— Ох!
Це в запалі сутички гвардієць упустив довірену йому коробку, і вона розквасилась об гостре каміння бруківки.
— О! Ох!
Раздватричі кинувся до свого майна. Він гарячково перебрав жилети, фраки, панчохи, туфлі з дешевими, але гарними на перший погляд пряжками і знову сів на землю. Його горю не було меж. Усі речі, весь туалет лишився на місці, але найголовніше було вкрадене. І поки Раздватричі піднімав до блакитного неба свої кулачки, схожі на булочки, три вершники летіли щодуху до Палацу Трьох Товстунів.
Їхні коні до сутички належали трьом гвардійцям, що везли вчителя танців Раздватричі. Після сутички, коли одного з них було вбито, а інші здались і перейшли на бік народу, переможці знайшли у коробці Раздватричі Щось рожеве, загорнуте в марлю. Тоді троє з них миттю скочили на відвойованих коней і помчали.
Попереду летів голубоокий гвардієць, притискаючи до грудей щось рожеве, загорнуте в марлю.
Зустрічні шарахалися вбік. На капелюсі в гвардійця була червона кокарда. Це означало, що він перейшов на бік народу. Тоді зустрічні, якщо це не були товстуни або ненажери, аплодували йому вслід. Але, придивившись, завмирали вражені: із пакунка, що його тримав гвардієць біля грудей, звисали ноги дівчинки в рожевих черевичках з золотими трояндами замість пряжок…
Розділ XIII
ПЕРЕМОГА
Щойно ми описували ранок з його незвичайними пригодами, а зараз повернемося назад і будемо описувати ніч, яка передувала цьому ранкові і була, як ви знаєте, не менш багата на дивовижні пригоди.
Цієї ночі зброяр Просперо втік з Палацу Трьох Товстунів, цієї ночі Суок була спіймана на місці злочину.
Крім того, цієї ночі троє людей з прикритими ліхтарями ввійшли у спальню наслідника Тутті.
Це відбувалося приблизно за годину після того, як зброяр Просперо розгромив палацову кондитерську і гвардійці взяли Суок в полон біля рятівної каструлі.
У спальні було темно. Високі вікна були повні зірок.
Хлопчик міцно спав, дихаючи дуже спокійно і тихо.
Троє людей всіляко намагалися приховати світло своїх ліхтарів.
Що вони робили невідомо. Чути було тільки шепіт. Варта, що стояла в коридорі біля дверей спальні, лишилася стояти, наче нічого не сталося.
Очевидно, ці троє, що ввійшли до наслідника, мали якесь право хазяйнувати в його спальні.
Ви вже знаєте, що вихователі наслідника Тутті були не з хоробрих. Ви пригадуєте випадок з лялькою. Ви пам'ятаєте, як був наляканий вихователь під час жахливої сцени в саду, коли гвардійці покололи ляльку шаблями. Ви бачили, як тремтів вихователь, розповідаючи про цю сцену Трьом Товстунам.
Цього разу черговий вихователь виявився таким самим страхополохом.
Уявіть собі, він був у спальні, коли ввійшли ті троє невідомих з ліхтарями. Він сидів біля вікна, оберігаючи сон наслідника, і, щоб не заснути, дивився на зорі і перевіряв свої знання з астрономії.
Але тут рипнули двері, блимнуло світло і промайнули три таємничі постаті. Тоді вихователь сховався у кріслі. Найбільше він боявся, що його довгий ніс видасть його з головою. Та й справді, цей дивовижний ніс виразно чорнів на тлі зоряного вікна, і його можна було відразу помітити.
Але страхополох заспокоював себе:
"Може, вони подумають, що це така прикраса на ручці крісла або карниз протилежного будинку".
Три постаті, ледь-ледь освітлені жовтим світлом ліхтарів, підійшли до ліжка наслідника.
— Є, — почувся шепіт.
— Спить, — відповів інший.
— Тсс!..
— Нічого. Він спить міцно.
— Ну, дійте. Щось дзенькнуло.
На лобі вихователя виступив холодний піт. Він відчув, що його ніс від страху росте.
— Уже, — шипів чийсь голос.
— Давайте.
Знову щось дзенькнуло, булькнуло і полилося. І раптом знову настала тиша.
— Куди вливати?
— У вухо.
— Він спить на щоці. Це якраз зручно. Лийте у вухо…
— Тільки обережно. По краплинці.
— Рівно десять крапель. Перша крапля здається страшенно холодною, а друга не викликає ніякого відчуття, бо перша діє миттєво. Після неї зникає будь-яка чутливість.
— Спробуйте влити рідину так, щоб між першою і другою краплями не було ніякого проміжку.
— Інакше хлопчик прокинеться, наче від дотику криги.
— Тсс!… Вливаю… Раз, два!..
І тут вихователь відчув сильний запах конвалії. Він розлився по всій кімнаті.
— Три, чотири, п'ять, шість… — лічив чийсь голос швидким шепотом. — Готовий.
— Тепер він спатиме три дні непробудним сном.
— І він не знатиме, що сталося з його лялькою…
— Він прокинеться, коли вже все скінчиться.
— А то ще, боронь боже, він почав би плакати, тупати ногами — і зрештою Три Товстуни помилували б дівчинку…
Троє невідомих зникли. Вихователь підвівся і тремтів. Засвітив маленьку лампочку, що горіла, наче жовтогаряча квітка, і підійшов до ліжка.
Наслідник Тутті лежав у мереживах, під шовковими покривалами, маленький і поважний.
На величезних подушках лежала його голова з розкуйовдженим золотим волоссям.
Вихователь нахилився і підніс лампочку до блідого обличчя хлопчика. У маленькому вусі блищала краплина, наче перлинка в раковині. Золотисто-зелене світло переливалося в ній.
Вихователь доторкнувся до неї мізинцем. На маленькому вусі нічого не лишилося, а всю руку вихователя пронизало гострим, нестерпним холодом.
Хлопчик спав непробудним сном.
А за кілька годин настав той чудовий ранок, який ми вже мали приємну нагоду описувати нашим читачам.
Ми знаємо, що трапилося цього ранку з учителем танців Раздватричі, але нам набагато цікавіше дізнатися, що сталося цього ранку з Суок. Бо ми ж її залишили в такому жахливому становищі!
Спершу вирішено було кинути її у підземелля.
— Ні, це занадто складно, — сказав державний канцлер. — Ми влаштуємо швидкий і справедливий суд.
— Звичайно, чого там панькатися з дівчиськом, — згодилися Три Товстуни.
Однак не забудьте, що Три Товстуни пережили дуже неприємні хвилини, тікаючи від пантери. Їм треба було відпочити. Вони сказали так:
— Ми поспимо трохи. А ранком влаштуємо суд.
З цими словами вони розійшлися по своїх спальнях.
Державний канцлер, який не мав сумніву в тому, що ляльку, яка виявилася дівчинкою, суд присудить до смерті, дав наказ приспати наслідника Тутті, щоб він своїми слізьми не пом'якшив страшного вироку.