Я ще більше був здивований, коли з чайника почали розливати в кухлі ром. Я покуштував його — вісімдесят градусів. Тим часом казенний ром, яким відав я, розводили наполовину водою, і він мав таку саму міцність, як російська горілка. —--Наш напиток кращий за твій.
Трюмний старшина Федоров, звертаючись до молодого хлопця, спитав:
— Молодшим боцманам порцію відіслали?
. — Все зроблено, і пляшку рому їм відніс. Дуже вдячні вони.
Коли всі взяли кухлі, кочегар Бакланов, широко усміхаючись, привітав усіх з масляною і скомандував:
— Весла — на воду!
Випивали і закушували, один від одного заражаючись апетитом. їли доти, поки сковорода не спорожніла. В чайнику теж нічого не лишилось. Потім взялися за фрукти. Було жарко, наче ми сиділи в паровому котлі. Публіка, сп'янівши, ставала чимраз галасливішою. Гальванер Голубев підвівся і, ставши в позу викривача, заговорив:
— Адже там, в Росії, люди орудують. Робітники в Петербурзі на барикадах бились. А в Москві від його імператорської високості, від царевого дяді Сергія Олександровича, лишились ріжки та ніжки. Бомбою його трахнули. Як видно з усього, захиталось самодержавство.
На це йому відповіли:
— Нехай хитається. Не плакати ж нам? Ми поплачемо, коли не в дяді, а в самого племінника злетить корона разом з його довбешкою.
— Але повинні ж ми що-небудь робити? — не вгавав Голубев.
— Прийде і наш час.
Йосип Федоров задер вусате і гостре обличчя і на правах трюмного хазяїна заявив:
— Про це, товариші, ми поговоримо іншим разом. А тепер ні слова про такі діла. Інакше всіх викину з своїх володінь. Ми зібрались сюди, щоб не здохнути з нудьги проклятої.
Кочегар Бакланов, у якого велике, як коліно, підборіддя лисніло від сала, похвалив його:
— Хоч і не адмірал, а сказав розумно.
І тут же звернувся до свого друга з запитанням:
— Скажи, Дрозд, що ти будеш робити, коли під час бою опинишся за бортом?
— Тебе про це не буду питати,— образився мінер Вася Дрозд.
— А все-таки послухай моєї дружньої поради. Коли в море попадеш, то швидше хапайся за воду — не потонеш.
Я вийшов на верхню палубу. Небо очистилось від хмар і розцвіло яскравими зорями південної півкулі. Після стихійного струсу, здавалось, уся природа завмерла в сонній тиші.
По палубі, хитаючись, блукали п'яні матроси. Звідки в машинній команді з'явився ром? Про це я довідався тижнів через два від Йосипа Федорова. Виявилось, що все було дуже просто. Напередодні я прийняв з пароплава разом з іншими припасами і кілька сорокавідерних бочок рому. Його звичайно зливають з верхньої палуби, вірніше з юта, в залізну трубку, пристосувавши для цього лійку. Така трубка спускається вниз, проходить через кілька поверхів до провізійного приміщення, так званого ахтерлюка, і попадає в спеціальні цистерни для горілки. Так і я зробив. При цьому, крім вартових, внизу стояв старший баталер Пятов-ський, а нагорі я. Але ми не врахували однієї обставини, ідо трюмні машиністи, або, як їх інакше називають, трюмні криси, знають всі закапелки на кораблі, знають і те, де проходить така трубка. їм не важко було просвердлити в ній на вигині дірочку і увіткнути в неї тонкий гумовий шланг. Таким чином вони націдили рому два анкери, приблизно десять відер нерозведеного напою, міцністю в вісімдесят градусів.
— Ви могли б мене підвести,— докірливо сказав я Федорову.
— Це ж як так підвести? Не ти старший баталер. А потім — на війну ж ідемо. Все одно добру пропадати. В кают-компанії більше гуляють, а ми будемо тільки дивитись на них? А життя наше яке? Здуріти можна від нього.
Я махнув на все рукою.
Тієї пам'ятної ночі деякі п'яні, опинившись на верхній палубі, поводились тихо, інші верзли дурниці. Один із трюмних машиністів, призваний з запасу, літній чоловік, зіткнувся з вахтовим офіцером.
Мічман Воробейчик спитав:
— Нахрюкався?
— Нікак нєт, ваше благородіє. Був я на березі і, окрім молока, нічого не пив. А от молоко, виявилось, від скаженої корови. От тепер мене і нудить страшенно. Хитає в різні боки і шабаш.
— Хотів я тебе заарештувати на одну добу, але за те, що ти брешеш, кару подвоюю.
Трюмний машиніст почав удавано благати:
— Згляньтеся, ваше благородіє. Я навіть уві сні вас бачив. Сам Саваоф взяв вас у свої руки божі, посадив до себе на коліна, прикрив срібною бородою і пестить, як дитину. "До чого ж, каже, ти милостивий начальник. Жодного матроса не образив. І за це ти будеш у мене в раю до того часу..."
Мічман скипів:
— Мовчать!
Машиніст теж підвищив голос:
— А чому, ваше благородіє, мовчати? Я, можна сказати, за свою службу висьорбав цілий баркас казенного супу. І не можна, значить, розмовляти? А ви скільки з'їли?
— Яз тобою завтра розправлюсь! — крикнув мічман Воробейчик і поліз на передній місток.
Вслід йому прозвучав п'яний голос:
— Дванадцять пар окулярів, завів і задається! Ех, корабельна кокетка 1
Вранці машиніст замість карцера був поставлений на бак під гвинтівку.
Матрос-скотар доповів капітанові 2-го рангу Сидорову, що з корабля зникла офіцерська свиня. Одразу ж викликали на верхню палубу обох молодших боцманів — Павликова і Воєводіна. Вони стояли перед старшим офіцером, виструнчившись і безсоромно пожираючи його очима, а той допитував:
— Як ви думаєте, куди вона могла подітись?
— Не можу знати, ваше високоблагородіе,— відповів Павликов, мало що тямлячи від випитого вночі рому.
— Ну, а ти що, Воєводін, скажеш?
Воєводін, якого менше мучило похмілля, моментально щось зміркував і відповів таким серйозним тоном, який не викликав ніяких сумнівів:
— Не інакше, як за борт стрибнула, ваше високоблагородіє.
— Досі не стрибала, а тепер стрибнула? І що їй за бортом робити? Воєводін і на це відповів:
— Мабуть, спросоння, ваше високоблагородіє. Іноді трапляється, що й матрос так падає в море. Ви самі знаєте, як це буває. А може, захотіла втекти, з корабля, поки її не з'їли. Свиня— це найхитріша з тварин.
Старший офіцер навіть глянув за борт і зміряв очима відстать від корабля до берега.
— Це правильно, ваше високоблагородіє,— схаменувшись, підтвердив і Павликов.— Я їх сотні мав у себе вдома, свиней цих. Ну, до чого капосна тварюка — просто біда. Хоч яку міцну загорожу рилом своїм розверне. Хоч яка ріка їй байдуже — перепливе.