"Соответствующие меры" були вжиті, і 22 серпня дирекція поліції у Львові звітувала намісництву: "Тепер також немає ніяких відомостей, які б дозволили рішуче підтвердити агітацію Франка (Франко був у Відні. — Р. Г.), а деталі, які в цій справі наводить російський уряд, частково несправедливі, частково недостатні... Жінка Франка Ольга, яка, можливо, поділяє погляди чоловіка, не дала, однак, досі причини для підозріння у тому... Походить вона з Росії, має там рідню, однак виїжджає рідко, щоб її відвідати. Останній раз одержала для цього паспорт № 9024 5 квітня ц. р., дійсний протягом року...
Однак не виключено, що вони брали участь у контрабанді до Росії видань, які там називають революційними..."
На цей раз буря над головою Ольги прошуміла стороною...
Літо 1893 року було особливо важким для Ольги, хоча й дотепер ніколи не було легко. Щоб якось звести кінці з кінцями, Франко "виповідає хату", тобто відмовляється від помешкання. Ольга з дітьми перебирається жити в Нагуєвичі.
Нарешті Франко повідомляє її, що дисертаційна робота закінчена і він з відзнакою склав екзамен зі славістики та латинської мови 20 червня, а 28 — з філософії. "Приходиться тепер зачекати тільки на промоцію, т. є. торжественний акт, на котрім об'являть публічно уділення такому-то степені доктора, після чого вручають і дипломи, на котрий, однако ж, я не буду чекати і котрий кажу собі прислати на місце".
Що робити далі? "Я боюсь, — пише Франко Драгоманову, — що часу потрачу на роботу, а до доцентури мене не допустять, та й доцентура також хліба не дасть. От якби найшли чоловіка, котрий хотів би експлуатувати мій белетристичний талант, щоб мати запевнених річних хоч 1000 гульд. доходу, то я на все інше махнув би рукою, знаючи, що учений з мене не буде".
Ольга благає випробувати все до останку. Може, допоможе Ягич? "З доцентурою не представляється зовсім так, як ти думаєш, — говорить їй Франко. — Ягич не має тут ніякого права представляти мене куди-небудь: право таке має тільки Сенат того університету, де я би хотів читати лекції, а тільки коли Сенат згодиться і подасть міністрові про затвердження, міністр може запитати Ягича о його думку, а тоді, звісно, Ягич буде за мною. Але коли львівські професори мене відкинуть, то справа не піде до міністра".
Перед Ольгою Франко докладно звітує про витрачені гроші у Відні: "За прочитання дисертації такса 20 г., а стемплі і інші формальності 5 г. За перше ригорозум [29] 60 г., друге — 20, за промоцію — 61 та ще слугам, педелям [30] і т. ін. прийдеться дати з десять — виходить разом 176 г. Проїв я за ті два місяці около 90 г., за хату і прання, світло і ін. заплатив 16, за убрання 31, тобі вислав 15, за дорогу з Нагуєвич до Відня заплатив ок. 15 і на книжки видав також около 15 г.".
Після повернення з Відня Франко трохи затримується у Львові і відразу їде до Нагуєвичів. Лихо йде за лихом. Захворіли діти, вкрай виснажена Ольга "звалилась з ніг". "У неї лучився вибух крові, і хоч лікарі впевняють, що се нічого, катар легких, то все-таки боюся, щоб не було гірше".
Як пише Франко Драгоманову, Огоновський "зробив нам несподіванку: взяв та й умер". Таким чином, звільнилося місце в університеті, і Франко вирішує взяти участь у конкурсі на заміщення вакантної посади, як тоді говорилось "габілітуватись". Реакціонери Галичини піднялись на ноги, щоб перешкодити Франку в його намірах. Правда, деякі, більш далекоглядні політики були не проти, щоб Франка "допустити до кафедри", менше буде "займатись політикою". І ось 20 березня 1895 року газета "Діло" повідомила, що 22 березня 1895 року о 5-й годині пополудні відбудеться пробна лекція Франка на тему: "Розбір "Наймички" — поеми Т. Г. Шевченка". А 26 березня Франко пише А. Кримському: "Я сьогодні або завтра їду до Відня старатись о затвердження моєї габілітації. Якби Ви знали, яке болото сплетень, інтриг і хитрощів я мусив перейти сими часами, поки дійшов до тої габілі-тації, а кільки ще прийдеться перейти на будуще! Та що діяти. Маю надію, що мені удасться перебороти противності, а властиво сказати: переборотії русинів, бо русини різних відтінків і сторопництв дружно стали проти мене". 11 травня Франко знову пише А. Кримському:
"З моїм професорством ще далека історія. Я габілітувався у Львівськім університеті на доцента руської літератури та етнографії, та досі ще не затверджений міністерством.
Колесса габілітувався також у Чернівцях і вже затверджений, та хоче перенестись до Львова". Знову А. Кримському, 30 липня: "Я тепер дуже зайнятий, мушу раз у раз бігати серед нестерпної жари, а до того не маю хати, бо з давнього помешкання випровадився, а нового не найняв, тільки в однім покоїку (вул. Глибока, 1А) звалив на купу книжки і всі наші пожитки і серед тої купи пишу, а ночую, де бог пошле. Отим-то нема ані часу, ані вільної голови, щоб написати Вам докладніше... Моєї габілітації на доцента руської літератури міністерство нз затвердило на внесок намісництва. Маю се завдячувати, без сумніву, нашим новоерцям, головно ж Барвінському та Вахнянинові, котрі чорнили мене всіма можливими і неможливими способами, щоб тільки не допустити мене на кафедру".
Дорога Франкові до університету була перекрита назавжди. Пізніше він подасть прохання університетському сенатові про затвердження його на кафедрі на основі габілітації 1895 року, але сенат навіть не відповість йому, чи розглядалось це питання, чи ні.
V
Для Ольги то був крах. Крах ілюзій. Щезали останні марева. Вона ще довго буде жити спогадами про першу лекцію в університеті. Ось він входить до аудиторії, повної людей, зачиняє за собою двері. Трохи знервований, блідіший, ніж звичайно. Його вітають оплесками. У передніх рядах ті, від кого залежала його доля, які повинні сказати "так" або "ні". За ними — гості та студенти. Ольга стоїть ззаду, ось-ось заплаче, її ніхто не помічає. Ось він став на кафедру. За вікнами із глибоко вставленими рамами ще трохи світла. Воно ніби прокрадається в аудиторію, а вікна його не впускають. "Храм тьми і неуцтва"... Сонце ще жевріє. Уже червоне. Незабаром виповзуть тіні й настане піч. На вулицях запалять ліхтарі. Поки що світить сонце…