Куди не повернешся, традиції тільки:
Лусьлусь! Лусьлусь!
Візьміть призов…
Ну, де таки видно було, щоб ото новобранець прийшов до старого "присутствія" — й на тобі з порога:
— Годний! Здоровий! Беріть!
Плечима просто знизуєш. Зазирнеш у газету:
— Шкуролупівська волость дала 100 відс. новобранців! Задригайлівська — 100 відс. Перепічанська якось так ухитрилася 110, чи що!
Прямо хоч кричи:
— Та куди ви, хлопці, претесь?!
— Куди, малий, сунеш? Тобі ще через два роки на призов!
Отаке робиться.
Луснули традиції й розсипалися. А які були?!
Дубові… Крицеві… Залізні традиції…
Господи, чого тільки ми в свій час не робили, щоб отого призову позбутися…
Призивали на 21му році, а чай курити починали ще з дев'ятнадцятого…
Знали й бердичівську килу, й минські опухи, й бори* совські язви.
Усього було…
Підходить, було, під оту мірку:
— Права нога не "действує". З дитинства. От щоб мені з цього місця не встати, ще як мені шість місяців було, так сіно косив, а мені кіссям ногу перебито. Так з того часу й не "дєйствує".
— А я німий! Ну, нічогісінько не балакаю!
— А в мене пальці не розгинаються.
— А в мене не згинаються.
А як такий вишукається, що просто:
— Здоровий! Служить хочу! Беріть!
Зараз же лікар статтю підбирає нащот того, що макітра не в порядку.
Такого не приймають:
— Дурний!
Було нас, призовників, і по очеретах, і по лісах. А найкраще:
— Завтра, Йване, до присутствія?
— Та до присутствія.
— Ну, як же ти?
— Та вже батько три катеринки секретареві одвезли. А тепер оті "секретарі" є чи нема?
Воно для мене не дуже й потрібно, а так, може, кого порадити доведеться…
З "секретарями" колись непогано було. Було колись. А тепер…
— Сто відс.
Не ті люди були. Хоробрі люди були.
На все йшли, щоб не… піти… А тепер…
"Тетрога mutantur".
ПРО ПРОТОКИ
Чудна ота річ — протоки.
Коли, приміром, про ті протоки пишуть в географії, то пишуть так:
"Протоками називаються вузькі водяні смуги, що ними з'єднуються великі водяні простороні".
А в історії про ті ж таки протоки частіш пишуть уже отак:
"Протоками називаються такі вузькі водяні смуги, що ними роз'єднуються великі водяні простороні".
І, як виявляється, у справі про протоки географи підгуляли.
Історики — нарід, мабуть, ученіший, бо отакою назвою протоків вони мов у око вліпили: така вона і влучна, й правдива.
Берім оті самі Дарданелли та Босфор. Чи з'єднували вони колинебудь Чорне море з Середземним?
Чорта з два.
Навіть качки дикі, то й ті, як у вирій летять, так оті протоки нейтральною зоною обходять.
Були іноді, щоправда, моменти, коли географія ніби брала гору, але ненадовго.
Історія знову роз'єднувала Чорне море з Середземним.
Кінець кінцем остогидло і географії, й історії борюкатися поміж себе за отіо протоки.
Шпурнули вони їх до іншої науки — до міжнародного права.
Міжнародне право пішло шляхом історії. Більш роз'єднувало, ніж із'єднувало. А протоки ще й досі не з'ясують собі, що ж вони є за їдні.
Чи вони з'єднують, чи вони роз'єднують. Але для нас, глядачів, справа ніби пояснішала. Пояснішала вона через те, що міжнародне право — наука. Значно, сказать би, точніша, ніж історія й географія.
Точніша вона через те, що оперує в своїх істинах сильнішими аргументами.
Які аргументи в історії чи в географії? Що таке історія?
Наука про життя та розвиток людства. Ну й живи, ну й розвивайся! Що таке географія?
Гео — земля. Графо — пишу. Ну й пиши собі на здоров'я. Що це за аргументи?
А в міжнародного права аргументи куди кращі, куди дужчі, куди показніші.
Міжнародне право просто каже:
— Протоки роз'єднують! Ану, хай хтонебудь заявить:
— Ні, з'єднують!
Бах з сорокавосьмидюймівки! Трах з міни!
— Шарарах підводним човном! І всі погодились.
Тепер треба з'ясувати, що краще для людства: чи щоб протоки з'єднували, чи щоб роз'єднували.
Не знаю, як кому.
Для мене, щоб з'єднували.
Бо розлука значно тяжча, ніж побачення.
Отже, тому, хто зо мною згодний, треба підсилити себе аргументами міжнародного права так, щоб всі погодилися, коли заявити:
— Ні, з'єднують!
СПЕЦІАЛЬНО ДВОРЯНСЬКИЙ
Сьогодні в дворянськім собранії з'їзд.
З підслуханих розмов.
Що, якби на сесію ВУЦВКу та пустить справжнього дворянина, з кокардою, з червоною околицею на кашкеті, з "Станіславом" у петельці і в миколаївській шинелі?
Умер би!
Отак подивився б, схопився б зразу за ціпка, потім за "Станіслава", потім за лоба.
А потім почервонів би, а потім посинів, а потім би крикнув:
— Ввв…
А потім би впав. А потім захріп.
А потім засовав би правою дворянською ногою, віддав би богові милосердному свій дворянський дух.
І якби на тім світі той дворянин зустрівся з харківським предводителем, заплакав би.
І довго б плакав дворянин слізьми дворянськими.
— Помилуйте ж мою душу, та ваше превосходительство! У вестибюлі нашого зібрання — мужик!
— Ну?! Мужик?!
— Мужик, ваше превосходительство! У киреї, в капелюсі, в драних чоботях, ваше превосходительство!
— Ну?! В капелюсі?!
— В капелюсі, ваше превосходительство! Люльку курить, ваше превосходительство!
— А на моїм місці, на предсідательськім?!
— Ой ваше превосходительство, сидить… і непоголений, нестрижений і… о сором! — без галстука, ваше превосходительство!
— І без погон?!
— І без погон!
— Ну, а як? Починає як?! Господа дворяне, на вас дивиться цар, на вас…
— І не господа, ваше превосходительство! І на вас не дивиться… А просто говорить: "Товариші! Поміщики, говорить, хижаки, експлуататори…"
— Ой! А поліцмейстер? Мовчить?
— Мовчить, ваше превосходительство… Та що мовчить?! Кричить: "Правильно!"
— Змінить! Написать губернаторові! В ріг його, ракккалію, баранячий!
— І губернатор за них!
— До міністра! До командуючого військом!
— І міністр їхній! А командуючий військом вийшов: "Товариші, говорить, буржуазні експлуататори готують нові підступи…"
— Погони з нього!
— Без погон, ваше превосходительство… У блузі…
— Ну, а ви?! Ви що б робили?!
— Умер, ваше превосходительство!..
І довго ще б капали дворянські сльози біля Тигру й Євфрату, де міститься ще й досі не націоналізований рай божий…
"КУСТАРІ"
Поважна така є кооперативна установа… Всеукраїнська…
А на стіні в тій установі вивішено:
"Співробітникам скидати верхню одежу під час праці. В верхній (теплій) одежі сидіти забороняється. Секретар правління".