Я попрощався з Васильєвим і забрався на задній місток. Уже давно повинен був зійти місяць, але він десь ховався за чорною запоною хмар.
Все ще було темно.
Японці не показувались. Мабуть, вони вирішили зустріти нас у вузькому місці протоки, біля самих своїх кордонів. Я дивився вперед, по курсу, в нічну млу, і думав: що в даний момент робить командуючий японським флотом адмірал Того? Який удар готує він для нашої ескадри? Наша доля залежала тепер від його уміння розпорядитись морськими силами. Хто він такий, цей уже досить прославлений чоловік? Чи справді він великий флотоводець, чи засяяв блиском слави тільки тому, що вже надто дурні були керівники в російському флоті? У нас на кораблі дуже мало знали про нього. Відомо було лише те, що він закінчив вищу 'військово-морську школу в Англії, плавав на англійських кораблях, прекрасно перейняв всі їхні морські традиції. Одного разу ми з Васильєвим розглядали його фотографічний портрет, надрукований в одному англійському журналі. На цій фотографії він був знятий в повній парадній формі з орденами на грудях, з стрічкою через плече, з вензелем на кашкеті. Одяг на ньому був такий самий, який носять у флотах європейських країн. І в немолодому обличчі його з дрібними зморшками, з товстою верхньою губою, з гострою сивіючою борідкою мало було японських рис, коли не брати до уваги характерного розрізу очей. В цьому журналі була надрукована стаття про нього. З неї ми вичитали, що він має вищий за звичайний зріст японців, добре збудований, але трохи згорблений. Далі повідомлялось, що у нього велика голова правильної форми і що він ніколи не розлучається з люлькою.
Автор статті нічого не розказав про адмірала Того по суті, але дуже захоплювався, називаючи його иайдобродушнішою і найблагороднішою людиною і геніальним воєначальником. Зовсім інакше поставився до нього французький журнал, який, віддаючи належне талантові адмірала Того, охарактеризував його як людину хитру, лукаву і жорстоку.
Невгамовний вітер свіжів, ставав пружнішим і не тільки збурював море, змушуючи його похмуро бурчати, але й розривав, злітаючи, чорні, як сажа, хмари. В глибині неба показався кривий обрізок щербатого місяця. Тьмяним сяйвом заблищали круто зігнуті спини хвиль, ясніше позначились контури кораблів. На хвилину мою увагу привернув до себе обрізок місяця. Він був схожий на золотий козирок. З-під нього, вносячи в свідомість якусь неясну тривогу, дивилась на нас зоря, ніби блискуча зіниця в тремтливих павутинно-тонких віях.
Мої думки вернулись до ескадри. Перевантажена вугіллям і запасами, змучена походом і дезорганізована духом безвір'я, вона повільно посувалася до безодні. Це розуміли всі, починаючи з першого-ліпшого командира і кінчаючи останнім гальюнщиком. І все-таки ми не повернули назад. Чому? Тому, що молодші флагмани не протидіяли командуючому, а суднові командири не насмілювались суперечити молодшим флагманам, а офіцери не могли не послухатись командирів, а на кондукторів, боцманів, капралів і матросів — на них просто не зважали. Здавалось, ніхто вже не міг відвернути присуду історії. Всі люди були на своїх місцях, всі виконували свої обов'язки. З труб валував дим, за кормою обертались гвинти, збурюючи незнайомі води. І кораблі, чорні й мовчазні, з виглядом байдужого спокою, йшли вперед, щоб поховати в безодні чужого моря славу Російської імперії і останню надію нашої маньчжурської армії.
Ми пройшли більше вісімнадцяти тисяч морських миль. Залишилось яких-небудь три доби ходу — і ми будемо у Владивостоку. Але до нього ніколи ще не було так далеко, як зараз. Щоб повернутися на рідну землю, ми повинні пройти через страшні ворота смерті, якими була для нас Цусімська протока.
КНИГА ДРУГА
ЧАСТИНА ПЕРША
ПІД ПЕРШИМ УДАРОМ
"...Ніхто не думав, щоб поразка російського флоту виявилась таким нещадним розгромом". "Перед нами не тільки воєнна поразка, а повний воєнний крах самодержавства" 1,
ВОРОГ НА ГОРИЗОНТІ
На "Орле", вдарили дві склянки. Гул суднового дзвону не встиг ще завмерти, як залунала знайома мелодія ранкової побудки, яку я чув тисячу разів. Це на верхній палубі грав горніст, його щоки надималися, очі неприродно витріщались, коли він виводив довгі мінорні звуки сигналу. Зараз же на палубах залилися дудки капралів і старшин, почулися окрики:
— Вставай! Койки в'язати!
— Живо вставай!
— Протирай очі!
— Ворушись всіма кісточками!
Ті, хто спав, на цей раз поквапно схоплювалися зі своїх місць. Цієї тривожної ночі мало хто з матросів користувався підвісними койками, більшість провела її, задрімавши де прийдеться. Ніхто не роздягався. Прудко бігли до вмивальників, щоб нашвидку освіжитись холодною забортною водою. Ранок минав, як і звичайно: снідали, прибирали палуби та інші приміщення.
Дув зюйд-вест на чотири бали. Над бурхливим морем погрозливо висіла сіра мла. Повільно сходило багрове сонце, ніби розпухле від напруження.
Ескадра, розділена на дві колони, йшла дев* ятив уз ловим ходом курсом норд-ост 50°, направляючись у Цусімську протоку. Стрій її був той самий, що й напередодні. На чолі правої колони йшов броненосець "Суворов" під прапором віце-адмірала Рожественського, на чолі лівої — броненосець "Николай І" під прапором контр-адмірала Небогатова. Попереду строєм клина рухались розвідувальні крейсери: "Светлана", "Алмаз" і "Урал".
На початку шостої наші сигнальники і мічман Щербачов, озброєні біноклями і підзорними трубами, помітили праворуч пароплав, що
В. І. Лені н, Твори, т. 8, с. 436.
швидко наближався до нас. Підійшовши кабельтових на сорок, він ліг на паралельний з нами курс. Але так він ішов лише кілька хвилин і, повернувши праворуч, зник у ранковій млі. Хід він мав не менший, як шістнадцять вузлів. Прапора його не могли розпізнати, але своєю поведінкою він зразу викликав підозру,— безперечно, це був японський розвідник. Треба було б негайно послати навздогін за ним два швидкохідні крейсери. Потопили б вони його чи ні, але принаймні з'ясували б надзвичайно важливе питання: чи виявив нас противник, чи ми все ще не відомі йому? А відповідно до цього визначилася б і лінія поведінки ескадри. Але адмірал Рожественський не вжив ніяких заходів проти загадкового судна 19. Близько сьомої години з правого боку, димлячи двома трубами, показався ще один корабель, що йшов курсом зближення. Коли відстань до нього зменшилася до п'ятдесяти кабельтових, в ньому впізнали легкий ворожий крейсер "Ідзумі". Цілу годину він ішов з нами одним курсом, немовби дратуючи нас. Звичайно, недаремно він лишався у нас на очах. Це позначалося на нашій радіостанції, що нервово сприймала незрозумілий для нас шифр. То були донесення адміралові Того, які сповіщали його, з яких суден складається наша ескадра, де ми перебуваємо, з якою швидкістю і яким курсом ідемо, як построена наша ескадра. Адмірал Рожественський сигналом наказав суднам правої колони навести гармати правого борту і кормових башт на "Ідзумі". Але тим тільки і обмежились, що взяли його на приціл. А наші швидкохідні крейсери і на цей раз нічого не зробили. На баку чути було розмову: