ніяк себе не зосередиш, а особливо, як ото вулицю треба переходити.

Націляєшся вже, націляєшся, а потім ніби тебе хтось батогом оперізав — мчиш, як на перегонах.

Тубільці на тебе дивляться: людина, думають, або сказилась, або вдома у неї горить.

А як же ж ти не мчатимеш, коли воно скрізь щось їде. Зверху в тебе надземна залізниця, знизу — підземна, а по вулиці авто, мотоцикли, велосипеди, трамваї, коні щось везуть, собаки щось тягнуть.

І в кожного або свисток, або гудок, або дзвінок, або батіг ляска, або собака гавка.

І кожний же, — ти так гадаєш, — обов'язково тебе переїде.

Тяжко спостерігати нашому братові берлінське життя.

* * *

Що ж вам спадає в Берліні на очі?

Перш за все треба констатувати, що для Берліна пари очей замало. Не вистачає їх, бо сильно дуже багацько дечого спадає на них. Спадає й мигтить.

Вулиці… Вулиці взагалі, як вулиці, з усім своїм гамузом і зокрема брук… "Мостові". Вони чорні й чорносині. І блищать. Вони так блищать, як блищить лід на ковзанці. Вони всі асфальтові. Вони якісь м'якоблискучі. Вони так блищать, що хочеться розігнатись і посковзнутись… І здається вам, що коли б ви посковзнулись на якійсь там Фрідріхштрасе, то летіли б аж до Вітенбергпляцу.

Авто й автобуси, мотоцикли й велосипеди котяться там безшумно.

І навіть величезні коні першерони, що возять по Берліну пиво в бочках на величезних "гарбах" з грубезними залізними шинами на колесах, не роблять, — ні коні, ні гарби, — ніякого гамору… Цокотять тільки підкови в коней.

Коли бj отака чортовина проїхалась повз редакції, то напевно б ми всі вирішили, що за Люботииом землетрус на 10 і/2 балів і хапалися б за одвірки.

Оті "мостові" якось заворожують вас і очі ваші в себе втягають. Так от стоїш і дивишся на них, а вони в собі, мов у дзеркалі, одбивають вас, одбйвають авто, мато, коней, собак, людей…

Чудесні "мостові"… В посуху вони вогкі, а в дощ сухі.

* * *

А посеред вулиці — на перехресті,— шуцман. Обов'язково шуцман.

Він — увесь синій і в синяві своїй величний. А голова його вилискує чорною каскою з білим спереду орлом.

31.5

Він — повний контраст берлінській вулиці. Вулиця — метушлива. Він — спокійний. Вулиця — галаслива. Він — тихий. Вулиця — строката, він тільки синій. Вулиця — нервово рухлява, його рухи — пластичноповільні й певні.

Коли він зупиняє рух з одного боку і дає напрям рухові з другого — такі рухи руками робить, мабуть, тільки римський папа, благословляючи народ, коли народ той цілує папину пантофлю.

І рух його — закон для машин, для коней, для собак і для людей…

* * *

Дивна берлінська вулиця… Крамниці… Вивіски… Рух… Балачки… І хоч би тобі одна українська вивіска. І хоч би ж тобі одне де-небудь українське слово. Та ніде анічогісінько.

Мала дитина, й та вже по-німецькому! А боже ти мій! Українізації в Берліні не провадиться ніякої. Якось на розі одної з улиць бачу шуцмана з червоною пов'язкою на рукаві, а на тій пов'язці білими літерами написано: "Говорит по-русски". "Рагіе Francais!"[20] і т. д.

Щось аж сім чи вісім таких написів. І по-італійському він говорить, і по-англійському, і по-польському, і по-чеському. Підходжу і питаю:

— А по-українському можете?

— "Палакать"?

— Хоч би, кажу, й "палакать".

— Понимаю "палакать".

— Ну, добре, кажу, що хоч "понимаєте".

Ото тільки одного й довелося побачити за цей час. Подивлюсь, як буде далі…

Доведеться, очевидно, запротестувати, що так мляво тут з українізацією.