Цусіма

Сторінка 236 з 262

Олексій Новиков-Прибой

— Лотові на лот! — з тремтінням у голосі закричав командир Іванов, ледве втримуючись на ногах від качки, що посилилась. ■

Зміряли глибину — вона виявилась такою значною, що не можна було стати на якір.

В цю ніч люди прощалися з життям. А вранці 17 травня вітер почав ущухати. За обчисленням визначили своє місцеперебування в морі: до шанхайського маяка "Шавейшан", на який держали курс, залишалось ще близько дев'яноста миль.

"Бодрый" залишився у владі моря. Прилаштували і о 10 годині 40 хвилин підняли на ньому паруси, зшиті з тентів і матроських койок,— клівер, фок— і грот-марселі. Але міноносець не держався на курсі

і повільно повертався носом то в один бік, то в другий. Мічман Давидов, який став на вахту, заглянув у вахтовий журнал і, прочитавши запис попереднього офіцера, посміхнувся кутиками губів:

— Це називається — на ходу під парусамиї Так гучно зветься наше кружіння на місці. Слід було б записати — карусель під парусами, або танець на хвилях.

Море мілішало. Вирішили посуватися ближче до мети, користуючись припливною течією і кидаючи якір під час відпливу. Проте успіх від цього був незначний. Корабель нагадував безногого каліку, який намагається на самих лише руках проповзти величезну відстань. Спереду до самого берега тягнулась мілина. Це було і добре і погано: вона давала можливість ставати на якір під час відпливу і хоч повільно, але зменшувати відстань; вона ж і погіршувала становище міноносця, бо в цій полосі моря, боячись аварій, не ходили великі пароплави і не можна було розраховувати на сторонню допомогу. Поповзом насунувся, горбками стелячись по брижах, туман, сірий і густий, як вата. Він теж грав значну роль, приховуючи міноносець не тільки від японців, а й від нейтральних суден. На додаток до всього продукти і прісна вода кінчалися.

На міноносці, екіпаж якого подвоївся, було тісно. Туман, що закривав сонце, був теплий, як пара в бані, і розслаблював усіх. Двоє тяжко поранених померли, трупи їхні викинули за борт. Прісна вода, що випадково збереглася в одному котлі, була мутна, іржава, несмачна. Але і її видавали тільки по дві склянки на людину на добу під суворим контролем хазяїна трюмних відсіків Волкова. Біля цього котла, щоб хто-небудь не вкрав дорогоцінної вологи, день і ніч стояли вартові. Баталер Ігнатьєв роздратовано бурчав:

— Хотів би я знати, в якому місці у нашого командира Іванова заховано розум? Адже мусив він думати. До призначеного місця ми однаково не дійдемо. Отже, треба було залишити хоч трохи вугілля для опріснювача.

— Так, якби працював тепер у нас опріснювач, не було б такої скрути з прісною водою,— обізвались матроси.

— Не командир; а шляпа, ще й дірява.

Зменшили вдвічі і порції продуктів. Замість свіжого хліба люди одержали кілька житніх сухариків. Обід готували з солоної забортної води і м'ясних консервів. Щоб не померти завчасно, його з'їдали, кривлячись і перемагаючи себе, з'їдали з такою огидою, з якою хворі вживають противні ліки. І всі розуміли, що це ще не найгірше. Міноносець "Бодрый", користуючись припливною течією, наближався до жаданої землі надзвичайно повільно — від п'яти до семи миль на добу. Якщо не трапиться стороння допомога, то люди зовсім залишаться без їжі й питва. Майбутнє уявлялося не менш страшним, ніж бій при Цусімі.

Матроси з "Блестящего" згадували свого командира:

— От наш Шамов — це був справжній моряк. Він знав море, як власну квартиру. Був би він на "Бодрому" — в нього вистачило б ї цього вугілля. Це вам не Іванов, який плутався в морі, як кручений баран. З нашим командиром ми давно вже були б у Шанхаї.

У відповідь на це команда "Бодрого" могла порівняти з Ш а мовим тільки одного свого офіцера:

— Був і у нас штурман — мічман Гернет. Шкода, що його перевели на крейсер "Дмитрий Донской". Таких штурманів рідко знайдеш. Він провів би "Бодрого" прямо в Шанхай, як по рейках.

Минув день, другий. Становище "Бодрого" анітрохи не змінилось. Люди втомились сумувати й впадати у відчай. Вся їхня робота полягала тільки в тому, що вони щоранку, як завжди, обливали палубу і під час відпливу вибирали вручну якір. Мимоволі хотілося забути про своє лихо і чимось розважитись. Багато хто з команди старанно жартував. Та всі одразу притихли, коли заговорив боцман Фомін:

— Пливли ми Середземним морем. Зупинилися біля острова Кріт. Наш командир вирядився в гості до Іванова. Прийняв той його добре. І навіть наказав видати по чарці рому гребцям нашого вельботу, а мені запропонував перебути в компанії з його боцманом Урупою. Засиділись ми довго. Раптом о першій годині ночі чуємо галас. Виявилось — два командири не зійшлись думками щодо війни: Шамов доводив, що війну почали даремно. Знавіснілі авантюристи з верхів нас посилають на убій. Іванов — дибки. "Ми,— каже,— обидва служимо його імператорській величності, і ти не смієш при мені так висловлюватись. Геть з мого корабля!" Дивлюся — зриває з грудей мого командира медаль і, ніби недокурок, шпурляє її за борт. Що тут сталося з Шамовим — передати неможливо. Від злоби його всього пересмикнуло — він зціпив зуби й затрусився. І ту ж мить туша Іванова похитнулася від здоровенного ляпаса. Почалася справжня бійка. Наш командир, не пам'ятаючи себе, загорлав: "Французе! Бий і ти Іванова!" Що робити? Схопив я свого командира в оберемок і швидше на вельбот. Іванов вихопив револьвер і хотів стріляти. Але боцман Урупа обеззброїв його, за що дістав кілька ляпасів. Прямуємо ми на вельботі до свого міноносця. Шамов заспокоївся і каже мені: "Скажи, Французе, чому ти не виконав мого наказу і не бив Іванова?" Я відповів: "Не міг цього зробити, ваше високоблагородіє. Я маю дуже велику силу і міг би одним ударом убити людину. І тоді мені пропадати за неї?" Шамов подумав і сказав: "Ти маєш рацію, Французе. Вбити його треба було б, але носити через нього кайдани на каторзі — не вартий він того". Згодом обидва командири помирились і знову бували один у одного в гостях.

Матроси "Бодрого", посміявшись, дорікнули Фоміну:

— Разок-другий треба було б трахнути Іванова. Звичайно, не до смерті, а так собі, щоб іскри посипались у нього з очей, як від динамо-машини. В метушні він однаково не помітив би, від кого одержав подарунок.