Святкуватимуть у Канаді, в Сполучених Штатах Америки, в далекій Австралії, в Аргентіні, в Бразілії — скрізь і повсюди, куди позакидала краян поетових примхлива доля.
У найдальших, найглухіших кутках земної кулі, де не зовсім завмерло, де хоч мов у сні чути бриніння отого слова, що його "на сторожі коло них" другий національний геній поставив, — по всіх кутках і куточках до прикрашених вишиваними рушниками образів Франкових будуть звернені повні пошани вдячні земляцькі очі…
Скрізь… Скрізь…
…І, нате вам, — раптом чуємо:
— А от і не скрізь! А от ми й не святкуватимемо!
— Хто це — "ми"? Хто це говорить? — дивуємося ми з вами.
— Ми — високопреосвященний Кир Константин Богачевський. От хто такі — ми!
Виявляється, що десь у Сполучених Штатах Америки плаває католицький місячник "Ковчег".
Плаває той "Ковчег" в Америці українською мовою під дієцезальним проводом і під верховним покровительством їх екселенції високопреосвященного Кира Константина Богачевського…
Так у тому "Ковчезі" їх екселенція високопреосвященний Кир Константин Богачевський наплавала "спомини" про "Останні дні життєвої подорожі Івана Франка".
До тих "споминів" редакція "Ковчега" додала свій виступ, спрямований проти святкування столітнього ювілею Івана Франка, бо, мовляв, Франко мав "панросійську орієнтацію, опісля під впливом Драгоманова проводив соціалістичну діяльність, редагував польський радикальний щоденник "Кур'єр львовський", мав конфлікт з громадянством за його негативний погляд на релігію…"
Особливо "Ковчег" підкреслює Франкове "атеїстичне та матеріалістичносоціалістичне наставлення до релігії".
"Не дивно, — пише "Ковчег", — що комуністи уважають І. Франка за свого "предтечу"… Його кличі не визволили народ із неволі, а радше ослабили національний організм в боротьбі з комунізмом…"
"Ви хочете, — обурюються всі чисті й нечисті з "Ковчега", — щоб ми його ювілей святкували?! Та нізащо в світі".
А ми, радянські люди, і все прогресивне людство разом із нами якраз за це: за Франків інтернаціоналізм, за велику його працю на ниві освітній і просвітній, за боротьбу з релігійними забобонами та попівським клерикалізмом, за труди його велетенські в боротьбі за світле майбутнє всього людства — за це все ми й шануємо великого Івана Франка, за це ми й святкуємо його славний ювілей — сто років з дня народження!
…А що за "спогади" про Івана Франка "накирила" у "Ковчезі" їх екселенція високопреосвященний Кир Константан Богачевський?
Ясно, що у "високопреосвященства" і спогади мають бути "священні"… Звуться вони, як уже вище сказано, "Останні дні життєвої подорожі Івана Франка".
Їх екселенція згадує, як він та інші грекокатолицькі попипарохи не хотіли хоронити великого поета. Він пише:
"За кілька днів Франко помер. Зараз виринуло питання похорону. Покійний мешкав у дільниці "Софіївка", яка лежала на терені Успенської парохії. О. Давидович не хотів брати відповідальність і просив о. офіціала (Андрія Біленького) про рішення в справі похорону. В міжчасі відвідали о. офіціала о. крилошанин Туркевич з інспектором дром І. Копачем. Настоювали, щоб дати християнський похорон, бо гімназійна молодь чи сяк, чи так візьме участь у похороні, а влада розв'яже гімназію, якщо молодь візьме участь у похороні без священика. Та й тоді військова управа покличе учнів до воєнної служби".
Іван Франко помер 28 травня 1916 p., під час першої світової війни.
В такій ситуації, як пише єпископ Богачевський, він, о. Дикий і ще один священик пішли до о. офіціала в справі похорону.
"Ми, — каже єпископ, — прийшли до о. офіціала добре підготовлені і з літературою в руках. Наші тези були: відмовити похорону, бо покійний не раз писав в атеїстичнім, матеріалістичнім дусі. Ніколи не відкликав тих писань. Не хотів розкаятись. Відкидав усі намагання примирення з церквою. Його остання відповідь, яку він дав о. Галушинському, була цинічним потвердженням атеїзму. Беручи це до уваги, ми просили о. офіціала про відповідне рішення".
Відповідь о. офіціала була коротка: "Поступити за приписами канонів".
"А о. Давидович, — пише єпископ Богачевський, — порадив собі так: дістав свідоцтво, що покійний Франко блудив умом. Витягнув з того висновок, що покійний не був відповідальний за свої вчинки перед смертю. На тій основі Успенська парохія згодилась на поєдинчий похорон".
Отак поставилися до великого Каменяра грекокатолицька, уніатська церква.
І що ви гадаєте: вони, попипарохи, були не від того, щоб поглумитися з мертвого поета, та поперелякувалися, бо, бачте, молодь "чи сяк, чи так", а візьме участь у похороні. Чи з попами, чи без попа, народ піде за труною, щоб оддати останню пошану великому своєму сину.
Довелося ховати, хоч і тут попиєзуїти не могли не облити помиями поетову пам'ять: "блудив умом".
Отакий Кир та його святі сотрудовники…
Хитрі, лживі, мстиві…
Це Кир не з тої наївної народної пісні, що ото: "Тиркин за той сир, що баба давала". Це — отруйний тиркир!
Не трудіться, святі отці, поминати великого Каменяра Івана Франка, — спокійніше йому лежатиметься на львівському цвинтарі, оточеному всенародною любов'ю визволеного народу українського.
Пишемо ми це зовсім не для того, щоб усі чисті й нечисті в американському "Ковчезі" на честь славетного ювіляра "Вічного революціонера" співали. Ми якось уже і без них обійдемося, — ми це робимо для того, щоб наш народ знав, що ще, як бачите, плавають по американських морях різні "Ковчеги", понапихувані тварями, що взивають себе українцями і намагаються якось притулитися до величної ясної постаті великого сина українського народу Івана Франка.
Марні намагання!
Забули, як їм писав великий ювіляр:
Як я ненавиджу вас, добрі, щирі,
Що служите неправді, підлоті,—
Чи служите у злій, чи в добрій вірі!..
Ні, ті, що в добрій вірі служать, ті
Ненависні мені в найбільшій мірі,
Як на рабі тім пута золоті.
ПОГАНА ХВОРОБА
І людина і тварина — хворіють іноді.
Для того щоб запобігти і лікувати різні хвороби в людей, існує на світі медицина.
Для лікування і попередження хвороб у тварин існує на світі ветеринарія.
Коли якась хвороба сильно поширюється серед людей — то це буде епідемія.