— Чого доброго, і справді що-небудь зроблять з нами. Почулися ще голоси:
— Коли б стали тільки шмагати — це дрібниці. Я сам би штани скинув. А от як почнуть усіх нас на реях вішати, як рибу для в'ялення, тоді заспіваємо лазаря.
— Вони не посоромляться і з живих шкіру здерти. Адже азіатиі Що вони розуміють?
— Авжеж, не розуміють! — розсердився боцман Воєводін.— Тільки наша ескадра знищена, а в них неушкоджена лишилась.
Кочегар Бакланов, іронічно посміхаючись, порадив йому:
— Не заважай, боцмане, покудкудакати їм перед смертю.
Під безхмарним небом сяяло море, злегка затуманене ліловою Імлою. Ворожі кораблі обмінювались якимись сигналами. Позад нас пливли ще катери і шлюпки. Це японці розвозили по своїх суднах полонених з "Сенявина", "Апраксина" і "Николая".
Паровий катер, що вів нас на буксирі, зробивши крутий поворот, став наближатися до броненосця "Асахі". Ми дивилися на нього з тривожною цікавістю. Вкритий сіро-димчастою фарбою, весь одягнений сталевою бронею, він густо димів обома трубами. Його численні гармати, що напередодні громили нашу ескадру, сьогодні загрозливо мовчали.
Холодок пробігав по спині, коли ми, приставши до трапа, почали підійматися на верхню палубу. Як поставляться до нас японці? Але вони зустріли колишніх своїх ворогів усміхаючись і промовляючи:
— О, рюський,|рюський...
Наших офіцерів відвели до кают, а матросів розмістили в носових кубриках. Такого ставлення до нас з боку японців ніхтр з нас не чекав. Але для мене все це стало зрозумілим, коли я сам собі поставив запитання: що вони могли мати проти нас? Стріляли ми погано. Від нашого вогню "Асахі" мало потерпів, а з людей були вбиті офіцер і сім матросів та поранено близько двадцяти чоловік. І це все, що зробили ми, викинувши на противника з самого тільки "Орла" близько чотирьохсот тонн снарядів. Крім усього, ми здали японцям у полон чотири броненосці разом з адміралом і його штабом. Вони повинні бути тільки вдячні нам — їм легко дісталася перемога на морі.
Наші матроси посмілішали і, приступаючи до обіду, почали діставати із своїх чемоданів пляшки різних форм, наповнені дорогими сортами вин. Все це було добуто з офіцерського погреба броненосця "Орел". Пили великими кухлями херес, марсалу, портвейн, мадеру, шампанське, всілякі лікери. Настрій швидко піднімався. Носовий кубрик, в якому я обідав, ставав все галасливішим. На дверях стояли два японські вартові, з цікавістю поглядаючи на російських матросів. Хтось із наших крикнув:
— Хлопці, треба" і японців почастуватиі Цю пропозицію схвалили всі.
Вартовим налили по кухлю лікеру. Вони довго відмовлялися пити, щось говорячи своєю мовою і заперечливо хитаючи головою. Але їх умовляли:
— Та ви тільки покуштуйте! Адже це панський напій! Ви, мабуть, зроду не пили такого вина.
Один вартовий взяв кухоль і припав до нього. Може, він тільки хотів покуштувати, але губи його ніби прилипли до кухля і, не відриваючись, потягували густий, солодкий і запашний вісімдесятиградусний напій. Після цього стільки ж випив і другий вартовий.
Питання, яке обговорювалося вранці на "Орле", постало знову: з ким же ми билися вчора?
— З англійською ескадрою! — запевняли одні.
— З японською! — твердили інші.
— Сліпі ви, чи що? Хіба не бачили, що на японських гарматах навіть фарба не обгоріла? Після такої довгої стрільби вона не могла б уціліти.
— Це нічого не означає. Просто фарба їхня тривка. Але могло бути й інше: вони свої гармати знову пофарбували.
— Та куди ж ми всі снаряди розстріляли?
— У морі місця вистачить.
Я спробував роз'яснити, що розбили нас японці, а не англійці. Не тільки ціла ескадра, але навіть один корабель іншої держави не міг би брати участі в Цусімській битві без того, щоб про це потім не дізнались. А це призвело б до нових міжнародних ускладнень.
Кочегар Бакланов перебив мене:
— Годі! Надокучило жувати те саме питання. Японці перемогли нас своєю технікою і умінням володіти цією технікою. Це. ясно. От коли б та і друга сторони були озброєні тільки оглоблями, то японці нізащо не встояли б проти нас. Народ дрібний, слабосилий. Але все це дрібниці. У мене є важливіше питання.
— А ну, друже, утни!
— Буває у царя і цариці розлад шлунка чи ні? Бакланову відповіли сміхом.
Кілька п'яних голосів співали пісню, відому на 2-й ескадрі:
Біля Єкагена стояли, Ледь "Ермак" не розстріляли. Налякались ворогів — Розгромили рибаків...
Заголосив і японський вартовий якусь свою, незрозумілу нам, пісню. Бронзоволиций і вилицюватий, він примружив чорні очі і, хитаючись корпусом, натхненно вищав. Другий вартовий, низенький, худий, чорноголовий, скалив зуби і, поривчасто жестикулюючи тонкими руками, щось хотів довести російським матросам. П'яний машиніст Семенов зупиняв його, бормочучи:
— Стривай-но. Тепер я тобі скажу. Слухай: за що ми з тобою воювали? За панів, так? Ти старався перемогти росіян. Можна сказати — рискував своїм життям. А дадуть тобі за це, скажімо, тисячу карбованців, щоб ти своє господарство поліпшив? НіІ Дулю з бобовим маслом ти одержиш від своїх панів і більш нічого. Ну вбив би ти мене. А в мене лишилось дома двоє дітей. Що їм довелося б робити? Старцювати?
Машиніст Семенов труснув японця за плече:
— А в тебе скільки дітей?
Японець щось сказав своєю мовою, а Семенов зараз же підхопив:
— Ну, от бачиш,— у тебе троє дітей. Убив би я тебе — їм теж довелося б старцями стати. От воно, брат, яке діло. Даремно ми з тобою воювали, по-дурному. А коли треба землю ділити, то давай це зробимо без панів. Ех, скажу я тобі, як другу, справжнє російське слово. Такого слова ти ніколи не чув. Стій, я тобі скажу... Тьху, чорт візьми, забув. Давай краще поцілуємось...
Семенов, обнявши японця, міцно поцілував його і вкрай розчулився. По його брудному обличчю покотились сльози. Він вийняв кишеньковий годинник і ткнув його японцеві:
— Візьми, друже. Це тобі на згадку від машиніста Семенова. Японець, розглядаючи годинник, не розумів, навіщо його дали
йому.
— Та не крути його. Варшавський годинник. За дванадцять з полти-ником я його виписував.
Машиніст свій подарунок поклав у кишеню японця. Тільки після цього той здогадався, в чому річ, і вискалив білі зуби. Віл себе він подарував Семенову черепаховий портсигар із зображенням дракона.