А як же ж то воно, як з Бабугану, або з ЧатирДагу, або з АйПетрі?!
* * *
На гірській підошві — дачі. На схилі — ліси. На вершечку — сніги. І літом сніги, і взимку сніги! А по схилу струмки гірські.
А в лісах — буйволи, дикі кози, "зелені".
"Зелені", положим, останніми часами вивелись… А то за Врангеля, кажуть, була їх у горах силасиленна… "Підтримували" барона в його святім обов'язку відбудувати' "єдину та неподільну Русь… Святу Русь!"
Найважливіше в горах для нас, грішних, — гірське повітря…
Його тут чимало. Воно не продається — просто так: бери й дихай, коли хочеш…
Вивозити тільки не дозволяється… Хоч дехто з туристів бере з собою з ЧатирДагу чи з Бабугану клуночок з повітрям…
Повітря тут чисте, прозоре, легке, свіже…
Звичайно, коли йдете горами самі, без великої компанії, без кошиків з вареними яйцями та з сардинками, без тройного одеколону, без пудри "Колодерма" і порошку од поту… А як з оцим усім дертиметесь на АйПетрі — так все одно, що в Харкові на Сумській о 9 годині ввечері. Аж бук чхає!
* * *
Гори тут дуже лякливі! Назви в їх здебільше з "Ай" починаються:
Ай-Петрі, Ай-Микола, Ай-Тодор, Ай-Я і т. ін. І це, між іншим, заражає…
Дуже часто чуєте в компанії, що дереться на гори, вигуки:
— Ай, боже мій!
— Ай, матінко моя рідна! А то просто:
— Ой, держіть мене!
— Ой, рятуйте!
ТАМ, ДЕ ЦАР ПІШКИ ХОДИЛИ…
У Лівадії їхнє царське величество пішки ходили… До Лівадії приїздили, а тут можна було й пройтись, навіть поверх тих моментів у вінценосному житті, коли взагалі "цар пішки ходять"…
Непогано в Лівадії…
Не дурак були їхнє імператорське величество, коли облюбували собі місце сіє…
І море, і гори, і троянди, і гліцинія, і кипариси, і лаври, і "вид на сюди", й "вид на туди".
Усе, можна сказать, — "волоссячко до волоссячка", — для того, щоб у свій час, миропомазавшись, можна було правити "возлюбленний народ наш"…
І палац воздвигли "любовію народною" нічого собі… Правильний палац…
І для себе було, і для "возлюбленної супруги нашої", їхнього імператорського величества, государині імператриці Олександри Федорівни…
І для діток наших, і для "його величества свити"…
* * *
Лівадія у двох верстах од Ялти… На захід. Простяглася на нижньому схилі Могабі від соші, що йде з Севастополя до Ялти, аж до моря. Тут два палаци: старий (Олександра III) і новий. Парк, маєток, виноградники, служби й т. ін.
Великий палац збудовано 1910–1911 pp. на місці колишнього палацу Потоцького (колись Лівадія була власністю Потоцьких).
Має цей палац усередині 58 кімнат, а всіх приміщень (балконів, переходів) — 116. Домінує стиль ренесанс.
Проречисто. Напередодні "декадансу" — палац у стилі "ренесансу"!
Але палац цей (окремі його кімнати) має гетьчисто всі стилі, які були в світі… Від І до XX століття.
Всередині оброблений деревом під кольорові мармури й під метали! Оброблено напрочуд мистецьки!
Спілка деревообробників має з чого пишатися: уміють її члени робити… Хоч і для казнакого, а зроблено добре.
Миколаїв, приміром, "діловий" кабінет… Під зелений мармур зроблено. Тут "працювали" вони.
Спальня — під білий мармур…
Царицина вітальня — стилізована іоніка, під жовтий мармур…
Це все верхній поверх.
Тут і Олексієві кімнати поруч "дядька" Дерев'янки, концертова зала (іоніка), вітальня царівен (італійська). В однім із коридорів — вікно італійське з живою чудовою картиною, що відбивається в повішеному проти його свічаді.
У нижнім поверсі — парадні покої.
Вестибюль римського стилю І століття. їдальня — ренесанс II століття, Флоренція. Чекальня — копія залу ради 500 у палаці дожів у Венеції, більярдна — каштанова, англійського стилю. Маленький дворик біля двірця — копія монастирського дворика в Італії (тип св. Марка у Флоренції).
Тут і молельня царицина (богомольні ж були) стилю московських церков XVI століття…
Взагалі — стилі. Стилі навіть там, де ніяка людина про стиль не думає, а так — аби скоріше, — так і там, кажуть, стилі!
А от прикраси на цих стилях так уже, можна сказати, "буза", як харківські "папіросники" кажуть… Ікони! Ікони! Ікони!
І в головах ікони, і в ногах ікони, і скрізь ікони, і всюди ікони!
Тепер ті ікони, як коштовні, вивезено до московського музею, а позалишались тільки оті "кивоти" (чи як там вони звуться)…
Розкіш! Давить розкіш тая незвичну людину… І холодно в палаці…
Нема "духу живого"… Отого "духу затишного", що завжди його почуваєш в житлі.
Так і хочеться стать у "залі ради 500 у дворці дожів у Венеції", закласти два нецарствені пальці у нецарствений рот і… свиснуть!
І щоб посвист той переможно вдарив і по "ренесансу", і по "йоніці", і по "Флоренції", і по "стилю жакоб".
І щоб плигав од стін, підскакував, бивсь об пап'ємашеву стелю, пронизав маврітанські двори, вирвавсь в італійське вікно і Чорним морем, на барашкових хвилях — по всім світі покотом покотивсь:
— Нема! Царя нема! І не буде! Ю'ююю!
* * *
А в парку магнолії, лаври, мирти, кедри, пінії, сосни, троянди…
Для царя пахли…
А тепер для нас пахнуть!
Заходьте!
— Полтинник! Тут колись царі жили! Тільки полтинник!
Совхоз тепер тут! А палац, як музей!
АЛУПКА
Алупка — це курорт, що розлігся під АйПетрі, на гірському схилі, в 16 верстах на захід од Ялти.
Курорт ще не націоналізований, очевидно, бо коли ви в Алупку в'їздите, то бачите такий на стовпі напис:
АЛУПКА
имение княгини Є. В. Воронцовой-Дашковой
Чи не вспіли ще націоналізувати Алупкінського майоратного маєтку князів ВоронцовихДашкових, чи, може, Головне курортне управління просто надержує знімати той напис…
Хто й зна, мовляв.
Алупка — славнозвісний курорт.
Є її нім гори, с море, є дачі, є провідники й т. п…
Але найславніїла вона, Алупка, знаменитим палацом князів ВоронцовихДашкових, хоч поруч того палацу ще є й санаторія Українського Червоного Хреста, з українським поетом Володимиром Сосюрою посередині й з надією, що незабаром туди приїде ще й Валеріан Поліщук…
І хто тоді буде славнозвісніший, невідомо…
Рівні будуть!
З одного боку "Готика", з другого боку "Гарт"… Обоє на "Ги" почипаюті>си.
Потрапити до Алупки з Ялти або з Симеїзу можна й без "Путеводителя по Крыму". Просто наймається чала кобила, запряжена в трясучоторохтючу "лінєйку", із чорною людиною на козлах, із батогом у тої людини в руках, — і репіжиться тая чалая кобила отим батогом нещадно по жижках…