В Адені він здав урятованих людей на два іноземні пароплави і добре запасся паливом.
Дальше плавання крейсера відбувалось без пригод.
16 липня "Рион" кинув якір на кронштадтському рейді.
Крейсер "Кубань" одержав наказ бути при вході в Токійську затоку і ловити воєнну контрабанду. Міняючи весь час курс, він повинен був триматись від берега на відстані не менш як сто миль. Прибувши в призначений район, командир крейсера разом із штурманом почав розглядати карти шляхів комерційних суден. Після тривалих роздумів він обрав найжвавіше місце в Тихому океані, де сходяться шляхи від Ванкувера, Сан-Франціско, Сандвічевих островів, Сіднея. Усе свідчило про те, що їм доведеться потопити багато призових суден. Але сподівання не справдились: за десять днів крейсер чомусь не зустрів жодного пароплава. Посвіжіло, більшали хвилі. 23 травня крейсер повернув до Камрангу, щоб підвантажитись вугіллям. На цьому шляху він зустрів три іноземних судна. Доповіли про них командирові. Але він одмахнувся і сказав:
— Не будемо затримувати їх! При такій великій хвилі ми навіть не зможемо шлюпки спустити.
Так ці судна й пішли без огляду.
А днів .через три зустріли ще два пароплави — австрійський і німецький. Але цього разу діяли за всіма правилами — оглянули їх. Ніякої контрабанди на пароплавах не виявили. Але екіпаж крейсера дуже схвилювався, дізнавшись від зустрінутих моряків про загибель 2-ї ескадри. Тепер всі думали тільки про те, щоб якнайшвидше втекти далі від Японії.
З серпня "Кубань" став на якір в Лібаві. Дев'ять з лишком місяців крейсер був у плаванні. За цей час він пройшов відстань у тридцять сім тисяч п'ятсот миль, ;Екіпаж його становили мало не п'ятсот чоловік. Скільки праці в них пішло, скільки було в них переживань, і все це, з воєнної точки зору, було марне, немов крейсер зробив рейс тільки заради тривалої прогулянки.
"Днепр" мав оперувати в Східно-Китайському морі. Відокремившись від ескадри, він провів свої транспорти до Шанхая, Зразу ж по тому командир крейсера капітан 2-го рангу Скальський скликав військову раду, де докладно розробив план операції. Але наступного дня, на здивування офіцерів, командир змінив цей план і взяв курс на Філіппінські острови. Мабуть, йому хотілось бути якомога далі від Японії. Крейсер, не заходячи в порт, зупинився просто в морі, біля північних островів Філіппінського архіпелагу. Але чим зайнятися тут, щоб провести час? Почали скребти і підфарбовувати борти, начебто "Днепр" готувався до урочистого параду. На це пішло два дні. А далі вже незручно було стояти на одному місці із застопореними машинами і, нічого не роблячи, погойдуватись на морських брижах.
"Днепр" рушив до Гонконгу. На четвертий день крейсирування — 15 травня — він на цьому шляху натрапив на перше парове судно. Якось дивно було зустріти так далеко в морі від острова Седдельс річний англійський пароплав "Самсон". Його оглянули і відпустили. Наступного дня "Днепр" мав дуже щасливу зустріч. Команда його вже цілий місяць плавала, не маючи що курити, а австрійський пароплав "Ніпон", зупинений "Днепром", дав їм тютюн. Того самого дня зупинили ще два пароплави, на яких замість контрабанди знайшли старі газети, але з них нічого не можна було дізнатись про долю російської ескадри. Що сталося з нею? Це питання мучило російських моряків і надавало їм більше азарту в крейсируванні. Сигнальники і вахтові вдень і вночі стежили за горизонтом, сподіваючись перехопити якщо не контрабанду, то хоч би новини про ескадру. Самотньо брів "Днепр" два дні серед моря, не помітивши нічого на своєму шляху. Моряки нудились, нічого не знаючи про стан справ на війні. Раптом 19 травня корабель оживився. Все навколо заворушилось, загомоніло, засновигали люди, задзвонили телефони. На паралелі острова Калаян сигнальники побачили перший димок за шістдесят годин ходу. Незабаром з містка роздивились уже й рангоут, що віддалявся в протоку між островами Люцон і Бабуян.
— .Повний вперед! — пролунала команда в машину.
"Днепр" почав погоню. За дві години він був уже недалеко від втікача під німецьким прапором. Простим оком прочитали напис: "Принц Сигізмунд". З "Днепра" зробили холостий постріл, другий, але пароплав зупинився тільки після третього пострілу. Члени суднової комісії, що прибули на пароплав, спочатку були дуже розчаровані, коли не знайшли контрабанди. Цей пароплав ПівнічнОгНімецького Ллойда віз вантаж відомого постачальника 2-ї ескадри, приватного російського інтенданта Гінзбурга. Виходило, що охотились за ним марно. Але дорожчими за воєнні призи тут були для російських моряків свіжі газети. І от із "Сигізмунда" почали семафором передавати на "Днепр" новини з гонконзької газети "Південно-Китайська вранішня пошта" від 17 травня:
Чотири кораблі з Небогатовим у полоні. Одинадцять російських кораблів потоплено в Цусімському бою.
Відпустивши пароплав, усі офіцери на чолі з командиром Скаль-ським "зібрались у кают-компанії. Прапорщик Люде, знавець англійської мови, вголос читав газету. Схвильовано обговорювали наслідки бою. Відомості були ще туманні і неясні, але всіх тяжко вразили газетні новини. Задумливі і сумні стали схилені обличчя моряків. Серед мовчанки пролунав урочисто піднесений голос командира:
— Війну програно. Доля наша вирішена, панове! Що ми тепер являємо собою самі в чужому морі і без підтримки військового флоту? Ми тепер корсари. Значить, ескадри не існує більше, і нам час кінчати. Треба йти назад!
Того ж дня, по обіді, коли судновий дзвін пробив вісім склянок, на горизонті з'явився пароплав, який ішов зустрічним курсом. За розпорядженням вахтового начальника, прапорщика Куницького, розсильний побіг доповісти про це командирові.
— Ну що? — спитав Куницький, коли розсильний повернувся назад.
— Він сидить у себе в каюті і тільки сказав — "добре".
— І більш нічого?
— Більш нічого.
— Іди ще раз і спитай, чи треба затримати пароплав. Вдруге повернувся розсильний і ображеним тоном заявив:
— Він вилаявся і сказав, щоб я забирався геть під три чорти.
На місток прийшли старший офіцер Компаніонов і лейтенант Шварц. Усіх обурювала поведінка командира. Пароплав наблизився і, хоч був уже на траверзі крейсера, не підняв навіть свого прапора. Тоді старший офіцер сам пішов до командира і, висловивши свої підозри щодо пароплава, спитав: