– Добридень, – сказала вона. – Мені зараз закрутиться світ.
Аріель таємничо кивнув:
– Земна куля крутиться й крутиться навколо своєї осі.
Сесілія засміялася. Вона не розуміла до пуття, чому сміється, але саме тієї миті їй здалося дуже смішним, що земля крутиться.
– Хтось сказав, що світ – це театральна сцена. Може, сцена, яка обертається?
– Звичайно, – погодився Аріель. – Але ти, певно, не знаєш, чому?
Сесілія стенула плечима:
– Це не важливо, я ж не відчуваю, як вона обертається. Як на мене, можна було б менше кружляти. А якби відчувала… уявляєш, які погані часи настали б для усіх чортових коліс на світі?
Аріель знявся зі стільця, перелетів кімнату, сів на письмовому столі і споглядав згори на дівчинку:
– Земля обертається довкола себе, щоб усі люди на ній могли зазирнути у всесвіт під різним кутом зору. Так ви можете побачити майже усі зірки з будь-якого місця планети, незалежно від того, де живете.
– Ніколи не думала про це.
– Де б ви не перебували, у Єсгеймі чи на Яві, ані крихти небесної краси не втаїться від вашого зору. Було би страшенно несправедливо, якби тільки половина людства могла насолоджуватися теплом сонячних променів. Або ж, скажімо, тільки половина людей могла бачити серпик місяця. Сонце і місяць належать усім людям вашої планети.
– Невже й справді тому Бог запустив оцю дзиґу?
– Ясно! Але й не тільки тому….
– Розповідай!
– Ангели на небі мусять бачити земну кулю, на якому б небесному тілі вони не перебували. Легше пильнувати кулю, яка обертається навколо себе, ніж кулю, повернену тільки одним боком.
Сесілії здалося, що Аріель надто захопився. Він говорив і говорив без угаву. А тоді ще й ніжками почав гойдати.
– По-моєму, я розповідав, що у нас рентгенівський зір, – вів ангел далі. – Ми ще й телепатією володіємо…
– Маєш на увазі, що ви можете бачити людей на Землі, навіть якщо сидите на якійсь із своїх ідіотських планет бозна-де у космосі?
– Саме так. Там, угорі, мало що відбувається, не варто й говорити. Але коли сидиш собі ось так, зручно вмостившись, на котрійсь з тих ідіотських планет і зориш униз на Землю, то наче дивишся небесний театр, де б не відбувалося його дійство, на Кріті чи у Клефті.
– "Небесний театр"?
Ангел кивнув:
– Земна куля, Сесіліє. Людське життя на землі є безконечною театральною виставою. Ви приходите й відходите. Довга-довга вервечка…
Сесілія завмерла на краю ліжка, кілька секунд вона навіть не ворушилася.
– Свинство! – крикнула нарешті.
Вона з усієї сили копнула ногою стілець:
– Якщо це правда, то де ж справедливість?
Аріель мав дещо приголомшений вигляд, однак не перестав баламкати ногами:
– Тоді більше не говоритимемо про це.
– Не знаю, чи взагалі мені ще хочеться про що-небудь говорити.
Аріель умить перестав гойдати ногами:
– Ти сердишся, Сесіліє?
– Чого б це?
– Бо я тут.
Вона втупила погляд у підлогу:
– Я тільки не можу погодитися, чому світ не створено трішки інакше.
– Про це ми також уже розмовляли. Певно, уже не раз траплялося тобі намалювати щось дуже гарне, однак малюнок виходив не зовсім такий, яким ти його задумала…
– Це трапляється майже постійно. Тому процес малювання і є такий цікавий. Ніколи точно не вгадаєш, що вийде з-під твоєї руки.
– Отож, ти не владна над своїм витвором.
Сесілія не відповіла, заговорила щойно за якийсь час:
– Якби мені треба було щось намалювати і я знала, що мій малюнок оживе, то не малювала би будь-що. Я б ніколи не відважилася дати життя і тому, що не могло б опиратися отим агресивним кольоровим олівцям.
Ангел стенув плечима:
– Та все ж фігури, які ти намалювала, розуміли б тільки дрібку. Вони б не бачили одні одних в очі.
Сесілія важко зітхнула:
– Усі ці твої загадки починають діяти мені на нерви.
– Вибач. Я не хотів дратувати тебе.
– Хтось сказав: найважливіша проблема – бути чи не бути. Я погоджуюся з ним. Або з нею. Але ж ти казав, що плоть і таке інше не мають ваги у світі душ…
– "Бути чи не бути", – повторив Аріель. – Добре сказано, поміж цими двома поняттями немає нічого.
– Думаю, що на землі ми лише один-єдиний раз. І більше ніколи сюди не повернемося!
– Я знаю, ти дуже хвора, Сесіліє…
Вона перервала:
– Але я не дозволю тобі питатися, що мені болить. Нікому не дозволено говорити про це, навіть ангелам на небі.
– Я хотів тільки сказати, що прийшов сюди, аби розрадити тебе.
Сесілія пирхнула:
– Розрадити!
Аріель знявся з письмового столу і закружляв кімнатою.
– Коли я постарію, – сказала Сесілія, – і помру, то знову стану дитиною. І житиму на небі, як і ви. Ми будемо ніби Одінові ворони. Гм, картина мені подобається…
– Думаєш? – спитав Аріель.
– "Думаєш?", "думаєш?" Це тобі знати!
Ангел завис у повітрі над ліжком, заслонивши собою старовинне намисто з перлів та грецький календар з кошенятами:
– Створений Богом світ людей і небеса є настільки великою загадкою, що ані людям на землі, ані ангелам у небі не збагнути їх.
– Тоді я поговорю з татом або з бабусею.
– Вони також належать до великої містерії Бога, – кивнув ангел.
– А сам ти стрічався з Богом? Маю на увазі, особисто?
– Я у цю мить сиджу віч-на-віч з маленькою частинкою Бога. Те, що я бачив чи що розмовляв з його часточкою, означає, що я бачив і розмовляв з ним самим.
Сесілія задумалася:
– Якщо усі зустрічі з Богом відбуваються саме так, то важко буде стати йому на ногу.
Аріель заговорив знову:
– Пам'ятаєш, що сказав Господь на хресті?
Сесілія кивнула. Останнім часом бабуся багато читала їй із Біблії, але саме ці слова вона забула:
– Скажи!
– Він мовив: "Господи, мій Господи, чому ти покинув мене?"
Сесілії блисла думка. Раніше вона не замислювалася над цими словами. Бо якщо Ісус – Бог, то Бог розмовляв сам із собою на хресті. Можливо він розмовляв із собою й тоді, коли промовляв до своїх учнів у Гетсиманському саду? Вони навіть не здригнулися, коли його схопили.
– "Господи, мій Господи, чому ти покинув мене?" – повторила Сесілія.
Аріель підлетів ближче. Він заглянув їй у вічі своїми сапфіровими оченятами і сказав:
– Говори це, Сесіліє! Говори знову й знову. Бо щось не так на небесах. Щось неправильне відбувається з великим творінням Бога.
Вона спробувала позбирати усі свої думки докупи.