Я сплигнув на підлогу і направився до дверей.
Один із співнаглядачів, лисий чоловічок з щурячою мордочкою, сів на своїй койці.
– Гей, ти! Що це ти робиш, га? – крикнув він.
Бойд встав, підійшов до співнаглядача і вдарив його кулаком по обличчю. Той упав на койку, з переламаного носа заюшилася кров.
Бойд став посеред барака, вперши в необ'ємні боки ручища, оглядаючи всіх.
– Ще хто-небудь хоче? – проричав він.
Ніхто не ворухнувся. Проте ніхто вже не лежав – усі сиділи на своїх місцях, дивлячись на мене великими очима.
Замок виявився простішим, ніж я думав. Відкриваючи двері, я чув, як Байфліт обкладає лайкою псів.
– Біжимо! – хрипко вичавив я, відчуваючи, як по спині стікають струмочки поту.
Я обережно виліз на вранішнє прохолодне повітря. Справа, не більше ніж в п'ятдесяти ярдах, містився загін для собак. Байфліт, стоячи до мене спиною, вивалював з баняка корм у корито. Собаки, тремтячи від нетерпіння, гарчали і лізли до годівниці.
Бойд приєднався до мене і теж поглянув на собачий загін.
– Гайда! – Я кинувся бігти.
Відчуваючи себе голим і безпорадним, я кинувся через відкритий простір, спрямовуючись убік такої далекої звідси річки.
За спиною лунав важкий тупіт і голосне дихання – Бойд біг за мною. Бігун з нього був поганий, і я зразу вирвався вперед.
Ніколи в житті я не бігав так швидко. Я летів, дивлячись вперед. Далека смужка очерету , що обрамляла берег, ставала все ближчою.
Пролунав постріл.
Трохи сповільнивши біг, я озирнувся.
Байфліт вибіг із загону, тримаючи в руці пістолет. Він вистрілив знову. Зметнувся фонтанчик пилу зліва, футах в п'яти від Бойда, котрий біг щосили, та недосить швидко.
Стрілком Байфліт був нікчемним.
По гарчанню і виску можна було зрозуміти, що собакам поки що не до нас, і це мені додало сил. Я прискорив біг і ярдах в ста від очерету знову озирнувся.
Бойд відстав на двісті ярдів, але продовжував бігти. Заливався пронизливо свисток побудки – буквально через лічені хвилини за нами почнеться погоня. Я ломився крізь зарості очерету понад берегом, втопаючи в воді по пояс. Просунувшись таким чином на сотню ярдів, шугонув на землю, заповз і сховався в гущині очерету.
Через кілька секунд я почув, як Бойд вломився в очерет . Він був на відстані не більше двадцяти ярдів, але бачити мене не міг.
– Гей! Біс би тебе взяв! Ти де? – Він задихався від бігу, озираючись навсібіч.
Я принишк. Його компанія була мені зараз ні до чого. Погоню треба розбити, пустити по різних слідах.
Він увійшов у річку, обернувся ще раз і, сильно загрібаючи, швидко поплив до протилежного берега.
Я дістав пакет з перцем і наповнив ним відвороти штанів. Відтак, швидко і безшумно побіг по стежці між очеретом і високим берегом. Відбігши настільки, щоб Бойд не міг мене почути, я знову став пробиратися через очерет.
Скоро почувся тріск, коні пробивалися крізь прибережні зарості. Настав час укритися. Я оглядівся навкруги в пошуках придатного місця. Залізши поглибше в зарості, я ліг у воду і завмер. Серце калатало як божевільне, піт заливав очі.
Коні наближалися. Я почув голоси і сплеск води. Напевно, один з охоронників поплив за Бойдом.
Пролунав крик:
– Я бачу його!
Прогримів постріл. Ще сплеск – другий кінь увійшов у воду. Виникла безладна стрілянина.
Я виліз з гущавини і розсунув очерет. Один охоронник плив на коні на другий берег, тримаючи наготові рушницю. Кінь видерся на берег. Знову стрільба, вже ближче. Я побачив, як Бойд, вискочивши зі свого укриття, кинувся у воду, і з божевільною швидкістю поплив до того місця, де я сховався.
Охоронник на тому березі зліз з коня, став на коліно і прицілився.
Бойд відчув небезпеку і в мить пострілу пірнув. Куля вибила фонтанчик води там, де щойно була голова Бойда.
З очеретяних заростів з тріском виїхав другий охоронник.
– Він поплив назад! – крикнув перший з того берега. – Хапай його! Я його звідси спробую дістати!
Другий охоронник знову заїхав у воду. В цей час на мить над поверхнею води з'явилася голова Бойда. Він був вже на середині, знову занурився, та охоронник побачив його і повернув коня в тому напрямку. Сили були нерівні.
Бойд не встигав доплисти. Скоро охоронник його перехопить. Бойд, мабуть, також це зрозумів. Він був чудовим пірнальником, прямо екстра-класу. Він змінив під водою напрям, і невдовзі його голова з'явилася з води позаду охоронника на пливучому коні. Охоронник його не помітив, зате побачив другий – з протилежного берега – і гучно крикнув, попереджаючи напарника про небезпеку.
Він не міг стріляти без ризику зачепити товариша, тому що в цей час Бойд був надто близько від охоронника на коні
Попереджений криком охоронник повернувся в сідлі вбік Бойда, обличчя його виражало тривогу. Він розмахнувся, щоб вдарити прикладом по голові Бойда, що підкрався, але промахнувся.
У стрімкому кидку Бойд перехопив руку охоронника і стягнув його в воду. Охоронник був безпорадним в потужних утисках ручищ Бойда. Обоє зникли під водою. Вода несамовито забурлила, і трохи згодом показався Бойд – охоронник так і не виплив.
Бойд, ховаючись за коня, щоб з берега охоронник не зміг в нього влучити смикав його за повід, направляючи вниз за течією.
Охоронник, розуміючи, що Бойд може втекти, знову заліз на коня, примусив його зайти в воду і пливти за Бойдом, у котрого виникли труднощі. Його пронесло за течією зовсім близько від того місця, де я ховався.
Мавп'яча мармиза Бойда була блідою і напруженою, він обклав лайкою коня, намагаючись змусити його пливти швидше до берега.
Охоронник наближався, але все ще не міг дістати Бойда пострілом.
Несподівано Бойд відпустив коня і занурився в воду. Напевно, хотів перехитрити і другого переслідувача раптовим нападом, та тут він схибив.
Бойд трохи не розрахував відстань і виринув прямо перед охоронником. Той був насторожі, і коли Бойд, струшуючи з очей воду, спробував зтягти охоронника з коня, то отримав сильний удар прикладом по голові.
Бойд каменем пішов на дно, і в тому місці вода забарвилася в червоний колір.
Охоронник не ризикував. Він розвернув коня і поплив до берега. Виліз недалеко від того місця, де я ховався.
Я зразу впізнав його. Його звали Джері. Цей садист і звір зробив моє перебування в Фарнворті сущим пеклом. Якби я мав пістолет, то, не зволікаючи, всадив би в нього кулю. Однак лишалося тільки спостерігати зі своєї схованки, як він заліз на коня і чекав, коли з'явиться на воді тіло Бойда.