Я й далі іноді зустрічався з моїм другом, штабним писарем Уст и новим. Так було в Носсі-Бе, в Камрангу, в бухті Ван-Фонг і під час зупинок ескадри для вантаження вугілля. То я бував на "Суворове", то писар приїздив до мене на "Орел". Устинов, сидячи в штабі біля секретного листування, знав усякі новини більше, ніж командири суден. Від мене у нього не було таємниць. Тому, не плаваючи на флагманському кораблі, я все-таки знав про Рожественського все. *
Як я вже казав раніше, командуючий не бував на своїх кораблях, за винятком тих випадків, коли йому треба було рознести особовий склад. Він і до себе не запрошував ні молодших флагманів, ні командирів суден, щоб порадитися з ними або обміркувати якесь питання,— це було для нього зайвим. Енергійний і дбайливий, він багато часу проводив на містку "Суворова", день і ніч сидячи в спеціально поставленому для нього кріслі. З висоти цього містка він оглядав свої кораблі, стежив за їх рівнянням в кільватерній колоні і за повторюванням сигналів. Але його мало цікавило, що в даний момент робилося в трюмах, у погребах, в баштах, в машинах, в мінних відділах на кораблях ескадри. Як колишній марсофлотець, все це він вважав за дрібницю, про яку не слід знати адміралові. А тим часом, в число таких дрібниць поступово перейшли тактичні якості кораблів — їх бойова підготовка, технічний стан, непотопленність, організованість. Таким чином, вплив командуючого і його штабу на ескадру не сягав далі зовнішнього порядку. Коли всі судна зберігали своє місце в строю, коли вони йшли один від одного в двох кабельтових, значить, все було гаразд. Але досить було якомусь судну порушити стрій, як зразу ж порушувалась і душевна рівновага адмірала. Він моментально схоплювався з крісла і, шаленіючи, починав кричати. Іноді кашкет його летів під ноги, тоді хто-небудь із штабних чинів підхоплював його і, стоячи навитяжку, держав у руках, як святиню. На містку панував жах, ніби настав кінець світу. Суднові і штабні офіцери, сигнальники, посильні, вахтові, тремтячи, безглуздо витріщали очі на грізного адмірала, ніби це був дванадцятидюймовий снаряд, готовий вибухнути. Спочатку на адресу винного корабля чулась тільки лайка, найдобірніша і найфантастичніша, а потім уже йшов наказ:
— Підняти "Ідіоту" догану!
Флаг-офіцери й сигнальники по самому лише прізвиську знали, якого корабля це стосується, і, зірвавшись з місця, кидались до ящика з прапорами так поквапно, що розбивали один одному лоби. І на щоглі з'являвся сигнал з доганою крейсеру "Адмирал Нахимов".
Командуючий, втомившись, брав із рук підлеглого свій кашкет, накривав ним розпалену голову і потім довго походжав по містку.
Під час маневрів траплялось, що він, погрожуючи кулаками, починав горлати на весь голос:
— Куди ти, "Проститутко підпарканна", преш? Куди преш?
Всі розуміли, що на цей раз завинила "Аврора". І хоч вона була за п'ять миль, але адмірал все кричав на неї, ніби вона могла почути його лайку.
Іноді без шуму, а тільки крізь зуби наказував:
— Передайте семафором, щоб "Інвалідний притулок" не відтягав. Сигнальники, розмахуючи прапорцями, викликали броненосець "Сы-
сой Великий" і передавали йому розпорядження адмірала. Потім знову вибухав гнівом:
— Знову ця "Покоївка" завиляла, ніби їй оса попала під поділ.
В результаті "Светлана" діставала адміральське невдоволення.
Коли адмірал, охоплений нападом злоби, вигукував лайку, то матроси, що були.на палубі, оддалік від безпосередньої загрози, сміялись між собою:
— Тихше, хлопції На містку спектакль почався.
І всі слухали, як Рожественський заочно розносив якого-небудь командира, заміняючи його прізвище вигаданою кличкою, і всі розуміли, кого під такою кличкою він має на увазі. Не тільки командири суден, але й молодші флагмани не уникнули прізвиськ, іноді дотепних, іноді соромітних. Що являв собою в його очах товстий контр-адмірал Фелькер-зам? "Мішок з гноєм". А обмежений контр-адмірал Енквіст? "Порожне місце". Наш завжди франтуватий і метушливий командир, капітан 1-го рангу Юнг? "Лакована дзига". Командир "Александра III", гвардієць, капітан 1-го рангу Бухвостов? "Вішалка для гвардійського мундира". Командир "Бородина", капітан 1-го рангу Серебренников, замішаний колись у визвольному русі? "Безмозкий нігіліст". Командир "Ушакова" Міклухо-Маклай, родич знаменитого мандрівника? "Подвійний дурень". Командир "Осляби", капітан 1-го рангу Бер, любитель позалицятися до жінок? "Похітливе стерво". Деяким командирам Рожественський давав прізвиська, запозичені з термінології венеричних хвороб 1в.
Матроси, надивившись і наслухавшись, як адмірал розправляється з своїми підлеглими, говорили про нього:
— Була у нього мати чи ні?
— Не пес же його викинув з-під хвоста.
— Мати-то в нього була, та тільки, коли вона його родила, то, мабуть, три роки тремтіла.
Він нікого не хотів бачити з своїх підлеглих, але й вони всіляко уникали зустрічі з ним, знаючи нестримний темперамент свого адмірала. Коли який-небудь начальник судна і йшов до нього на побачення, то тільки у виняткових випадках. Заздалегідь можна було сказати, що він нарветься на образу.
Коли ми стояли в Носсі-Бе, крейсер "Светлана" був так перевантажений вугіллям та іншими припасами, що його корпус прогнувся. Командир судна, капітан 1-го рангу Шеїн, з'явившись на флагманський корабель, доповів про нещастя адміралові і почав просити у нього дозволу зменшити вантаж. Рожественський розлютувався і з матірщиною вигнав командира з своє! каюти.
Під час стоянки в бухті Ван-Фонг "Наварину" було наказано взяти прісної води триста тонн. Командир судна, капітан 1-го рангу барон Фітінгоф, поїхав на "Суворов" з поясненнями. Він почав доводити адміралові, що така кількість води надто велика для корабля. До речі нагадав, що броненосець і без того перевантажений вугіллям. Адмірал, слухаючи командира, повернувся до нього спиною, а потім засіпався весь і загорлав:
— Це що ж таке? Ви вчити мене надумали? Не хочете виконувати моїх наказів? Прийняти чотириста тонн води! Без розмов!
Він наговорив ще багато непристойних слів, і барону Фітінгофу не лишилось нічого іншого, як тільки відповісти: