— Як живеш ? — спитав він, непомітно натягаючи віжки, уповільнюючи легку ходу коней.
— Нічого, спасибі, Григорій Пантелейович.
— Що де тебе не ВИДНО ?
— В полі була... Мучусь сама з хазяйством.
Разом з Григорієм на возі сидів Мишко. Може, через це Григорій не спинив коней, не став більше говорити з Оксаною. Він од'їхав кілька сажнів, обернувся, почувши поклик. Оксана стояла коло плоту.
— Довго пробудеш у хуторі ? — спитала вона, схвильовано обскубуючи пелюстки зірваної ромашки.
— Днями поїду.
З того, як Оксана на мить зам'ялась — було видно, що вона хотіла ще щось спитати. Але чомусь не спитала, махнула рукою і квапливо пішла на вигін, ні разу не оглянувшись.
XIX
Небо облягли хмари. Накрапав! дрібний, наче крізь сито сіяний дощ. Молода отава, бур'яни, розкидані по степу кущі дикого терну блищали.
Дуже незадоволений передчасним від'їздом з хутора, Про-хір їхав мовчки, за всю дорогу ні разу не заговорив з Григорієм. За хутором Севастьянівським вони зустріли трьох козаків, що їхали верхи. Вони їхали рядком, підганяючи закаблуками коней, жваво розмовляючи. Один з них, літній і рудобородий, одягнений у домотканий сіряк, здалека впізнав Григорія, голосно сказав супутникам : "А це ж, либонь,— Ме-лехов, хлопці!" — і, порівнявшись, придержав, рослого гнідого коня.
— Здоровий будь, Григорію Пантелевичу !—привітаві він Григорія.
— Здрастуй! — відповів Григорій, марно намагаючись згадати, де зустрічався з цим рудобородим, похмурим на вигляд козаком.
Його, як видно, недавно підвищили в підхорунжі, і він, щоб не вважали за простого козака,— нашив новенькі погони просто на сіряк.
— Не впізнаєш ? — спитав він, під'їжджаючи близько, простягаючи широку, всіяну вогненно — червоним волоссям руку, густо дихаючи запахом горілчаного перегару. Тупе самовдоволення сяяло на обличчі новоспеченого підхорунжого, крихітні блакитні очиці його іскрились, під рудими вусами губи розповзались в усмішку. Недотепний вигляд сірякового офіцера розвеселив Григорія. Не приховуючи насмішки, він відповів :
— Не впізнаю. Мабуть, я зустрічався з тобою, коли ти був ще рядовим ... Тебе недавно підвищили в підхорунжі ?
— Як в око вліпив ! З тиждень як підвищили. А зустрічались ми з тобою в Кудінова, в штабі, здається — під благовіщення. Ти мене тоді з одної біди виручив, ану згадай! Ей, Трифон ! їдьте помаленьку, я дожену ! — гукнув бородань до козаків, що спинились неподалік.
Григорій насилу згадав, при яких обставинах бачився з рудим підхорунжим, згадав і прізвисько його : "Семак", і те, що сказав про нього Кудінов : "Стріляє, проклятий, без промаху!! Зайців на бігу з гвинтівки б'є, і в бою завзятий, і розвідувач хороший, а розумом — мала дитина". Семак, у повстання командуючи сотнею, чимось провинився, за що Кудінов хотів з ним розправитись, але Григорій заступився, і Семак був помилуваний і залишений на посаді командира сотні.
— З фронту? — спитав Григорій.
— Так точно, у відпуск їду спід Новохоперська. Трошки, верст півтораста, круга накинув, заїжджав у Слащевську, там у мене — рідня. Я добро пам'ятаю, Григорій Пантелевич ! Не відмов, будь ласка, хочу вгостити тебе, га ? Везу в сумах дві пляшки чистого спирту, давай їх зараз вип'ємо ?
Григорій відмовився наодріз, але пляшку спирту, запропоновану в подарунок, узяв.
— Що там було ! Козачки й офіцери обвантажились добром ! — хвалькувато розказував Семак.— Я і в Балашові побував. Взяли ми його й кинулись перво — наперво до залізниці, там повно стояло поїздів, усі колії були забиті. В одному вагоні — цукор, у другому — обмундирування, в третьому — різне добро. Деякі козаки по сорок комплектів одежі взяли І А потім, як почали жидів трясти,—сміх! З моєї півсотні один митець по жидах вісімнадцять штук кишенькових годинників назбирав, з них десять золотих ; начіпляв, сукин син, на грудях, ну просто тобі — щонайбагатший купець ! А перстенів та обручок у нього — і не злічити! На кожному пальці по два, по три...
Григорій показав на роздуті перекидні сумки Семака, спитав :
— А в тебе що це ?
Так... Всяка всячина. '
— Теж награбував ?
— Ну, ти вже скажеш — награбував... Не награбував, а здобув по закону. Наш командир полку так сказав : "Візьмете місто — на дві доби воно у вашому розпорядженні !" Що ж я — гірший за інших ? Брав казенне, що під руку' потрапляло ... Інші гірше робили.
— Добрі вояки ! — Григорій з огидою оглянув здобичли-вого підхорунжого, сказав: — 3 такими, подібними, як ти, на широкому шляху під мостом сидіти, а не воювати! Грабіж з війни вчинили! Ех ви, сволота ! Нове ремество здобули І А ти думаєш, за це колись не облуплять шкуру і вам і вашому полковникові?
— За що ж де ?
— За те саме!
— Хто ж де може облупити ?
— Хто чином вищий.
Семак глузливо усміхнувся, сказав :
— Та вони й самі такі! Ми хоч у сумах везем та на підводах, а вони цілими обозами відправляють.
— А ти бачив ?
— Скажеш отаке — бачив ! Сам супроводив такий обоз до Яриженської. Самого срібного посуду, мисок, ложок був повний віз І Деякі з офіцерів налітали : "Що везете ? Ану, показуй !" Як скажу, що це—власне майно генерала такого-то, так і од'їдуть ні з чим.
— Чий же це генерал ? —1 мружачи і нервово перебираючи поводи, спитав Григорій.
Семак хитро усміхнувся, відповів :
— Забув його прізвище... Чий же він, дай бог пам'яті ? Ні, забув, не згадаю ! Та ти даремно лаєшся, Григорію Панте-левичу. Щира правда, всі так роблять. Я ще проти інших, як ягня проти вовка; я полегеньку брав, а інші патрали людей просто серед вулиці, жидівок гвалтували прямо напропале! Я цього діла не робив, у мене своя законна жінка є, та ще яка жінка : прямо жеребець, а не жінка ! Ні — ні, це ти даремно на мене розсердився. Зажди, куди ж ти ?
Григорій, кивнувши головою, холодно попрощався з Семаком, сказав Прохорові:
— Рушай за мною ! — і погнав коня риссю.
По дорозі все частіше зустрічались козаки, що їхали поодинці й групами у відпуск. Частенько зустрічались пароконні підводи. Вантаж на них був покритий брезентами або ряднами, дбайливо вшнурований. Позад підвід, підвівшись на стременах, тюпали козаки, одягнені в новенькі літні гімнастерки, в червоноармійські, захисного кольору, штани. Запорошені, загорілі обличчя козаків були жваві, веселі, але, зустрічаючись з Григорієм, служиві старались якнайшвидше розминутись, проїжджали мовчки, як по команді підносячи руки до козирків кашкетів, і починали говорити поміж себе лише од'їхавши на чималу віддаль.