— Звичайно! — відрубав чиновник і опустив палець. — Я передав вам наказ, ви мусите його виконати. Прощавайте!..
Тітонька Ганімед одскочила від дверей і побігла в свою кімнату, де в кутку потріскувала щаслива миша. Страшні гості вийшли. Чиновник сів у карету, граф Бонавентура, задзвенівши і заблищавши, скочив на коня; гвардійці насунули капелюхи. І всі помчали.
Лялька наслідника Тутті лишилась у майстерні доктора.
Доктор випровадив гостей, потім відшукав тітоньку Ганімед і сказав їй незвичайно суворим голосом:
— Тітонько Ганімед! Запам'ятайте. Я дорожу славою мудрої людини, вмілого доктора і великого майстра. Крім того, дорожу своєю головою. Завтра вранці я можу втратити і те, і друге. Мені випала важка робота на цілу ніч. Зрозуміли? — Він помахав наказом Державної ради Трьох Товстунів. — Ніхто не повинен мені заважати! Не робіть шуму. Не бряжчіть тарілками. Не наробіть чаду. Не скликайте курей. Не ловіть мишей. Щоб не було ні яєчні, ні капусти, ні мармеладів, ні валеріанових крапель. Зрозуміли?
Доктор Гаспар був дуже сердитий.
Тітонька Ганімед замкнулася у своїй кімнаті.
— Дивні речі, дуже дивні речі! — бурчала вона. — Я нічого не второпаю… Якийсь негр, якась лялька, якийсь наказ… Чудні настали дні!
Щоб заспокоїтись, вона вирішила написати листа своїй небозі. Довелося писати дуже обережно, щоб не рипіло перо. Вона боялася потривожити доктора.
Минула година. Тітонька Ганімед писала. Вона дійшла до описання дивовижного негра, який з'явився сьогодні ранком у майстерні доктора Гаспара.
"… Вони пішли удвох. Доктор повернувся з палацовим чиновником і гвардійцями. Вони привезли ляльку, яка нічим не відрізняється від живої дівчинки, але негра з ними не було. Де він дівся, я не знаю…"
Питання про те, де дівся негр, він же гімнаст Тібул, непокоїло і доктора Гаспара. Працюючи над лялькою, він не переставав Думати про долю Тібула. Він сердився. Він розмовляв сам з собою:
— Яка необережність! Я перетворив його на негра, я пофарбував його в чудесну фарбу, я зробив його зовсім невпізнанним, а він сам себе викрив сьогодні на Чотирнадцятому Ринку. Тепер його можуть схопити… Ах! Ну до чого ж він необережний! Невже йому кортить потрапити в залізну клітку?
Дуже був розтривожений доктор Гаспар.
Необережність Тібула, потім ця лялька…
Крім того, вчорашнє хвилювання, десять плах на Площі Суду…
— Жахливі часи! — вигукнув доктор.
Він не знав, що сьогоднішню страту відмінено. Палацовий чиновник був не з балакучих. Він не сказав докторові про те, що сталося сьогодні в палаці.
Доктор розглядав бідну ляльку і дивувався:
— Звідкіля ці рани? Їх нанесено холодною зброєю — очевидячки, шаблею. Ляльку, чудесну дівчинку, покололи… Хто це зробив? Хто насмілився колоти шаблюкою ляльку наслідника Тутті?
Доктор не мислив собі, що це зробили гвардійці. Він навіть думки не припускав, що вже й палацова гвардія відмовляється служити Трьом Товстунам і переходить на бік народу. Як би він зрадів, коли б дізнався про це!
Доктор узяв у руки голівку ляльки. Сонце летіло в вікно. Воно яскраво освітлювало ляльку. Доктор дивився.
"Дивно, дуже дивно, — міркував він. — Я десь бачив вже це обличчя. Ну так, звичайно!
Я бачив його, я його впізнаю. Але де? Коли? Воно було живим, воно було живим обличчям дівчинки, воно всміхалося, робило кумедні гримаски, було уважним, було кокетливим і сумним… Так, так! Не може бути в цьому сумніву! Але проклята короткозорість заважає мені запам'ятовувати обличчя".
Він підносив кучеряву голівку ляльки до самих очей.
"Яка дивна лялька! Який розумний майстер її створив! Вона не схожа на звичайну ляльку. У ляльки завжди бувають голубі витрішкуваті очі, нелюдські й бездумні, задертий носик і губки бантиком, чудні біляві кучерики, точнісінько як у баранця. Лялька завжди щаслива з вигляду, а в дійсності вона дурненька. А в цієї ляльки немає нічого лялькового. Можна подумати, що це дівчинка, перетворена в ляльку!"
Доктор Гаспар милувався своєю незвичайною пацієнткою. І весь час його не полишала думка про те, що десь колись він бачив це бліде личко, сірі уважні оченята, коротке розпатлане волосся. Особливо знайомим йому здавався поворот голови і погляд: вона схиляла голову трошечки набік і дивилася на доктора знизу, пильно, лукаво…
Доктор не витримав і голосно спитав:
— Лялько, як тебе звати?
Але дівчинка мовчала. Тоді доктор схаменувся. Лялька зіпсована; треба повернути їй голос, полагодити серце, навчити її знову посміхатися, танцювати і поводитися так, як поводяться дівчатка в її роки.
"На вигляд їй дванадцять літ".
Гаятися не можна було. Доктор узявся за роботу. "Я повинен воскресити ляльку!"
Тітонька Ганімед дописала свого листа. Дві години вона нудьгувала. Потім її взяла цікавість: "Що за спішну роботу повинен виконати доктор Гаспар? Що це за лялька?"
Вона тихо підкралася до дверей майстерні і заглянула в серцевидну шпаринку. Та ба! Туди був вставлений ключ. Вона нічого не побачила, зате двері відчинилися, і вийшов доктор Гаспар. Він був до того розтривожений, що навіть не зауважив тітоньці Ганімед за її нескромність. Тітонька Ганімед зніяковіла і без того.
— Тітонько Ганімед, — сказав доктор. — Я йду з дому. Вірніше, мені доведеться поїхати. Покличте візника.
Він помовчав, потім потер долонею лоба.
— Я їду в Палац Трьох Товстунів. Дуже можливо, що я не повернусь звідти.
Тітонька Ганімед аж одсахнулася з переляку.
— У Палац Трьох Товстунів?
— Так, тітонько Ганімед. Справи дуже погані. Мені привезли ляльку наслідника Тутті. Це найкраща лялька в світі. Механізм її зламався. Державна рада Трьох Товстунів наказала мені полагодити цю ляльку до завтрашнього ранку. Мені загрожує сувора кара.
Тітонька Ганімед збиралася заплакати.
— І от я не можу полагодити цю бідну ляльку. Я розібрав механізм, схований у її грудях, я розгадав його таємницю, я зумів би полагодити його. Але… така дрібниця! Через дрібницю, тітонько Ганімед, я не можу цього зробити. Там, у цьому хитромудрому механізмі, є зубчасте коліщатко — воно тріснуло… Воно нікуди не годиться! Треба зробити нове… У мене є підходящий метал, подібний до срібла. Але, перш ніж приступити до роботи, треба продержати цей метал у розчині купоросу щонайменше два дні. Розумієте, два дні… А лялька повинна бути готова завтра вранці.