Над горизонтом, відірвавшись від поверхні моря, сходило сонце.
На кораблі знялась метушня. З обрізами й цебриками в руках матроси мчались до бані або в машину по гарячу воду. Незабаром вся верхня палуба, крім юта, перетворилася в пральню. Сотні людей розташувались тут. Одні стояли навпочіпки, інші — навколішки, працюючи мускулами рук. Спочатку мили форменки, кальсони, натільні сорочки, а потім бралися за койки. Ту чи іншу річ, змочивши у воді і розіклавши на палубі, намилювали і ретельно скребли білизняними щітками.
Боцмани та унтер-офіцери підганяли:
— Жвавіше, хлопці, періть. До підняття прапора нам треба все скінчити.
Я прав білизну біля своїх друзів — гальванера Штарєва і трюмного старшини Йосипа Федорова. Тут же був мінер Вася Дрозд і його по* стійний супутник — кочегар Бакланов. Ще не стерлись враження від розстрілу рибалок. Про це знову починали розмову, повторюючи все те, що було вже відоме.
Кочегар Бакланов іронічно втішав:
— Не журіться, братці, це була репетиція з наказу його превосходительства. Це піде тільки на користь нам. От якби в дорозі робити нам таких двадцять репетицій — із нас, дивися, будуть люди.
Найгірше було мити койку. Парусинова, вона, намокнувши у воді, ставала тверда, як лубок. Всі руки вимучиш, поки зішкрябаєш з неї бруд.
Бакланов працював повільніше за всіх. Всі вже кінчили прати, а він ще не брався за свою койку. Раптом він схаменувся і, оглядаючись, спитав:
— Братці, а хто мою койку взяв?
Виявилось, що один молодий матрос уже вимив її. Кочегар накинувся на нього з лайкою:
— Ти що ж це, сіра балда, чужі речі хапаєш? Хіба не бачиш, на ній номер не твій? За це морду вашому братові конопатять!
Кругом засміялись. Молодий матрос, сконфузившись і мало не плачучи з досади, пробурмотів:
— Сам, брудний чорт, підсунув мені. Пройдисвіт!
Йому знову довелось взятися за миття уже своєї власної койки.
Коли білизну і койки прополоскали в забортній воді і міцно викрутили, кожний почав прив'язувати свої речі до заздалегідь рознесених по палубі леєрів. Вахтовий начальник скомандував:
— На білизняні і коєчні леєри! Леєри підняти!
Леєри, прикріплені кінцями до носа і корми, підіймались середніми частинами до вершин грот— і фок-щогл. Через кілька годин білизна просохла. Обидві вахти викликали нагору. По команді травили леєри. Потім вахтовий начальник розпорядився: — Команда, з білизною у фронт для огляду!
Командири та начальники відділень проходили вздовж фронту. Тих, у кого білизна була вимита погано, змушували перепирати її під час відпочинку. Інші під веселі звуки дудок розійшлись і ховали свої речі в чемодани. Цим займалися ми двічі на тиждень.
НА СТАНОВИЩІ АРЕШТОВАНИХ
Через шість діб уранці показались скелясті береги Іспанії. Наш загін суден наближався до портового міста Віго. О десятій годині обійшли острів, і перед нами відкрилася прекрасна затока, яка глибоко вклинилася в сушу. З усіх боків вона була огороджена високими горами. По берегах її розкинулись рибальські виселки. Салютуючи іспанському прапорові, попрямували в глиб бухти і за її поворотом, на видноті, кинули якір. У відповідь нам загриміли гармати фортеці. Стояв тихий і безхмарний день. Тепле проміння сонця яскраво освітлювало кам'яні будівлі, шо прилипли до схилів гори. Над містом владно височіла цитадель. Гублячись в прозорій далечині, тяглися гірські хребти Піренеїв. З другого боку, внизу, перед вікнами будівель, розстилалася нерухома гладінь зеленаво-синьої води. В цій бухті могли б розміститись, не заважаючи один одному, сотні великих кораблів.
На берег не відпускали ні матросів, ні офіцерів.
Тут на нас чекали п'ять німецьких пароплавів з вугіллям для нашого загону. Вони негайно пришвартувались до броненосців'. Але на пароплави з'явилась портова поліція і заборонила вантажити, посилаючись на те, що Іспанія не хоче порушувати нейтралітету. Наше командування було поставлене цим в надзвичайно скрутне становище. Від Скагена до Віго була відстань в тисячу триста дванадцять миль. На цьому шляху, ідучи середнім ходом у вісім-дев'ять вузлів, ми спалювали на добу сто двадцять п'ять тонн вугілля. На кожному броненосці залишився запас палива на дві доби. Що будемо робити далі?
Полетіли телеграми в Мадрід і Петербург*
Днів через два було одержано на броненосці англійські та французькі газети, які дуже схвилювали наших офіцерів. Серед них почались жваві розмови. До нас долітали лише уривки цих розмов. Однак можна було зрозуміти, що "Гулльський інцидент" викликав міжнародне ускладнення. Коли комусь з команди вдавалося підхопити якусь новину, то він поспішав відразу поділитися нею з товаришами.
— В іноземних газетах нас розбійниками називають.
— А я чув — проти нас всі держави підуть воювати.
— Ні, вимагають тільки, щоб наша ескадра повернулася назад.
— Ну! Невже назад?
— Факт. А Рожественського під суд віддають.
— Це тільки нам на руку. А головне — повернутися в Росію. Нарешті дістали дозвіл від іспанського уряду прийняти з транспортів
вугілля, але не більше, як по чотириста тонн на кожний броненосець.
Було далеко за полудень, коли почали вантажитися. На роботу були поставлені всі матроси, кочегари, машиністи, унтер-офіцери, писарі й офіцери. Командир обіцяв видати команді по дві чарки горілки, якщо тільки вона постарається. Закипіла робота. Над броненосцем знялася хмара пилу. Всі почорніли до невпізнання. Так працювали всю ніч і наступний ранок, до дев'ятої години. В результаті замість дозволеної кількості ми прийняли вугілля вдвічі більше.
Тепер нам можна було б знятись з якоря і йти, але адмірал видав розпорядження припинити пари. А це значило, що ми затримаємося тут на невизначений час. Чимраз більше ширилася чутка, що ми стоїмо перед якоюсь новою подією. На броненосці створилась напружена атмосфера. У кого можна було б про все дізнатись?
Зустрівшись з інженером Васильєвим, я нагадав йому, що він обіцяв давати мені книги.
— Ходім зі мною.
У невеликій каюті у себе він зняв військовий кашкет і, заглянувши мимохідь в настінне дзеркало, підкрутив чорні пухнасті вуса на смаглявому обличчі. Він був молодий, років двадцяти шести, середнього зросту, неширокий в плечах, але, очевидно, міцний корпусом. Голова у нього сиділа прямо, а коротко підстрижене волосся на ній — йоржиком — надавало їй характеру якоїсь настороженості. Говорив він чистим і приємним голосом, який буває в людей непитущих і некурящих, причому його думки і слова були точні і чіткі, як креслення. Незвичайною зовнішньою делікатністю, поєднаною з якоюсь внутрішньою уважністю до інших, він дуже вирізнявся з-поміж решти офіцерів.