Усмішки, гуморески, фейлетони

Сторінка 43 з 43

Вишня Остап

Почалося з того, що голова правління колгоспу Бугай вирішив, що в нього повинні бути культурними вівці, і обернув клуб на кошару: загнав овець у клуб.

Ну, загнав, то й загнав, — йому видніше.

Отінившись у клубі, вівці радісно замекекали і дехто з них пустився в танці.

Ставний баран сердито мекекнув:

— Тихо, овечки й баранчики! Тихо! Це вам не в хліві, а це вам у клубі, в культосвітній установі! Прошу поводити себе культурно!

Отара замовкла.

— Ось що, дорогі овечки та баранчики! Поскільки ми в клубі, не будемо гаяти дорогого часу, а візьмемося за овечу самодіяльність. Я пропоную почати з діяльності драматичної і виготувати виставу "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці!". Грицька гратиму я, Хому — мій старий дядько, що з одним рогом, а Марусю — ти, — звернувся Баран до молоденької Ярочки, у якої на кінчику хвоста бантиком біліло пасмо біленької вовни, хоч сама вона була прикро чорна. — Ти в нас найчепурніша, тобі й гримируватися не треба!

З цього й почалося…

Ми не будемо описувати, як проходили репетиції.

І от одного разу, якраз перед Новим роком, у селі опинився заввідділом культосвітньої роботи товариш Цап. Цап заночував у селі і проходив увечері повз клубкошару.

Раптом чує, що в клубі хтось так жалісножалісно вимекекуе:

Ой не ходи, Грицю,

Та й на вечорниці…

Волосся в Цапа подралося дубом, він рвонув до голови колгоспу Бугая з одчайдушним криком:

— Що в тебе в клубі робиться? Рррятуйте!

Вискочив од голови і помчав галопом аж у райцентр. Бугай прибіг до клубу і отетерів: з клубу чулося мелодійне мекекання:

Ой мамо, мамо, Нехай же ж він зназ. Нехай же двох разом Нас він не кохає—

Бугай прискочив додому, сів, затремтів і пополотнів.

Овеча вистава не відбулася, бо розпорядженням, кажуть, райвиконкому овець з клубу ніби вивели, але добудовувати його не збираються, бо Бугай і досі ніяк не відполотніє.

САДІТЬ ЛІСИ!

Мабуть, немає в світі жодної людини, котра б лишилася байдужою до лісу. В скарбниці світової художньої думки важко знайти митця — письменника, художника чи композитора, який не присвятив би лісу найнатхненніші сторінки своєї творчості.

Коли ми говоримо про ліс, в пам'яті мимоволі зринають і безконечно чисті та прозорі рядки пушкінської поезії, і неперевершені в своїй простоті та чарівності картини Шишкіна, Левітана, і музика геніального Чайковського, оте його натхненне "Благословляю вас, ліси…" А скільки захоплюючих сторінок, присвячених лісу, у творах Льва Толстого, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Михайла Пришвіна, Степана Васильченка, Костянтина Паустовського, Леоніда ЛеоноваІ І це цілком природно, бо ліс — то краса нашої землі, то невичерпне її багатство.

Про перше — красу лісу — тут говорити не будемо. Хто бодай раз у житті — чи взимку з рушницею за плечем — ходив перелісками по заячому сліду, чи влітку збирав у козубку гриби або ягоди, того назавжди заполонили і задумливий шепіт крислатих дубів, і прохолода лісових озер, незаймана чистота залитих сонцем галявин. І тому тут би нам хотілося говорити головним чином про багатство, яке несе людині ліс.

Зараз у селі розгортається велике будівництво. В колгоспах споруджуються різні господарські приміщення, люди будують нові хати, ставлять паркани і тому подібне. На все це потрібен лісоматеріал. І як часто доводиться чути скарги на нестачу йогої

Нерідко село відчуває також гостру потребу в паливі.

І будівельні матеріали, і паливо — все це дає нам ліс.

На Україні багато державних лісів, якими володіють лісництва та лісгоспи. Там ведеться велика планова робота по систематичному збільшенню лісових масивів.

Проте є у нас одна велика і часто простотаки забута можливість збільшення наших лісових багатств. Мова йде про власні колгоспні ліси.

Якщо поглянути господарським оком на нашу колгоспну землю — скільки є ярів, пустирів, вигонів, пісків та інших малородючих ділянок та невгідь! Здебільшого вони пустують, не приносять людині ніякої користі. А коли б на тих землях посадити діброви, коли б у кожному колгоспі, де тільки може рости дерево, був свій ліс — кілька десятків чи кількасот гектарів! Яке це багатство, яка це підмога в господарстві! Та не було б гріхом засадити лісом якусь сотню гектарів і хорошої родючої землі, бо ліс відплатить за те сторицею.

Отож ми й хотіли звернутися до сільських трудівників — садіть, закладайте свої колгоспні ліси. Хай у наших полях, залитих щедрим сяйвом сонця, повіє прохолодою діброва. Тоді і ріки стануть повноводішими, звірів і птаства буде більше, тоді й земля наша рідна стане не тільки красивішою, а й щедрішою на врожай.

Тож садімо ліси!

Максим Рильський, Остап Вишня

P. S. Мені б іще хотілося додати своє "вишневе" запитання: як не буде в нас лісів, де ми дубця знайдемо на тих людей, що нищать ліси, що не бажають їх садити й берегти? Дубця, щоб хоч намахати на них, насваритися!

Остап Вишня