Це його рука провела мене неушкодженим через потік, не дозволила, щоб мене поглинули розбурхані води. Кінь мій пройнявся страхом, серце моє впало, коли колоддя й вивернені з корінням дерева неслись на мене, мізерного; проте не здригнувся я душею: я знов і знов бачив, як в останню мить вони звертали з моєї путі, і голос мій перекрив гуркіт потоку:
— Хвала тобі, всемогутній господи божеі Нехай це. буде мені знак, що очиститься душа моя і знов я поверну собі твою любов!
І зрозумів я тоді, що маю прощення. Потік, небезпека були позаду, і знов їдучи верхи по тверді земній, коли мій Гефсиманський сад щораз ближчав і ближчав, я знайшов ті слова, яких потребував.
Я ввійду в дім, зупиню її, перше ніж вона почне говорити, і скажу її чоловікові:
— Енсе, я грішний. Вчини зі мною все, що твоя воля.
То було так, наче все це я вже сказав насправді. Моя душа почула себе вільнішою і спокійнішою, ніж за довгі роки, глибока вмиро-твореність огорнула мене. Повсюди я бачив його руку, в серці моєму звучав його голос:
— Не вгашай духу. Я з тобою.
Нарешті я під'їхав до Таллового будинку. Коли я був близько, вийшла його найменша дочка й озвалась до мене. Вона сказала, що її вже нема серед живих.
Я согрішив, о господи! Ти знаєш міру мого каяття й намір моєї душі. Але бог милостивий, він прийме намір за чин, він-бо знає, що коли я промовляв ті слова у своїй сповіді, вони були звернені до Енса, хоч його самого там і не було. Це він у своїй безмежній мудрості не дав зірватися зізнанню з її вмирущих уст, коли вона лежала у колі тих, хто любив її й довіряв їй, а я тим часом долав воду, стриману силою його руки. Хвала тобі у твоїй щедрій і всемогутній любові, хвала!
Я вступив у цей дім скорботи, у цю скромну оселю, де лежала ще одна грішна смертниця, що її душа постала перед страшним неминучим судом, земля їй пухом.
— Благословення господнє сьому домові,— прорік я.
ДАРЛ
Верхи на коні поїхав він до Армстідової ферми і верхи ж і повернувся, ведучи за повіддя Армстідових мулів. Ми запрягли їх і поклали Кеша на труну Едді. Коли ми поклали його, він знову виблював, тільки встиг вчасно одвернути голову, щоб підводи не забруднити.
— Всередині йому теж ушкодило,— сказав Верной.
— Кінь, мабуть, і в живіт його вдарив,— сказав я.— Вдарив він тебе у живіт, Кеше?
Він спробував щось сказати. Дьюї Делл знову обтерла йому рота.
— Що він каже? — спитав Верной.
— Що ти кажеш, Кеше? — спитала і Дьюї Делл.< Вона нахилилася.— Його інструменти,— пояснила вона.
Верной узяв їх і поклав на підводу. Дьюї Делл трішки піднесла Кешеві голову, щоб він побачив. Ми їхали далі; я й Дьюї Делл сиділи біля Кеша, підтримували його, а той їхав попереду верхи. Верной стояв і якийсь час дивився за нами. Потім обернувся й пішов назад до мосту.' Він ступав обережно, помахуючи рукавами сорочки, наче теж промок.
Він сидів на коні перед ворітьми. У воротях чекав Армстід. Ми зупинились, він скочив а коня І ми зняли Кеша й внесли в хату, де місіс Армстід уже приготувала постіль. Там вона й Дьюї Делл залишилися роздягти його.
Ми пішли за татом до підводи. Він сів на підводу й заїхав на подвір'я, ми ззаду йшли пішки. Те, що ми промокли, нам стало в пригоді, бо Армстід сказав:
— Заходьте, будь ласка, в хату. А оце там можете поставити. Він ішов за нами, ведучи коня, тоді зупинився біля підводи, повіддя в руках.
— Дякую,— сказав тато.—4 Ми й у повітці оно влаштуємось. Вам ї так з нами морока.
— Заходьте в хату,— повторив Армстід.
На багряному його обличчі знов дерев'яний вираз, цей зухвалий, понурий і суворий вираз, немов обличчя й очі були з дерева різного кольору, одне страшенно бліде, друге страшенно темне. Сорочка на ньому почала підсихати, але ще прилипала до тіла при кожному порусі.
— Вона б це оцінила,— сказав тато.
Ми випрягли мулів і загнали підводу в повітку. З одного боку вона не мала стіни.
— Заходьте ж у хату,— знову повторив Армстід.
— Дякую вам,— відповів тато.— Коли б ваша ласка, то дали б їм трохи перекусити. *
— А то ж як,— сказав Армстід.— Лула догляне Кеша і зразу ж приготує вечерю.
Він повернувся до коня і почав знімати сідло, мокра сорочка липла до тіла, коли він рухався. Тато не схотів іти в хату.
— Заходьте поїсте,— сказав Армстід.— Зараз буде готове.
— Щось мені не хочеться,— відповів тато.— Дякую вам.
— Та заходьте, обсохнете й поїсте,— сказав Армстід.— Тут усе буде гаразд.
— Хіба що заради неї,— сказав тато.— Тільки заради неї перекушу. Нема в мене вже ні запрягу, нічого. Але вона буде вам усім вдячна.
— Та чого там,— сказав Армстід.— Заходьте, хлопці, підсохнете.
Проте після того як Армстід дав татові чарку, йому відлягло, а коли ми пішли глянути на Кеша, він з нами не пішов. Коли я оглянувся, він саме заводив коня до клуні, він уже говорив про те, щоб дістати новий запряг, а до вечері майже й зовсім наче сторгувався за нього. Він там у клуні, спритно прослизає проз того невгомонно вертливого вихра, заходить з ним у стійло. Вилазить на ясла, скидає сіна, тоді виходить, шукає і знаходить шкребачку. Потім вертається і швидко прошмигає проз нищівний удар копита і вихоплюється вгору навпроти коня, де той уже не може його дістати. Він орудує шкребачкою в небезпечній близькості до копит, сам спритний, мов акробат, і в любовному захваті кляне коня на всі заставки. Кінь закидає голову, щирить зуби, його вибалушені очі бликають у присмерку, наче мармурові кульки на барвистому оксамиті, коли він товче коня шкребачкою по морді.
АРМСТІД
Але ж на тобі,— на той час, коли я налив йому ще одну чарку віскі,— вечеря тільки ось-ось мала бути,— а він уже, можна сказати, встиг і мулів у когось сторгувати, в кредит. І ще й почав вередувати та перебирати, мовляв, ця пара йому не подобається, він не викидатиме грошей за нічого не вартих мулів, це було б наче курям на сміх.
— Побалакайте-но зі Сноупсом,— сказав я.— Він має кілька пар. Може, одна з них вам і підійде.
Тоді він заплямкав губами, дивлячись на мене так, немов я мав єдиний на всю округу запряг мулів і не погоджувався його продати йому, хоч насправді якби нг мої мули, вони б з мого подвір'я так і не виїхали. Тільки ж не знаю, що вони стали б робити, розжившись на мулів. Літлджон мені казав: греблю в долині Гейлі на цілих дві милі розмило, і до Джефферсона тепер тільки одна дорога — аж округ Мотт тсона. Але це вже Енсів клопіт.