— Не вислала білета — так заарештувала книжку... Що ж тут поможе Іван Многомилостивий? І всі святі тут нічого вже не вдіють. А ми зробім от що: он у тій кам'янці живе інспектор друкарень, ходім до його та надогад буряків чи не довідаємось чого.
Спориш замахав обіруч.
— Ну його к богу того інспектора, то німа риба... Не хочу. Ходім на берег.
Зажурені і охмарені автор і видавник рушали мовчки. На березі вони сіли над кручею і теж довго німували; думки про "отступления" та про "охрану" обох їх так приголомшили, що навіть прекрасна природа, блакитне зоряне небо, місяць, тихий Славута, чудовий вечір — ніщо не спроможно було розвіяти пекучу сумну думку. На що вже перейнятлива і чутка до краси природи Кривундина душа і вона не обзивалася з-під гніту тієї думки. Кілька разів починав він розмову про се, та про те, розмова не йшла, обривалася і переходила на різні цензурні лишень пригоди. До того ж у Спориша вельми гуляли і кошти, і сподівані заробітки... Нарешті почали вони пригадувати собі пережиті пригоди з місцевими цензорами.
— Великий том можна написати про ті пригоди,— говорив Кривунда,— та рука не здіймається, лице горить соромом, як згадаєш про ті причини і самовластя цензора Василя Р-ого!9 Що не напишеш було по-українськи — він усе заборонить. Рік 1887. Се був чорний рік задля нашого слова; за рік перший заборонив мені 18 оповідань і більш 50 таких галицьких книжечок, які доти бути дозволені, навіть заборонив львівське видання оповідань Марка Вовчка. Терпів я терпів та нарешті вдався до секретаря його за порадою: як запобігти лиха? Секретар був благий, старенький добряга і пораяв: "З українських рукописей,— каже він,— Василь Лукич читає тільки п'яту та десяту рукопись, а решту забороняє, не читаючи; так треба так подати, щоб ваша рукопись була п'ятою або десятою; ось спробуйте, тепер він має вже чотири, давайте п'яту". Я швидше взяв стару рукопись, яку він двічі вже забороняв; переписав першу четвертушку, перемінив назву і подав, а за тиждень подаю другу, найневиннішу дурничку — про те "як горобець попав в сільце". Перша рукопись прийшлась "по черзі" п'ятою, а друга восьмою. І що ж би ти думав! Першу дозволив, другу заборонив.
Одначе такі споминки надавали розмовникам ще більше журби та суму; більше переймала їх сподіванка, що цензура, замість випускного білета, заарештує Кривундину книжку, скаже спалити її та ще й до адміністрації напише, щоб вона... теє... за "отступления" покликала Кривунду і Спориша "на чашку чаю..."
Такі тривожні думки цілу ніч не давали спати ні автору, ні видавнику; Кривунда цілу ніч перебирав старі шпаргали та все "чистився"; а Спориш все читав Євангеліє, часом він загортував книжку, ставав перед образом навколішки і "воздев руце", щиро молився: "Заступнице усердная! Мати господа вишняго! Зріши мою біду, зріши мою скорб!"
Журба, тривога і молитва так істомили Спориша і тілом і духом, що він, упавши на канапку, не роздягаючись, заснув.
Спить він і сняться йому все ті ж самі осоружні "отступления"; все така мертвяща "охрана"... Ввижається йому, що в друкарні хазяйнує інспектор торгівлі книжками і околодочний; вони пакують Кривундину книжку, печатають пакунки, виносять на вози, везуть разом з пожарною трубою на майдан аж за Лук'янівку; тут поліціанти розводять огонь, пакунки обливають нафтою і кидають їх в огонь!.. Твориться аутодафе! Полум'я не б'є; тільки густий чорний дим темною хмарою встає до неба, несучи до бога зітхання автора і видавника!..
У Спориша дух в грудях сперло, дихать йому не дає; він силкується дихнути, напручується, а тут перед ним другий околодочний, тягне його за руку...
— Пожалуйтес!..
— Куди?
— "В места не столь отдаленные".
— З якої речі!-За що?
— Не моє діло...
— Чиє ж воно?
— Начальства... Мені велено... "Положение об усиленной охране"...
— Але ж я нічого...
— Пожалуйте-с, коні ждуть...
Спориш скрикнув і скочив з канапки на підлогу. Глянув і обмер.
— Господи! Ісусе Христе! Микола Чудотворче! Спасіть... Се не сон, се справді пропав я!..
Спориш стояв остовпілий. Перед ним був добре знайомий йому поштовий урядник, але він з переляку, навіяного сном, не пізнав його і кілька хвилин був певен, що перед ним околодочний, що прийшов вирядити його в путь-дорогу.
Урядник привітався і прохав вибачити, що так рано потурбував його.
Спориш мовчав і уперто дивився переляканими очима.
— Ви пізнаєте мене? — спитався урядник з пошти. Спориш блимнув очима: знайомий голос, знайома твар...
Спориш схаменувся, очуняв і подав руку, але все ще якось несміливо, боязко; вплив страшного сну все ще держав його в своїх пазурях.
Минуло ще хвилин з десять, заким Спориш зовсім очуняв.
Урядник розповів, що прийшов прохати у його вибачення за те,
що присланий до його в друкарню якийсь пакет пролежав
цілий тиждень у поштальйона через несподівано наглий недуг
останнього. ,
— Де ж той пакет? — питався Спориш.
— Ось я його приніс.
Спориш, розірвавши куверт, кинувся цілувати урядника.
— Він, він! — говорив Спориш.— Він, сподіваний пакет з цензури! Слава создателю! Спасибіг!
І, не попрощавшись з урядником, Спориш побіг до Кри-вунди.
— Урра! — крикнув він, вбігши в кабінет Кривунди.— Єсть, єсть! Ось на, дивись, білет!
— Ура! — відповів Кривунда.— Бач, на моє вийшло.
У Києві, 25 мая 1900
1 "Сіра кобила" — оповідання П. Куліша.
2 ...щоб "не было допускаємо никаких отступлений от общепринятого русского правописания".— Один з пунктів так званого Емського акту від 18 (ЗО) травня 1876 р. (розпорядження царського уряду, підписані Олександром II у німецькому місті Емсі), яким встановлювалися "ограничительные правила в отношении употребления малорусского наречия": заборонялося ввозити в Росію українські книги, видані за кордоном, друкування і видання в Росії українською мовою оригінальних творів і перекладів, не дозволялися театральні вистави українською мовою тощо. Лише після суворого цензурного розгляду дозволялося видавати історичні документи і художні твори, але їх тексти мали відтворюватися тільки російським алфавітом за фонетичним принципом.
3 Російська граматика Кирпичников а...— Йдеться про два підручника історика російської літератури, філолога Олександра Івановича Кирпичникова (1845—1903): "Этимология русского языка" (1869) і "Синтаксис русского языка" (1869), які були дуже популярні і витримали більш як двадцять видань.