— Єсть, ваше превосходительство.
Деяких командирів адмірал ганьбив вголос у присутності офіцерів і матросів:
— Вам не кораблем командувати, а тільки б служити в портових складах і відпускати на судна швабри.
Мимоволі доводилося задумуватись над тим, як могли ці шановні й заслужені пани терпіти над собою всі знущання командуючого ескадрою? Для чого ж треба було мати чини, носити мундири і ордени, коли все це не рятувало людей від найпринизливіших образ?
Часто Рожественський кричав на командирів воєнних кораблів, як фельдфебель на новобранців 17.
Спершу ті, хто мало знав Рожественського, дивились на нього як на людину непохитної волі і знавця військово-морської справи. Тільки з таким командуючим можна досягти наміченої мети. І тому до його самодурства ставились поблажливо. Але поступово, в міру того, як ескадра посувалася вперед, приходило розчарування. Всі різкості командуючого в наказах, в сигналах, в особистих розмовах з командирами і офіцерами потроху руйнували його авторитет. Люди переконувалися в тому, що ця груба форма поводження зовсім не ховає з^ собою глибокого і проникливого розуму або організаторських здібностей. Тільки величезною самовпевненістю, що розвинулась у адмірала, можна було пояснити презирливе його ставлення до підлеглих.
Рожественський не щадив і чинів свого штабу і постійно третирував їх. Тільки двоє з них більш-менш вільно трималися з ним: старший флаг-офіцер лейтенант Свєнторжецький, і прийнятий на флагманський корабель як побутописець капітан 2-го рангу В. Семенов. Але й вони були для нього не більше, як додаткові органи — дві пари очей і дві пари вух. На підставі відомостей, які він діставав від цих двох офіцерів, адмірал часто складав свою думку про кораблі і командирів. Інші ж чини штабу зовсім не користувались його прихильністю й довір'ям. Будучи сам винятково владною натурою, він на будь-які поради своїх помічників дивився як на посягання на його прерогативи. І вони не наважувались застерегти командуючого від неминучих помилок, властивих самовдоволеним і обмеженим натурам. Взагалі, штаб підібрався з людей безвольних і безликих, але зате сповнених собачої відданості до адмірала: Вони створили з поклоніння йому особливий культ. Штаб перетворився на середостіння між флотом і командуючим, став його похідною канцелярією.
Особливо довелось принижуватись перед ним флаг-капітанові, або, висловлюючись по-сухопутному, начальникові штабу, капітанові 1-го рангу Клап'є де Колонгу. Згідно з військово-морським уставом, після командуючого він був першою особою на ескадрі. На обов'язку флаг-капітана лежало проводити в життя всі ідеї свого начальника, а для цього він мав бути знайомий з його оперативними планами. Але що зробив з ним Рожественський? Він не визнавав у ньому свого заступника, він звів його до ступеня підлабузника-лакея. Перш ніж піти з рапортом до свого пана, Клап'є де Колонг робив через його вістового рекогносцировку про настрій адмірала:
— Ну, братику, який сьогодні настрій у його превосходительства?
— Ніби нічого, ваше високоблагородіе.
Тільки діставши такі відомості, Клап'є де Колонг насмілювався наблизитись до адміральської каюти, але й тоді спочатку зупинявся перед нею, знімав з голови кашкет і, перехрестившись, шепотів слова молитви: "Пом'яни, господи, царя Давида і всю кротость його". Потім уже стукав одним тільки нігтем в страшні двері.
Одного разу йому потрібно було спішно про щось доповісти командуючому, який був у себе в каюті. На цей раз замість Петра Пучкова, який був відпущений на берег, тимчасово прислужував адміралові командирський вістовий. Коли Клап'є де Колонг глянув на його обличчя, що розпухло від адміральських кулаків, то зразу занепав духом.
— Значить, його превосходительство в поганому настрої?
— Біда, ваше високоблагородіе, розквасив мене зовсім. Клап'є де Колонг розгублено забурмотів:
— То що ж мені тепер робити? Адже у мене спішна справа до нього.
— Не можу знати, ваше високоблагородіе, а тільки краще не показуйтесь на очі. Весь кипить.
Термінова справа була відкладена до більш слушного часу.
Писар Устинов не раз заставав флаг-капітана в каюті в сльозах І8.
Адмірал, очевидно, думав про себе — коли він командуючий, то він усе, а інші офіцери та командири — ніщо. Його діло наказувати, розносити, карати, іноді хвалити кого-небудь, а підлеглі повинні працювати, слухатись, викручуватись із різних трудних ситуацій і покірно терпіти всі його образи. Ця людина вірила тільки в силу примусу. Він, як командуючий 2-ю ескадрою, бачив запоруку успіху лише в безперечній покорі всього флоту його волі. І в цьому засліпленні він подавляв усяку ініціативу свого штабу, своїх молодших флагманів, командирів суден і всього особового складу ескадри. Йому хотілося, щоб усі дивились на нього як на єдину людину, яка знає, що треба робити і як треба робити. Він сам зробив себе генієм. В цьому було його лихо. Поступово на грунті необмеженої влади він фатально йшов до того, що перетворював всіх на жалюгідних пішаків своєї примхи та самодурства. Він загіпнотизував себе певністю, що тільки в його руках тримаються всі нитки і що ескадра негайно розвалиться, коли він попустить віжки.
Правда, Рожественський мав залізну силу волі, але ця хороша якість при відсутності воєнного таланту тільки шкодила справі і завдавала всім горя.
— Чому він не стратив жодного матроса? — якось спитав я писаря Устинова.
— Зажди, після бою десятки їх висітимуть на реях. Чув я про це розмову в штабі. А ти думаєш, що адмірал подобрішав до нашого
брата?
— Нічого не було б дивного в цьому. Разом умирати йдемо. А це обставина дуже серйозна. Будь-який начальник може задуматися про своє ставлення до матросів.
— Тільки не Рожественський! — розсердившись, вигукнув Устинов.— У нього ненависть в крові. Але я думаю — не доведеться йому нікого страчувати. Коли він уціліє від японських снарядів, то його вб'ють свої ж матроси. Одне скажу про нього: раніш розбійників вішали на хрестах, а тепер навпаки — розбійникам вішають на груди хрести.
Писар, розповідаючи про лють адмірала, навів багато прикладів, з яких два особливо запам'яталися мені.