Собака стояв над укосом і, очевидячки, не хотів нападати знову.
Цілком задоволений смаком Лапітупової литки, він крутив хвостом і широко посміхався, звісивши рожевий блискучий язик.
Розділ VI
НЕПЕРЕДБАЧЕНІ ОБСТАВИНИ
— Спитайте доктора Гаспара Арнері, — відповів гімнаст Тібул на запитання, чому він став негром.
Але, й не питаючи доктора Гаспара, можна догадатися, що за причина. Пригадаймо: Тібулові пощастило зникнути з поля бою. Пригадаймо: гвардійці полювали на нього, вони спалювали робітничі квартали, вони зняли стрілянину на Площі Зорі. Тібул знайшов схованку в будинку доктора Гаспара. Але й тут щохвилини його могли знайти. Небезпека була очевидна: занадто багато людей знали його в обличчя.
Кожний крамар був на боці Трьох Товстунів, тому що сам був товстий і багатий. Будь-який багач, що жив по сусідству з доктором Гаспаром, міг би донести гвардійцям про те, що доктор переховує Тібула.
— Вам треба змінити зовнішній вигляд, — сказав доктор Гаспар тієї ночі, коли Тібул з явився в його домі.
І доктор Гаспар зробив Тібула іншим.
Він казав:
— Ви велетень. У вас величезна грудна клітка, широкі плечі, блискучі зуби, кучеряве шорстке чорне волосся. Якби не білий колір шкіри, ви були б схожі на північноамериканського негра. От і чудово! Я вам допоможу стати чорним.
Доктор Гаспар Арнері вивчив сто наук. Він був дуже серйозною людиною, але мав добродушну вдачу. Зробив діло — гуляй сміло. Іноді він любив порозважатись. Але й на відпочинку він лишався вченим. Тоді він готував перебивні картинки в подарунок бідним дітям з притулку, робив дивовижні феєрверки, іграшки, майстрував музичні інструменти з голосами нечуваної краси, придумував нові фарби.
— Ось… — сказав він Тібулу, — ось подивіться. У цій пляшечці біла рідина. Але, потрапивши на яке-небудь тіло, під впливом сухого повітря вона фарбує тіло в чорний колір, притому якраз такого лілового відтінку, що властивий негрові. А ось у цій пляшечці есенція, яка знищує це забарвлення…
Тібул скинув своє трико, пошите з різнобарвних трикутників, і натерся колючою рідиною, що пахла чадом.
За годину він зробився чорним.
Тоді ввійшла тітонька Ганімед із своєю мишею. Далі ми вже знаємо.
Повернемося до доктора Гаспара. Ми розлучилися з ним у той момент, коли капітан Бонавентура повіз його в чорній кареті палацового чиновника.
Карета летіла щодуху. Ми вже знаємо, що силач Лапітуп не догнав її.
У кареті було темно. Опинившись у ній, доктор спочатку подумав, що чиновник, який сидів поруч, тримає на руках дитину, дівчинку із скуйовдженим волоссям.
Чиновник мовчав. Дитина теж.
— Пробачте, чи не забагато я зайняв місця? — спитав чемний доктор, знімаючи капелюх.
Чиновник відповів сухо:
— Не турбуйтеся.
Світло мигтіло у вузьких вікнах карети. За хвилину очі звиклися з темрявою. Тоді доктор розглядів довгого носа й напівзаплющені повіки чиновника і чарівну дівчинку в пишній сукенці. Дівчинка здавалася дуже сумною. І, мабуть, вона була бліда, але в сутінках цього не можна було помітити.
"Бідолашненька! — подумав доктор Гаспар. — Вона, здається, хвора".
І знову звернувся до чиновника:
— Очевидно, потрібна моя допомога? Бідне дитя захворіло?
— Так, потрібна ваша допомога, — відповів чиновник з довгим носом.
"Нема ніякого сумніву, що це небога одного з Трьох Товстунів чи маленька гостя наслідника Тутті. — Доктор міркував по-своєму, — Вона добре зодягнута, її везуть з палацу, капітан гвардії и супроводить — ясно, що це дуже поважна особа. Так, але живих дітей не допускають до наслідника Тутті. Яким же чином це янголя потрапило до палацу?"
Доктор не знав, що й думати. Він знову спробував розговоритися з носатим чиновником:
— Скажіть, на що захворіла ця дівчинка? Невже на дифтерит?
— Ні, у неї діра в грудях.
— Ви хочете сказати, що в неї негаразд з легенями?
— У неї діра в грудях, — повторив чиновник.
Доктор з чемності не сперечався.
— Бідолашна дівчинка! — зітхнув він.
— Це не дівчинка, а лялька, — сказав чиновник.
Тут карета під'їхала до будинку доктора.
Чиновник і капітан Бонавентура з лялькою ввійшли слідом за доктором у дім. Доктор прийняв їх у майстерні.
— Якщо це лялька, то навіщо тут мої послуги?
Чиновник почав пояснювати, і все стало зрозуміло.
Тітонька Ганімед, ще не отямившись од вранішніх хвилювань, заглядала в шпарку. Вона бачила страшного капітана Бонавентуру. Він стояв, спираючись на шаблю і подригуючи ногою у величезному чоботі з закотом.
Шпори його схожі були на комети. Тітонька бачила сумну, хвору дівчинку в рожевій нарядній сукенці, яку чиновник посадив у крісло. Дівчинка схилила голову зі скуйовдженим волоссям і, здавалося, дивилася вниз, на свої милі ніжки в атласних черевичках з золотими трояндами замість помпонів.
Сильний вітер стукав віконницею в галереї, і цей стукіт заважав тітоньці Ганімед слухати. Але вона дещо зрозуміла.
Чиновник показав докторові Гаспару наказ Державної ради Трьох Товстунів. Доктор прочитав і схвилювався.
— Ляльку треба полагодити до завтрашнього ранку, — сказав чиновник.
Капітан Бонавентура дзенькнув шпорами.
— Так… але… — Доктор розвів руками. — Я постараюсь, але хіба можна ручатися? Я не обізнаний з механізмом цієї чарівної ляльки. Мені треба його вивчити, мені треба визначити характер пошкодження, мені треба зробити нові частини цього механізму. На це піде багато часу. Хтозна, може, моя майстерність виявиться безсилою… Хтозна, може, мені не вдасться відновити здоров'я зраненої ляльки… Я боюся, панове… Такий короткий строк… Одна тільки ніч… Я не можу обіцяти…
Чиновник перебив його. Піднявши палець, він сказав:
— Горе наслідника Тутті надто велике, щоб ми могли гаятися. Лялька мусить воскреснути до завтрашнього ранку. Така воля Трьох Товстунів. Ніхто не сміє не підкоритися їхньому наказові. Завтра вранці ви принесете полагоджену ляльку в Палац Трьох Товстунів.
— Так… але… — протестував доктор.
— Ніяких розмов. Лялька має бути полагоджена до завтрашнього ранку. Якщо ви зробите це, вас чекає нагорода; якщо ні — сувора кара.
Доктор був приголомшений.
— Я постараюся, — белькотав він. — Але зрозумійте, це надто відповідальна справа.