Він міцно потер потилицю і спохмурнів:
– Тобі це не приснилося?
– Вона застрелила Дженсона і збиралася вже вистрілити в мене, та я встиг захлопнути сейф раніше, ніж вона натиснула на спуск. Допоки я був єдиним тут, хто міг відкрити сейф, моє життя було в безпеці. Тепер вона має види на тебе. Бережися її, Рой. Не відкривай сейф.
– Щось не сходиться, – промовив він повагом, – якщо ти знав, що вона хоче тебе вбити, як ти потрапив у її постіль?
Я був готовий до цього. І давно приготував відповідь на питання, якого чекав.
– Ми жили тут п'ять тижнів зовсім самі до того, як це сталося. Як і в твоєму випадку, вона сама зробила перший крок. Явилася вночі в цю кімнату. Так все почалося.
Я задихався, піт по мені котився струмками.
Рой стривожився і підійшов до постелі:
– Гей! Нужбо, заспокойся! Ти що, не розумієш, в якому ти стані? Досить тобі перейматися – відпочинь!
Я схопив його за руку:
– Якщо ти відкриєш сейф, Рой, вона уб'є нас обох! Ми пропали, кажу тобі, не роби цього!
– Розслабся, друг. Вона не просила мене, повір.
Я знесилів. Відкинувся на подушки – сили більше не лишилося. Проте я попередив, і міг тільки сподіватися, що він не піддасться її умовлянням.
Рой залишався зі мною, поки я не впав у тяжку дрімоту. Прокинувшись наступного ранку, я поглянув на годинника – за двадцять десята. Тривалий сон підкріпив мене, я відчував себе значно краще, сил прибавилося, та не настільки, щоб я міг встати з постелі.
Незабаром прийшов Рой і поголив мене. Він був спокійний, і ніхто з нас не заговорював про сейф. Хоча було ясно, що навколо нього крутяться наші думки.
День тягнувся повільно. Добре, що я лежав біля вікна, можна було спостерігати за обстановкою. Рой і Лола працювали весь день, ніби негри на плантації. Закусочна була переповнена під час ленчу і вечері.
Нарешті, біля десятої години рух стих. Рой знайшов час, щоб принести мені чашку супу.
– Ну й деньок видався. – Він прихилився до стіни. – Не діждуся, коли ти знову будеш у строю.
– Мені вже краще.
– Бачу. – Він потер середину носа, темні очі уважно стежили за мною. – Послухай, за вечерею вона спитала, чи зможу я відкрити сейф Лоуренса.
Я пролив трохи супу.
– Я говорив!
– Я відповів, що не можу сказати, поки не побачу сейфа.
– І що вона?
– Тут об'явився водій вантажівки і перервав. Більше ми не говорили на цю тему.
– Поки сейф залишається зачиненим, ти залишаєшся живим, і я теж. Я не жартую, Рой.
– Гаразд, ти не жартуєш. Якщо такі обставини, дай мені пістолет Дженсона.
– Пістолет у неї.
Він примружив очі, стиснув губи.
– Вона його взяла. Сказала, що викинула десь у пустелі, але я не вірю.
– Що ж, поки вона мене ще не просила відкрити сейф.
– Скоро попросить.
На цьому розмова була завершена.
Нічого не сталося в наступні чотири дні. Лола більше не заводила розмову з ним про сейф. Я повільно поправлявся, та все ще був слабкий і не міг піднятися з постелі. Мене трохи заспокоювала та обставина, що Рой не ходив більше по ночах у бунгало. Схоже, мені вдалося налякати його.
На п'яту ніч я прокинувся о третій годині і, визирнувши у вікно, побачив світло у вітальні бунгало. Мене наче током вдарило. Я гучно покликав Роя, але відповіді не одержав. Він був з Лолою біля сейфа!
Була спокуса злізти з ліжка і повзти туди. Та я знав, що сил забракне, і нічого не лишалося, як лежати, спостерігаючи за бунгало, чуючи скажений стукіт свого серця і обливаючись потом від хвилювання.
Тільки на п'ятій годині світло згасло. Рой вийшов з бунгало і пройшов зразу в хижу.
Почувши, що він зайшов, я погукав його.
– Не запалюй світло, – проговорив він від порога, – вона побачить.
Я не міг у темряві побачити вираз його обличчя.
– Що сталося?
– Вона показала мені сейф і попросила його відкрити. Я сказав, що це стара модель, з якою я незнайомий, тому не зможу відкрити.
Я зітхнув з полегшенням.
– І що потім було?
– Вона сказала, що існують інші способи. Наприклад, можна підірвати сейф. Але я відповів, що це, по-перше небезпечно, а по-друге динаміт не по моїй частині.
– Вона тобі повірила?
– Чому би й ні? Я говорив досить переконливо.
– Сказала, чому хоче відкрити сейф?
– Так. – Він помовчав. – Сказала, що в сейфі лежать гроші. Великі гроші. Якщо я відкрию сейф, ми поділимо їх. – Довга пауза. – Є в сейфі гроші, Чет?
Я розумів, що ні в якому разі він не має знати про гроші.
– Три сотні, – збрехав я. – Дженсон тримав на всякий пожежний випадок. Їй не потрібні гроші. Їй треба зізнання.
– Вона сказала – великі гроші, Чет.
– Вона бреше. Це приманка для того, щоб ти відкрив сейф.
– А... Що ж, її чекає розчарування...
Наступного ранку поки Рой метушився біля бензоколонки, де в цистерни заливали пальне, я почув, що скрипнули вхідні двері.
Зайшла Лола, прикрила за собою двері і притулилася до них спиною.
Я був просто приголомшений, угледівши її, так вона жахливо перемінилася.
Обличчя, обтягнуте шкірою, кам'яний вираз, темні круги під очима. Лола постаріла на десяток років
Деякий час вона мовчки дивилася на мене, потім заговорила приглушеним , невпевненим голосом:
– Скажи мені, як відкрити сейф. Якщо не скажеш, я подзвоню в поліцію, і ти потрапиш знову у Фарнворт.
Вона не розуміла, що час шантажу минув. Тепер я мав на руках усі козирі.
– Гайда, дзвони. А грошей ти не одержиш. До речі, я повім їм, де знайти твого чоловіка. Ти не сподівайся, що тобі вдасться все звалити на мене. Я тут, виходить, не один з дурною репутацією. Доведеться розповісти їм про Френка Фінні, і ти покотишся в прірву.
Вона здригнулася, як ніби-то мої слова вдарили її по обличчю, подалася назад, обличчя спотворила гримаса страху, зробивши її бридкою.
– Що тобі відомо про Френка?
– Я знаю, що ти убила його. Отож, ми разом у западні – ти і я. Доведеться нам тут провести решту днів, подобається тобі це, чи ні. Не бачу іншого виходу. Ніхто не стане відкривати сейф. Я попередив Роя щодо тебе. Та й не відкриє він, навіть, якщо б захотів, – він не справиться з цією моделлю. Дарма гаяла на нього свій час і здібності.
Деякий час вона дивилася на мене палаючими ненавистю зеленими очима, потім відклеїлась від дверей і вийшла, лишивши двері відкритими.