— Коли ж ви закінчите там?
І починав лаятись, нервуючи цим людей, які працювали.
"Орел" нарешті пішов, розвинувши хід і догнавши ескадру, зайняв своє місце в строю.
Ми йшли вздовж берега величезного острова Суматра, завойованого голландцями. Праворуч від нас неясно, наче випари, синіли його загадкові береги. Я дивився на них з жадібністю допитливої дитини і думав: забратися б туди, в цей новий світ, поблукати в незайманих лісах, подивитись на таємничі озера і ріки, пірнути в життя чотирьох мільйонів небачених мною малайців. Чи залишились де-небудь на нашій планеті вільні землі? Все загарбано капіталістичними країнами.
Поверхня протоки, рівна, як лита, сяяла голубими* переливами з ізумрудними відтінками. Над кораблями літали фрегати. Іноді ці оригінальні птахи знижувались майже до щогл, кружляючи в сонячному промінні, коричнево-чорні, з пурпуровим відблиском на грудях, з гострими півсаженними крилами, з довгим роздвоєним хвостом. Вони плавали в повітрі то повільно, немовби пристосовуючись до ходу судна, то раптом відлітали вперед з швидкістю стрижа. Особливо цікаво було спостерігати їх в ті моменти, коли, рятуючись від ворогів, випурхувала з води летюча риба. Наче снаряди від навісного вогню, фрегати падали вниз, з надзвичайною спритністю накидались на свою поживу, а потім знов шугали вгору, і майже у кожного з них в довгому крючкуватому дзьобі трепетала жертва, виблискуючи перламутром луски.
Ми не переставали діставати тривожні звістки від розвідувальних крейсерів. їм усе ввижались ворожі кораблі. Коли цьому настане кінець? Кожного разу у нас даремно били бойову тривогу.
Малаккська протока поступово звужувалась.
Однієї ночі налетів шквал з тропічною зливою і грозою. От коли був зручний момент для мінної атаки. Тепер і для.мене стало ясно, що вжиті заходи охорони ескадри нікуди не годились. Головне ядро її складали чотири найновіші однотипні броненосці. Здавалось, саме їх і треба було найбільше охороняти. А вони, як і броненосці другого розряду, зовсім не були забезпечені з флангів ні швидкохідними крейсерами, ні міноносцями. Розум підказував мені, що втрата мізерного судна не зупинить руху ескадри вперед, але якщо буде потоплений першокласний броненосець, то це зразу розладнає всі наші плани. А Рожественський вчинив якраз навпаки, перетворивши кращі лінійні кораблі в охорону. І кого охороняли? Транспорти і міноносці. На щастя, ми нікого не зустріли, крім трьох пароплавів. їх освітлювали прожекторами, передаючи по черзі один одному, поки вони не зникли у нас в тилу.
Ранок був похмурий. На честь свята благовіщеиня відправили обідню. Команда була звільнена від робіт.
Крейсер "Алмаз" ішов під прапором контр-адмірала Енквіста. Раптом там з'явився сигнал, що сам адмірал, командир і офіцери, які перебували на містку, а також і сигнальники, ясно бачили десять суден. В них не можна було не впізнати міноносців, що ховались за зустрічний англійський пароплав. Потім вони швидко зникли в напрямі на норд-ост.
На "Орле" всі захвилювались, сподіваючись, що зараз почнеться бій, але там нічого не було видно, крім згаданого пароплава.
Мене в даному разі дивувало одне: коли справді були помічені міноносці, то чому не вжили енергійних заходів проти них? Треба було б моментально вислати за ними погоню із швидкохідних крейсерів і міноносців. Скоріше за все знову трапилась помилка. Очевидно, в очах людей, охоплених страхом, одне комерційне судно перетворювалося на десять і здавалося цілою мінною флотилією.
Залишилось ходу тільки на одну добу — і Малаккська протока закінчилась. Остання ніч була найбільш напружена. Ескадра пройшла повз місто Малакка. Видно було вогні, розкидані по набережній. Ледве помітний береговий бриз доносив до нас пряні аромати тропіків.. В уяві поставало інше життя — екзотично-казкове, без гармат і торпед. Хотілось кинутися за лівий борт і пливти прямо на привабливо-блискотливі вогні.
Об одинадцятій годині дня всі вузькі місця протоки залишились позаду нас. Ескадра перестроїлася в попередній похідний порядок. Транспортам було наказано іти в ар'єргарді.
Після обіду ліворуч показалось місто Сінгапур, що розташоване в крайній південній частині Малаккського півострова. В бінокль можна було розглядіти біля десятка пароплавів і два військові кораблі, що стояли в бухті; а також кілька великих цистерн на березі. За ними змішались в одну купу білі квадрати будинків, прорізані плутаними лініями зелені. Вирізнявся тільки один собор в готичному стилі. В місті з населенням у півтораста тисяч панували англійці. Праворуч від нашого курсу розкинулись пустельні острови з обмілинами апельсинового кольору, в оточенні дзеркальних вод. Здавалось, не протокою, а могутньою рікою випливали ми в голубий простір Південно-Китайського моря, в безконечно гаряче марево.
З Сінгапура назустріч нам вийшов невеликий пароплав під прапором російського консула. На пароплаві підняли сигнал: "Маю на борту консула, він просить особистого побачення з адміралом". Але ескадра не зупинилась. До пароплава був посланий міноносець "Бедовый". Як потім дізнались, консул, надвірний радник Рудановський, передав на нього якісь пакети. Потім міноносець пройшов вздовж колони першого загону, передаючи в рупор новини на судна. Ми почули тільки дві фрази:
"Японський флот північніше Борнео. Куропаткіна усунено, призначено Ліневича".
Консульський пароплав догнав флагманський корабель і йшов деякий час біля його борту.
Увечері з "Суворова" передали семафором на броненосець "Ослябя" особисто адміралові Фелькерзаму такі відомості:
"П'ятого березня головні сили японського флоту з двадцяти двох бойових кораблів, під начальством адмірала Того, приходили на рейд Сінгапура. Тепер ці сили перебувають біля Лабуана, коло острова Борнео. Крейсери і міноносці ховаються біля острова Натуна. Вчора вони могли довідатись про наш рух. Небогатое вийшов із Джібуті".
Тепер ніхто не сумнівався, що японський флот перебуває від нас за двісті миль. Про це сповістив сам консул. А він, живучи в Сінгапурі, очевидно, точно довідався, що на рейд приходили двадцять два бойові кораблі. Значить, японці заздалегідь хочуть напасти, на нас, не чекаючи, поки ми прийдемо в їхні води 8.