— Що робити з ним? Командир розсердився:
— Мені набридли ці запитання. Ось вам моє рішення: до Сайгона ми не будемо зупиняти жодного судна. Прошу більше мене не турбувати.
Старший офіцер знизав плечима і пішов.
Більш рішуче діяв лейтенант Шварц. Він спустився в музичний салон, що був відгороджений від командирської каюти дощаною перебіркою, і навмисне голосно почав кричати:
— Це не командир, а ворог своєї батьківщини. Таку людину треба негайно заарештувати...
Слова Шварца, мабуть, дуже вплинули на командира. Блідий і скуйовджений, з безумними очима, як це буває з людиною під час пожежі, він прибіг на місток і наказав повернути крейсер за пароплавом. Але пароплав розвинув велику швидкість і був уже далеко. На щастя, в цю мить трапилось інше комерційне англійське судно — "Сент-Кільда". Командир немов переродився і владно дав наказ:
— Затримати цей пароплаві
На ньому виявили чотири тисячі тонн воєнної контрабанди: рис, бавовну і макуху. Призова комісія ухвалила потопити його і, відпливши від берегів якомога далі в море, наказала йому рушати слідом за крейсером. Другого дня вранці перевезли з нього людей до себе на борт, а на ньому, в машинному і кочегарному відділеннях заклали підривні патрони. Але з них тільки один вибухнув. Пароплав "Сент-Кільда" не тонув. Довелося вдатись до артилерії. І хоч до цілі було не. менш ніж чотири кабельтових, командир попередив старшого артилериста:
— Стріляйте лише в носову частину. Борони боже, якщо вибухнуть котли або закладені там підривні патрони. Тоді й нам перепаде.
Діставши шістнадцять снарядів, пароплав "Сент-Кільда" носом, начебто захотів пірнути, пішов на дно.
Після того, як потопили пароплав "Сент-Кільда", кают-компанія крейсера "Днепр" протягом кількох днів являла собою незвичне для військового корабля видовище. На довгому столі, на диванах, на буфеті і просто на палубі цього просторого приміщення всюди були розкладені запечатані пакети, посилки і конверти. Адресовані в Японію, вони були різної форми, й розміру з різнобарвними поштовими марками країн світу. Офіцери, вільні від вахти, від рання до смеркання кілька днів порались із цією кореспонденцією, нею було набито сімдесят вісім парусинових опечатаних мішків і дерев'яний ящик, зняті з "Сент-Кіль-ди". У ці дні кают-компанія скидалася на поштамт, де роль директора відігравав старший офіцер лейтенант Компаніонов, а в ролях ретельних поштових чиновників виступали мічмани і прапорщики. Після огляду парусинові мішки старанно штемпелювалися судновою печаткою. Молоді мічмани і прапорщики із цікавістю розглядали небачені малюнки поштових марок різних країн і часто звертались до вахтового офіцера прапорщика Люде, що плавав на англійських кораблях і добре знав англійську мову. Вся пошта здебільшого складалася з приватної кореспонденції. Кілька пакетів було адресовано особам японського уряду. Приватні листи не розпечатувались, і їх клали назад у мішки. Та ось мічман Логінов в)итяг з мішка два великих рекомендованих пакети, подивився на незнайому мову адреси. Зчудований, він підніс пакет до головного поштмейстера — старшого офіцера Компаніонова:
— Леонід Федорович! А як його бути з цими трофеями?!
Той підізвав як перекладача прапорщика Люде і, вказуючи на пакети, сказав, посміхаючись:
— Рудольф Людвігович! Прочитайте, будь ласка, хто і кому це розписався на цілий роман. У мене є підозри, що автор неспроста працював.
Люде повертів у руках важкі пакети і голосно, щоб всі почули, проголосив з удаваною поважністю:
— Військовому міністрові маркізу Яманата-сан. Токіо.
— Це вже стає цікавим,— сказав старший офіцер, кинувшись до пакетів. З виглядом справжнього поштмейстера він зважував на руках пакети, начебто хотів визначити цінність того, що вони містять в собі.
Усі офіцери відвернулись від своїх мішків і листів і потяглись з усіх боків до Компаніонова. Вони зацікавлено розглядали загадкові пакети. Через кілька хвилин на дверях кают-компанії з'явився командир крейсера ~ капітан 2-го рангу Скальський, якого викликали спеціально для того, щоб вирішити долю такого надзвичайного поштового відправлення. Комінгс він переступив, а далі йому ставити ногу було ніде: палуба була закидана купами цієї епістолярної літератури. Командир із зчудо-ваним обличчям ахнув від подиву:
— Всьому світові закортіло чомусь писати японцям. Чи надовго ще вам вистачить роботи, панове поштмейстери?
— Іван Граціанович! Це все звичайна писанина, а от доля одного особливо плодовитого письменника перебуває тепер у наших руках. Нам доведеться позбавити втіхи військового міністра Японії. Дивіться,— показуючи на пакети, відповів старший офіцер.
— Розпотрошіть ці експонати,— наказав командир.
Офіцери почали шелестіти паперовими пакунками, виймаючи з пузатих пакетів рукописи, карти, плани. Ними, як салфетками, був укритий весь довгий стіл кают-компанії. Всі дивилися на Люде. А той швидко перегорнув товсті рукописи і байдуже поклав їх назад, не сказавши ані слова. Вони були вкриті таємничими знаками японських ієрогліфів. Його увагу привернули англійські написи, і він, схилившись над столом, голосно сповістив:
— Карта топографії Північної Індії та Афганістану.
— Графік руху воїнських поїздів залізницями Індії.
— А це — карта розташування в Індії англійських і тубільних військ у мирний час.
Почулись вигуки здивованих офіцерів.
— Тепер зрозуміло, чому капітан Дожнес прийняв ці пакети без документів і розписки,— зробив висновок старший офіцер.
Командир уважно розглядав кожний документ окремо. Серед незрозумілого тексту японських рукописів траплялись окремі плани гірських місцевостей Індії з якимись позначками, що їх розібрати ніхто з присутніх не міг. Командир поклав назад папери й широко розвів руками:
— От біда, ми не знаємо, що тут написано про ці карти японською мовою. Мабуть, це важливо для.військових стратегів і політиків. Одно ясно — це тонка робота японського військового агента в Індії.
Старший офіцер, посміхаючись, додав:
— Цього разу "Інтеллідженс сервіс" здорово проґавив.
Командир розпорядився відкласти й опечатати ці пакети японської контррозвідки і, простуючи до дверей, наказав: