Броненосець "Орел" давно вже був готовий до бою. Головним чином звернули увагу на усунення горючого матеріалу з верхніх частин корабля, щоб убезпечити себе від пожеж. З цією метою було викинуто за борт дерево, вибране з коєчних сіток, з рубок на містку, з командних приміщень. Було очищено також від зайвих меблів і прикрас каюти батарейної палуби, офіцерський буфет і кают-компанію. Все, що було в них цінне, перенесли в нижні приміщення, а решта пішла за борт. І все-таки цих заходів було не досить. Треба було б, як учив інженер Васильєв, ще більше обдерти корабель, не залишити нічого, що може дати поживу вогню, але командир судна, капітан 1-го рангу Юнг, не наважився рискнути. А командуючий в цьому відношенні не зробив ніяких розпоряджень і, наскільки нам було відомо, навіть у себе на броненосці "Суворов" не вживав ніяких заходів, залишаючи все дерево на своєму місці. І на інших суднах лише деякі командири наважились піти за прикладом "Орла". Далі у нас було вжито заходів для створення штучного захисту тих суднових механізмів і приладів, які можуть бути пошкоджені осколками ворожих снарядів. Для цього використовува-
лись колосники, сталевий трос, мішки з вугіллям, матроські підвісні койки. На випадок пошкодження в механізмах приготували запасні частини, щоб зразу ж можна було пустити їх в хід.
Зовні люди були спокійні, багато жартували, сміялись. Деякі мріяли вголос, як вони будуть проводити час у Владивостоку. Запасні уже думали про швидке повернення на батьківщину. Але це була тільки гра — гра без. сцени і глядачів, один перед одним. З того часу, як залишили свій порт, понад двісті днів відійшло назад, породивши серед нас гіркі думки. Багато гнітючих сторінок перегорнулося в книзі нашого життя, і тепер ми наблизились до останнього розділу — до грізного фіналу.
Ранок 12 травня був холодний і хмарний. Дув чималий вітер, сумно, завиваючи в сталевих снастях рангоуту. Повзли, низько спускаючись, сірі хмари, наче обважнілі від вогкості. Мрячив косий дощ, дрібний, схожий на макові зерна, вкриваючи поверхню моря хворобливим висипом. Горизонт немов оповився густим серпанком, що безперервно пересувався згори вниз. З-за бортів броненосця долітали сплески хвиль.
Ніколи в морі не відчуваєш такого тоскного настрою, як у негоду. Так було і цього разу. Але, незважаючи на вогкість і пронизливий холод, багато хто з офіцерів і команди перебували на верхній палубі і на містках броненосця. В судновий дзвін тільки що пробили шість склянок. Погляди всіх людей були спрямовані на транспорти, які відокремлювались від ескадри, щоб піти в Шанхай. їх було шість штук: "Ярославль", на який переніс свій брейд-вимпел капітан і-го рангу Радлов, "Владимир", "Курония", "Воронеж", "Ливония" і "Метеор". Вони йшли від нас під захистом допоміжних крейсерів "Рион" і "Днепр" Транспорти відходили, посилаючи нам піднятими на щоглах прапорами прощальне вітання. А ми дивилися їм вслід з неприхованою заздрістю.
На баку серед купки матросів, де був і я, почулася розмова:
— От цим, можна сказати, пощастило.
— До Шанхая, кажуть, тільки сорок миль.
— Години через чотири будуть у нейтральному порту. Незабаром транспорти зникли за сіткою дощу.
Верхня палуба на "Орле" зразу очистилась від людей. Всі спустилися вниз. Тільки на передньому містку стовбичили сигнальники з вахтовим начальником на чолі, оглядаючи каламутний горизонт і стежачи за флагманським кораблем, щоб не проґавити якого-небудь сигналу.
Ескадра, звільнившись від зайвого тягаря транспортів, тільки виграла від цього.
Досі все ще не було відомо, якою з трьох проток ми підемо в Японське море. І тільки в цей день, о дев'ятій годині ранку, довідалися, що наша ескадра лягла на курс норд-ост сімдесят градусів, тобто попрямувала до фатального для нас острова Цусіма. Звістка про це стурбувала весь екіпаж. Серед офіцерів помічалась якась розгубленість, матроси наїжились, кидаючи лайки на адресу Рожественського. Куди попер, тупоголовий диявол?
— На загибель веде нас, дурило. Що розумного можна чекати від такої людини? Тільки матюком уміє крити своїх підлеглих, і більше, нічого.
8 О. Новпков-Прнбой
225
— Недарма називають його "скажений адмірал". Гальванер Альференко вирік:
— йому б не командуючим бути, а дантистом. От показав би він свій талант.
— Чому дантистом?
— Здорово зуби в матросів вибиває.
— І як це довірили йому цілу ескадру? Невже у нас у флоті нема інших начальників, розумніших?
Кочегар Бакланов пояснив це:
— У нас у флоті надвиробництво адміралів. Чоловік сімдесят налічують. Посад не вистачає для всіх. Тому й почали призначати кого завідуючим м'ясним складом в Кронштадті, кого завідуючим бібліотекою. А один, кажуть, служить чимсь на зразок двірника при Головному адміралтействі. З усіх, звичайно, чоловіка три можна б вибрати талановитіших. Але там, у Петербурзі, з висоти як дивляться? Якщо зла людина, значить, хороша. А злішого від Рожественського — де ще такого знайдеш? Розпалиться — землю копитом риє. Ех, плюнути б на все і розтерти!
Я вніс поправку:
— Ти помиляєшся, Бакланов. Це в Англії близько сімдесяти адміралів. А у нас цих адміралів всього тільки... сто чоловік.
Гальванер Голубев мріяв уголос:
— Добратися б до Владивостока та змовиться з армією. Тоді можна буде повернути руль ліво на борт і прямо на Петербург. Жарко буде багатьом.
Хтось вставив:
— Тепер би повернути ескадру на шістнадцять румбів. Голубев заперечив:
— Нічого з цього не вийшло б. Армія всі свої надії покладає на нас. Скажуть, підвели ми її. І народ буде дивитись на нас, як на винуватців поразки.
По обіді я вийшов на передній місток. Бісерний дощ, очевидно, зарядив надовго. Часом наповзав туман, ховаючи в своїй вогкій імлі деякі наші судна.
Ескадра на цей час була построена в новий похідний порядок.
Вона йшла двома колонами. Першу з них становили перший і другий броненосні загони: "Суворов", "Александр III", "Бородино", "Орел", "Ослябя", "Сысой Великий", "Наварин" і "Адмирал Нахимов"; до лівої колони входив третій броненосний загін: "Николай I", "Апраксин", "Сенявин", "Ушаков" і крейсери: "Олег", "Аврора", "Дмитрий Донской" і "Владимир Мономах". Всередині колон біля перших двох броненосців з того і другого боку йшло по два міноносці. Інші п'ять міноносців ішли під прикриттям правих бортів крейсерів. Трохи позаду, врізавшись між колонами, ішли один за одним чотири транспорти: "Анадырь", "Иртыш", "Камчатка", "Корея". Ескадру замикали два буксирні і водовідливні пароплави: "Русь" і "Свирь". І позад усіх, поза лінією колон, немовби розширюючи їх, ішли госпітальні судна: "Орел" і "Кострома". З обох боків ескадри, перебуваючи на траверзі головних