— Ну, то як? — квапив мене Цунаєв, скрючивши довгі мускулясті руки в такому напруженні, неначе він уже тримав у них важку бомбу.
Після деякого вагання я з прикрістю відповів:
— Не час! Дохла корова не привід до повстання. Скажи товаришам, щоб поберегли бомбу для більш важливого випадку. Може, вона незабаром придасться.
Цунаєв, незадоволено махнувши рукою, бігцем спустився по трапу вниз.
В цей час в кают-компанії веселились. Чулись п'яні голоси. Хтось співав романси під звуки піаніно. І раптом на голови людей впала звістка, несподівана й грізна, як землетрус: збунтувалася команда! В кают-компанії зразу стало тихо, як у порожньому храмі. Бліді офіцери, моментально протверезившись, запитливо переглядались. І в кожній парі очей скаламутилась смертельна туга, наче броненосець ту ж мить мав злетіти в повітря. Однак це тривало недовго. Всі раптом заметушились, забігали, вигукуючи якісь слова. Одні ховались по своїх каютах, замикаючи за собою двері, інші озброювались револьверами, самі не вірячи в те, що цим можна врятуватись від загибелі. Командир Юнг в цей час був у ходовій рубці.
Перед командою нарешті з'явився капітан 2-го рангу Сидоров. Він був у повній офіцерській формі — в новенькому, білому, як сніг, кітелі, в таких же білих штанях. Але ні золоті погони на його плечах, ні воло-димирський хрест на грудях уже не справляли на його підлеглих належного враження, а кортик, що теліпався на поясі, здавався перед цією масою розлюченого народу зайвим і непотрібним. З-під козирка флотського кашкета виглядало обличчя з конусоподібною борідкою, таке знервоване, що навіть великі закручені вуса втратили свій молодецький вигляд. Упалим голосом, наче після довгого голодування, він спитав:
— В чім річ, братці? Ревом відповіла команда:
— Геть дохлятину!
— За борт обід!
— Геть війну!
— Звільнити арештованого!
— Навіщо невинного чоловіка посадили в карцер?
— Падлом годуєте нас, скорпіони!
— Звільнити арештованого!
Старший офіцер винувато переступав з ноги на ногу, а потім, помахавши рукою на знак того, щоб замовкли, заговорив:
— Я не можу звільнити арештованого самовільно. Це справа командира. Я зараз доповім йому про вашу вимогу.
Він поквапно покрокував на місток. А вслід йому ще дужче лунали голоси:
— Командира давай сюди!
— Ми не заспокоїмось, поки не побачимо арештованого!
На палубі показувались сміливіші офіцери, але одразу ж, гнані страхом, зникали у кормових люках.
Командир з похідної рубки перейшов у бойову. Переговори з ним старшого офіцера затяглися. Становище створювалось надто відповідальне, і не так легко було його розв'язати. З одного боку, задовольнити вимоги команди — це значило підірвати на судні дисципліну і назавжди похитнути свій авторитет. З другого боку, не можна було вчинити інакше. Там, внизу на палубі, зібралося близько дев'ятисот чоловік матросів, що вийшли з послуху, як весняні води з берегів. Замість колишніх покірних хлопців була тепер дика орда, що зняла бунт на військовому кораблі, поблизу театру воєнних дій. До бойової рубки долинали пронизливі зойки, крики, свист, матірщина — і все це зливалося в той ураганний рев, від якого на голові дибом ставало волосся. Правда, люди поки що стояли у фронті, але цей фронт уже являв собою безладну ламану лінію і стихійно, як на хвилях, гойдався, погрозливо підіймаючи кулаки. В своїй люті команда дійшла до того стану, коли різкий і сміливий заклик одного з матросів до розправи може кинути всіх інших в новий круговорот подій. І тоді на кораблі почнеться побоїще. Палуба заллється офіцерською кров'ю, і всі, або майже всі, хто носить на плечах золоті і срібні погони, полетять за борт. Чи можна сподіватись на допомогу інших суден? Адже там теж були бунти... І командир Юнг після довгого вагання здався.
Старший офіцер збіг з містка і, піднявши для чогось руки вгору, немов благаючи команду про пощаду, прудко, не по його літах, промчав мимо фронту, вигукуючи:
— Зараз, братці, зараз!
Він зник в одному з люків. Але ждати його довго не довелося. Через якихось п'ять хвилин він сам вивів на верхню палубу матроса, звільненого з карцера, і заговорив:
— От він, братці, от. Не треба більше шуміти. Заспокойтесь. Збуджений настрій команди швидко падав, припинились крики. Старший офіцер продовжував:
— Я зараз дам розпорядження, щоб приготували для вас новий обід. А ви оберіть комісію. Нехай вона намітить, яких биків для вас зарізати — двох кращих биків.
Фронт одра.зу розсипався. З веселим гомоном розходились по палубі матроси, ніби дістали нечувану нагороду. Перемога була на їхньому боці.
Все вище підіймалося сонце, розливаючи буйне світло. В гарячому сяйві ніжився океан. Над золотисто-синьою пустелею вод високо піднялись вершини гір і застигли в німому безгомінні. Здавалося, ці сірі й безплідні велетні для того тільки й обступили бухту, щоб охороняти її мирний спокій від розбійницьких наскоків бур.
З флагманського броненосця "Суворов" долітали звуки духового оркестру.
СПЕКТАКЛЬ ТРАГІКОМЕДІЇ
На другий день великодніх свят, за сигналом командуючого, всі судна почали готуватися до вантаження вугілля. Свято наше скінчилось. Про вчорашній день у матросів залишилася приємна згадка — добились звільнення товариша і поїли м'яса досхочу.
На передньому містку старший сигнальник Зефіров поквапно доповів вахтовому начальникові:
— Ваше благородіє, на "Суворове" спустили паровий катер. Вахтовий начальник розпорядився:
— Слідкуй пильно за ним.
Через деякий час сигнальник знову повідомив:
— Сам адмірал сідає на катер.
А коли побачили, що катер прямує до нас, все начальство на "Орле" заметушилося. Як тепер бути? У нас не були поставлені трапи. Інші офіцери, що приїздили з візитом, приставали на своїх шлюпках до корми, підіймалися шторм-трапом на балкон і далі проходили через кают-компанію. На довершення всього остання була перетворена на вугільну яму, а наш офіцерський склад давно вже переселився в запасну адміральську кают-компанію. Так цим шляхом могли до нас попасти на броненосець молодші офіцерські чини. Вони з цим мирились. Але хіба можна буде таким же чином прийняти самого командуючого ескадрою, віце-адмірала Рожественського? І командир, і старший офіцер безпорадно розводили руками, хапалися в розпачі за голову: наближалась гроза.