Він посміхнувся.
— Звичайно.
— Я ще вдень намагалася вам про це сказати.— Вона глянула на сходи, потім знову на Девіда й, притишивши голос, закінчила: — Він хоче, щоб вона вийшла за нього заміж.
— Господи.
— Це така глупота, що я...
— Невже ви гадаєте...
Химера похитала головою.
— Ви її не знаєте. Вона розумніша за мене в багатьох відношеннях, але, скажу вам по щирості, часом робить дурниці. Я маю на увазі всю цю історію.— Вона усміхнулася, але погляд залишався серйозним.— Дві розкішних дівчини. Наче з розуму зсунулися. Ми вже й жартувати про це перестали. Ну, гаразд, сьогодні побула трохи в вашому товаристві. Але ж це вперше за бозна-який час.
— Вона йому відмовила?
— Каже, що так. Проте вона все ще тут. Знайшла ідеал, який нагадує її батька, чи що? — Химера знову дивилася йому просто в очі.— Це ж чудо, а не дівчина. Правда, ви просто не знаєте її. Мої матінка й батечко — єговісти. Вдома було таке пекло, хай йому... Одне слово, нема в мене ніякого дому. Коли б не Ді, пропала б я, ще минулого року. Добре, хоч їй могла писати.— Девід хотів вставити слово, але дівчина перебила його.— Вона така непослідовна.— Химера обвела рукою кімнату.— Навіть усе це для неї причина, щоб не виходити за нього. Дурненька. Занапастити своє життя. І хоч би якась користь із цього.
— Ровесника вона тут собі не знайде.
— Я ж про це й кажу.— Вона лягла на лікоть, не зводячи з Девіда очей. Не підвищуючи голосу, провадила далі: — Не дивиться навіть на те, що є. Минулого тижня поїхали ми в Ренн купити дещо. В кав'ярні до нас підсіли два хлопці. Французькі студенти. Знаєте, заговорили знічев'я. Для забави. Нічого хлопці. Почали до нас клинці підбивати. Ді каже, що ми тут на vacances[44] зупинилися у друга її сім'ї.— Химера скривилася.— Тоді вони й кажуть, що хотіли б якось до нас навідатись.— Вона пробігла пальцями по своїх кучериках.— Що тут зчинилося. Ви не повірите. Вона стала, наче той офіцер безпеки. Як вона тих хлопців відшила! Відразу додому, та й ну роздягатися, бо Генрі, бачте, самого залишили і ні з ким йому розважитись. Здогадуєтеся, що я маю на увазі... Не те, щоб справді, бо він навряд чи на це здатний, а так... Знаєте, Девіде, я вже всякого надивилася. Ще гірше, ніж це. А вона ні. Одного тільки мала, отого дурня, що в Лідсі. По-справжньому. Через те я для неї погана компанія. Вона вважає, що можна тільки так, як з Генрі або так, як у мене було. Навіть не уявляє, що воно й до чого. І як воно може інакше бути.
— А ви...
Він так і не встиг запитати, чи збирається вона поїхати звідси сама. Нагорі тихенько причинилися двері. Химера випросталася, а Девід перевів погляд на напівтемні сходи, якими саме спускалася та, про кого йшла мова. Вона помахала їм рукою й підійшла до освітленого острівця, де вони сиділи — струнка, стримана, спокійна, ніби спростовуючи все, що про неї тут говорили. З полегшенням сіла, знову напроти Девіда.
— Цього разу він поводився чемно.
— Так, як ви передбачали.
Вона підняла два схрещені пальці, щоб не наврочити.
— Про що ж це ми тут говорили?
— Про тебе.
— Про те, чи покажете ви мені свої роботи,— додав Девід.
Вона опустила очі.
— Показувати майже нічого.
— Те, що є.
— Більше замальовки. Живопису майже немає.
Химера підвелася.
— Я все одно покажу Девідові. Коли хочеш, можеш тут залишатися.
Хвилину дівчата міряли одна одну поглядом. В очах однієї світився виклик, в очах другої — опір. Очевидно, вони вже не вперше сперечалися про це. Нарешті на обличчі Миші промайнув усміх, і вона теж встала.
Слідом за дівчатами Девід піднявся по сходах на другий поверх, потім пройшов коридором повз свою кімнату в східне крило будинку. Кімната, до якої вони ввійшли, була простора і, хоч тут стояло ліжко, більше нагадувала вітальню. Або кімнату студентки, якби на стінах висіли кустарні картини та репродукції, а не оригінали відомих художників. Химера підійшла до програвала, що стояв у кутку, почала перебирати платівки.
— Сюди,— промовила Миша.
Девід підійшов до довгого столу, окинув поглядом пляшечки з тушшю, акварельні фарби, похилу креслярську дошку з пришпиленим до неї незавершеним ескізом. Кожна річ знаходилась на своєму місці, не те, що в студії Бреслі. Девідові теж подобалося підтримувати такий порядок на своєму робочому столі. Миша поклала на стіл теку, але поки що не розкривала її.
— В Лідсі я під кінець повністю перейшла на абстрактне мистецтво. З такими роботами й до коледжу вступала. Отже, це, власне, повернення до минулого.— Вона сором'язливо всміхнулася.— Спроба заповнити те, що я вважаю прогалинами.
З технічного боку малюнок справляв гарне враження, хіба що бракувало індивідуальності. Стриманість була приємною рисою характеру дівчини, але на папері ця стриманість оберталася холодністю, за якою вгадувався надмір старанності і щось voulu[45]. Девід був трохи здивований тим, що лінії малюнка аж ніяк не нагадували стрімких, твердих, енергійних ліній Бреслі. Порівнював Девід не по пам'яті, бо шарж на Химеру в стилі Лотрека, викинутий старим, знайшовся в цій самій теці. В малюнкові Бреслі відчувався поспіх, але жива лінія свідчила про природжену майстерність. Девід, звісно, похвалив дівчину, запитав про звичайні в таких випадках речі: чим вона зараз займається, що їй краще вдається. Химера поставила платівку. Він сподівався почути поп-музику, а почув Шопена. Тиха мелодія зовсім не заважала розмові.
Далі йшли акварелі. Нічого конкретного, просто набір кольорів, якими Девід теж користувався. Ці малюнки сподобались йому більше: один чи два відтінки, контрасти. В цьому принаймні був якийсь пошук, не те, що старанно виконані етюди олівцем. Миша підійшла до шафи біля стіни навпроти і повернулася з чотирма полотнами.
— Доводиться ховати їх від Генрі. Вибачайте, якщо вони нагадають вам невдалі роботи Девіда Уїльямса.
Вона оглянулася, де б їх повісити, потім зняла зі стіни малюнок олівцем і подала його Девідові. Гвен Джон. Девід нарешті зрозумів, хто позував художниці. Це був Генрі, десь у Девідовому віці. Він сидів прямий, мов струна, в дещо неприродній позі, набундючений, незважаючи на буденний одяг,— затятий молодий модерніст кінця двадцятих років. Миша повернула лампу так, щоб вона освітлювала вибране місце. Девід поклав знятий зі стіни малюнок на стіл.