— Ну, бачите, яка справа. Ми просто знайшли, очевидно, зовсім випадково, промені з довжиною хвилі й інтенсивністю, що дорівнюється випроміненню даної стіни. Значить, ці промені рівні тому випромінюванню. Тим-то стіна перед ними стала зовсім прозорою. Ви бачите? Але ось дивіться далі! Ці промені надто слабкі, щоб опрозорити всі речі за стіною. Тим-то й видно сильвети навіть ближчих будівель.
Ковтун мовчки слухав і вдивлявся в це чудодіяння. Косень обійшов апарат з трьох сторін і потім, повернувшись знову на старе місце, обізвався до Ковтуна:
— А давайте тепер спробуємо навести ці промені на стіни будинку. Цікаво, що з цього вийде?
За хвилину перед ними виступала ціла амфілада синіх перетятих геометричних площин. На деяких з них позначались неясні обриси речей, в яких з певним напруженням уяви можна було впізнати речі хатнього вжитку — столи, стільці, шухляди і т. ін. Але всі вони виступали дуже тьмяно. Косень збільшив амперне тиснення в трансформаторі, наблизив фокус перетинання, і все ж ясність синіх геометричних площин, як і тьмяних сильветів на них, від того нітрохи не збільшилась. Однак обоє у мрійній задумі дивились, як тремтіли перетяті й пов'язані колами площини. Перед очима коливались і пересувались дивно пожмакані сині полотнища з густими ребрами стін, мов неясні місячні тіні на снігу.
Знадвору тим часом надходив гомін, але тепер такий далекий, мов з якого іншого світу.
— Ну, ось і все! — сумно й тихо сказав Іван Семенович.— Далі ми не підемо. Це ясно! І виходить, що проблема опрозо-рювання далеко ще не розв'язана.
Ковтун нічого не відповів і тільки густо зітхнув. Він нерішуче потоптався і потім, заховавши поволі свого блокнота, тихо, все ще приголомшений цією подією, попрощався. Іван Семенович машинально подав руку, не одриваючи свого погляду від тихих мерехтливих тінів, що доходили з якоїсь неясної окресленої далечіні. Потім тихо, ніби боячись порушити тишу ночі, виключив струм.
І зразу ж обірвався сухий шелест шовку. В кімнаті справді настала тиша, а ніч зразу ж заговорила тисячами голосів, мовби змагаючись і поспішаючи викликати всі створіння на свій тьмяний бенкет. Але Косень не чув того поклику. До глибини стривожений шелестом синіх променів і все ще напоєний тим шелестом і внутрішньо зосереджений на нім, він рвучкими, неспокійними рухами підійшов до столу і, засвітивши настільну лампу, записав до свого зошита:
"Ні, ні! Не гармонія, а тільки перемога людської волі, цей невгасимий Прометеїв вогонь, поведе людськість у майбутнє. Тільки сама собі б вона не зрадила. Тільки б не вгасав огонь сумління в окремих індивідуальностей до загально-людського добробуту. Цей новий Бог міцно спаяної комашні повинен на довгий час заступити старого Бога, доки остаточно по-кома-шиному не оформляться великі людські міста.
Ми зовсім недооцінюємо своєї доби. Ми гадаємо, що стали вже десь посередині її, а тим часом вона тільки починається. Починається нова доба, і ми вступаємо в неї. У ній на мить перетнуться давні культурні досягнення Сходу й Заходу, але остаточно оо^юрмить її наукова синтеза, в чім я глибоко певний. І в ім'я тієї синтези ми повинні жити й творити".
XIV
Всі пізніші дні в Івана Семеновича пройшли в гостро напруженій праці над промінням. А як денні господарські клопоти одбирали в нього дуже мало часу, городина саме достигала, в технікумі до осінніх іспитів залишалось, певне, тижнів зо три, а то й цілий місяць,— Іван Семенович запально й віддано працював у себе в кабінеті.
Ясно, що апарат був зовсім не встаткований. Треба було всякими способами збільшити інтенсивність цих променів X. Для цього треба було збільшити, по-перше, чинність трансформатора, краще встаткувати руру, особливо ж її рефлек-ційність. Він дуже пильно обклав її нікелевою листвицею, ще більш звузив кружало для пропускання променів. Нарешті певніш устаткував подвійно-опукле шкло. Все це було протягом тижня зроблено й вивірено. Увесь цей час Іван Семенович вів свої записи. І все ж перевірка апарата на дослідах ясно показала, що чогось бракує. Але чого саме, Іван Семенович не міг би сказати. Саме над цією роботою, як він сидів у себе в кабінеті й роздумував, застав його тов. Бабак. Бабак зайшов крадькома, улесливо посміхаючись, і дуже запобігливо привітався.
— Працюєте все? Труженик науки. Це знаменито.
— А чим знаменито, т. Бабаче? — з удаваною серйозністю поспитав Косень.
— Ну, хіба я не знаю. Нові винаходи готуєте. Вроді Едісо-на, виходить.
Він підійшов ближче і енергійно з нахилом до звичайної йому фамільярності махнув рукою, перевалився і просто спитав:
— Ну, а як на перевірку поставити? Невже це, значить, вийде ?
Іван Семенович скептично окинув його оком:
— А чому ж ні, ви гадаєте?
— От здорово. Та це ж тоді світ можна подолати! Направив промінь і бачиш, що в однім і другім кутку робиться. І зразу ж накрив його.
— Розуміється, можна подолати, коли ви, т. Бабаче, цьому не заважатимете.
— А навіщо заважати? Це ж тільки так говориться. Ми дуже шануємо всі наукові відкриття.
— Справді? Це дуже приємно.
Іван Семенович лукаво посміхнувся й нащулено чекав. Бабак крутнувся, наївно оглянув кабінет і обережно поспитав:
— А скажіть, пожалуста, тов. Косень, ви не одмовитесь прочитати лекцію нам про відкриття ваше?
— Ах, ви он про що. Вас цікавить винахід?
— Ну, як же! Це ж дуже інтересно. Ми всі хотіли б почути. Страшно інтересно!
Іван Семенович замислився. Тим часом Бабак знову пересунувся до нього з стільцем і заговорив:
— Я думаю, конечно, ви не станете сердитись на нас за ті неприємності. Ви понімаєте, це не від нас залежало.
— Да? Але ви з великою охотою виконали те, що не від вас залежало.
— Та що ви! Я завжди до вас з великою пошаною ставився.
— Ну гаразд! Я, положим, на вас ще сердитий. Але для всього вашого гурту прочитаю. У вас дуже славне товариство.
— Значить, ідьот, т. Косеню? Це добре, що ви не цураєтесь пролетаріату! Значить, я так і скажу хлопцям.
Бабак витяг блокнота і, хитро глянувши, поспитав:
— Може, ви скажете, коли саме й прочитаєте?
— А звичайно. Це можна сказати.
Косень подумав, перебрав свої замітки в блокноті і тоді сказав: