Воля Терези інстинктивно чинить опір волі противника: якщо вони хочуть, щоб я їла, значить, будь-що треба відмовлятися від усякої їжі.
4 Коли Анна принесла каву, вона побачила, що її хазяйка сидить під дверима, не, спускаючи з них очей. А пізніше, коли служниця прийшла за тацею, вона була здивована тим, що
кофейник був повний,— Тереза сиділа в тій самій позі. Це не значить, що в неї не було бажання вийти з дому. О, вона здивувала б ворогів своєю відвагою! Вони були б приголомшені і нічого не наважилися б їй зробити, а вона б тільки спостерігала за їхніми маневрами... Коли о четвертій годині вона відмовилась випити й чай, служниці стрелила в голову думка покуштувати його перед нею, прицмокуючи язиком і примовляючи: "Ах, яке добре..." — так само, як вона це робила, коли її маленька сестричка не хотіла їсти суп. Тоді Тереза вихопила з її рук чашку і жадібно почала пити. І все ж вона дивилася на Анну з диким виразом на обличчі.
— У мадам болить серце?
— Ні, Анно... вірніше, так... Але не це мучить меле.1.. Вона схопила її за зап'ястя і міцно стиснула:
— Ви нічого їм не викажете? Робіть вигляд, що ви на їхньому боці, але не видавайте їм нічого.
— Я не знаю, що ви хочете сказати...
— Не намагайтесь мене одурити... Вони мають мене в руках...
— Я піду покладу вам у. ліжко грілку. Потім ви поспите.
— Чому ви хочете, щоб я заснула? — запитала Тереза з несподіваною різкіотю. — Можете не розраховувати на мій сон: я більше не буду спати.
, — Бідна мадам! Ніхто вам не бажає зла.
4— Сядьте ось тут, Анно... Я все вам розкажу. Підсуньте стілець. Вони вас втягнули в свою гру, але нічого не пояснили. Я людина, яку вирішили знищити; не так легко знищити кого б то не було... Навіть коли йдеться про якусь злочинницю... Ви, здається, не розумієте мене, але ж це дуже просто. За проступок, що міг коштувати мені каторги, мене не було покарано; винесли постанову про відсутність складу злочину... Інші ж мої вчинки не підлягають під дію закону* власне кажучи, з загальноприйнятої точки зору вони не в злочинами... Але, беручи до уваги те, що я вчинила колись, вони, незважаючи на відсутність складу злочину, знайдуть притичину...
Охоплена жахом, Анна тримала хазяйку за обидві руки, намагаючись заглянути їй у вічі:
— Бідненька мадам, вам треба заснути. У вас маячіння...
— Ні, я не божевільна. Але вас намагатимуться переконати, що я зійшла з глузду. Вони і це передбачили: їм аби запроторити мене. Як мені вас переконати, що все це правда? Ви не можете повірити цьому, я розумію, і все ж таки це правда. 'Ніхто не захоче мене більше слухати, ніхто мені більше не повірить. Все життя я говорила про свої страждання і тільки сьогодні зрозуміла, що значить страждати по-справжньому... Навіщо ви мене роздягаєте?
Одначе, не відбиваючись, дала себе роздягнути. Анна помаленьку підштовхнула її до ліжка:
— Грілка не дуже пече?
— Ні, мені зараз добре.:.
Насолоджуючись коротенькою передишкою, яку, здається, відчула, Тереза не хотіла випускати її великої спітнілої руки.
— Пригадуєте, Анно? Іноді ви приносили своє рукоділля, залишалися зі мною, поки я не засну. То були гарні часи. Яка я була щаслива! А тепер цьому настав край. Ні, ні, не йдіть за своїм рукоділлям, не залишайте мене одну, не випускайте моєї руки.
Вона замовкла, здавалося, ніби трохи задрімала; Анна обе— _ режно спробувала звільнити свою руку від стиску її пальців, але зразу ж почувся жалісний голос:
— Ні, я не сплю, ви ж знаєте. У мене з'явилась одна ідея, Анно... Що^ як мені піти та заявити на себе в поліцію? Де тут найближчий відділок? Все розказати спочатку, самій розповісти про все, вибити грунт з-під їхніх ніг... Але з чого почати? У них не вистачить терпіння вислухати мене, вони не повірять! Нема нічого простішого, як брехня, їй завжди ймуть віри... В той час, як правда... О, правда — це цілий' світ! У них не вистачить терпіння, вони не повірять мені... Але вони мене заарештують^ і я, нарешті, заспокоюсь. З цим буде по-кінчено. Я не житиму більше в цьому вічному страху... Подайте мені мою білизну і плаття, мені треба одягнутися...
Анна обхопила її руками і говорила: мовляв, краще буде, коли вона піде завтра вранці,— о цій порі в поліцейських відділках дуже багато відвідувачів. Коли вже зважилася, то варто провести дома останню ніч...
— Що правда, то правда. Тепер я можу поспати...
Коли Анна, подумавши, що вона заснула, підвелася," Тереза окликнула її, перш ніж вона встигла покласти руку на клямку дверей... Анна покірно повернулася. Але за чверть до де-" в'ятої їй треба буде піти. її чекатиме водій з третього поверху. Оце вперше вона погодилася прийняти його в своїй кімнаті. Він пообіцяв, що не дозволить собі чогось більшого, ніж завжди. Заплющивши очі, Анна глибоко зітхнула. Навіщо їй непокоїтись! Ніщо не завадить їй о дев'ятій ждати його за напіввідчиненими дверима... Стара кінець кінцем засне, а навіть якби вона й не заснула... Анна скоріше переступить через її труп... Вона вся була поглинута чеканням: було про що думати, і вона не нудьгувала при світлі нічника... Бо ж ніч уже настала, ніч її щастя! Стара, здавалося, заспокоїлась, во— і на навіть погодилася випити чашку бульйону...
— Еге ж,— мовила вона,— здається, я зможу заснути... О дев'ятій годині Анна сказала:
— Ну що ж, тепер я мушу йти...
Тереза не запротестувала, а почала плакати, як маленька дитина! Ці дитячі ридання вплинули на Анну більше, ніж це могли б зробити найпалкіші благання. Незважаючи на те, що вибило дев'яту, вона все ще залишалася в кімнаті, уявляючи Собі, як о цій самій порі запрошений нею мужчина, напевно, кличе її, прикладав вухо до дверей її кімнати і намагається їх відкрити. Дихання Терези стало спокійним. Іноді вона вимовляла якісь неясні слова, скаржилася, кричала: "Ні, ні!" *
Анна почула несміливий дзвінок на дверях, що вели з чорного ходу. Це він, це, напевно, він! І, піднявшись так швидко, що Тереза не встигла й зітхнути, пройшла навшпиньки передпокій, ввійшла у кухню, не чуючи на цей раз поклику Терези, відтягнула засув і, побачивши здоровенного парубка, який заслонив собою весь прохід, втягнула його всередину.