— Сьогодні вранці хтось вас Питав. Еге ж, такий. високий... Він задавав мені питання...
— Що він питав?
— Хіба запам'ятаєш? Чи не виходили ви вчора ввечері, чи приймали когось у себе?
— І що ж ви відповіли?
— Що я нічого не знаю, що не моє діло шпигувати за людьми.
Тереза не наважилася запитати: "Як ви думаєте? Хто б то міг бути?" Вона не попросила її також описати відвідуй вача,— стара, напевно, відповіла б: "Молодий мужчина, якийсь здоровило..." І Тереза, можливо, впізнала б у ньому Монду, який і справді був на вулиці дю Бак в той самий час, як вона виходила з дверей готелю Жоржа.
Охоплена глибокою тривогою, забувши про своє хворе серце, Тереза швидко піднялась по сходах. Вона закрила на засув двері і, навіть не скинувши капелюшка, присіла в перше-ліпше крісло. Тепер вона відчувала біль у грудях, але вже не боялася вмерти самотньо. Головне захистити себе від людей. Анна, напевно, піднялася чорним ходом; треба буде спекатися цієї Анни. Тереза вважала, що дівчина не в злагоді з двірничкою, але, мабуть, спільна неприязнь до Терези злигала їх. Виставити її за двері — означало б нажити собі ще
одного Смертельного ворога... Що ж можна придумати, аби вона сама її покинула? "Якщо хтось зацікавлений у тому^ щоб вона залишилася в мене, ніяк її не витуриш, вона чіп* лятиметься за своє місце".
Знову охоплена тривогою, Тереза ледве допленталась до своєї кімнати. "Але ж це безглуздя,— думала вона,— мені ніщо не загрожує. Те, в чому я вважаю себе винною, не підлягає покаранню. Звичайно, хтось може захотіти згубити мене, можна змовитись і оббрехати мене. Насолити жінці, яка вже мала непорозуміння з поліцією,— раз плюнути..."
Даремно вона твердила про себе: "Але ж нічого не трапилось!" Вона відчувала, як довкола її шиї затягується зашморг. Всі міркування здорового глувду були безсилими супроти цієї переконаності. Навіть тиша в квартирі здавалася їй підозрілою. Ось уже пройшло чимало часу з тих пір, як Анна перестала співаки свої ельзаські пісеньки. Тепер Анна завжди насторожі: мабуть, вона не пропустила жодного слова з тих розмов, які Тереза вела з Марією і Жоржем у вітальні. І їй, і йому Тереза призналася в своєму злочині. Яку чудову помічницю знайдуть вороги Терези в цій'дівчині! Ні, вона не співає більше, не брязкає посудом, вона підстерігає, чи не вирвуться з уст її хазяйки ще якісь визнання.
Тереза підійшла до вікна і, розсунувши завіски, побачила на тротуарі мужчину з піднятою вверх головою. Роблячи вигляд, ніби чекає на автобус, він тримався неподалік зупинки, а тим часом не зводив ока з вікон Терезиної квартири. "Ні, ти добре знаєш, що він чекає автобуса..." Тереза голосно вимовила ці слова, щоб переконатися в тому,— що вона ще не з'їхала з глузду. Вона добре знала, що з своєї, кімнати не могла б почути чийогось дихання біля вхідних дверей: і все ж була впевнена, що там хтось важко відсапував... Щоб переконатися в цьому, вона вийшла в передпокій, підійшла до дверей і, відчинивши їх, мало не спіткнулась об двірничку, яка "забула віддати мадам кореспонденцію..." Тереза побачила прямо перед носом це плоске сіре обличчя, на якому поблискували маленькі свинячі очиці, ні, не свинячі, а як у пацюка. З якою жадібною цікавістю дивилася вона на нед!
— Чому ви дивитеся так на мене?
— Тому, що в мадам поганий вигляд.
— Я почуваю себе, як завжди.
— Але ж, мадам, те, що я вам про це сказала.;.
— Отой тип, який приходив учора, не питав, чи я хвора? Ні? А втім, ці плітки мене не цікавлять...
З силою зачинивши двері, вона знову закрила їх на засув. Спантеличена двірничка пробурмотіла:
— Почекай! Я ж тобі!..
І замість того, щоб спуститися в,низ, відімкнула двері незайнятої квартири навцроти і, пройшовши крізь неї, подалася чорним ходом до Анни на кухню.
Сівши на пуф біля каміна, Тереза, як завжди, коли в неї боліло серце, нахилилась грудьми вперед. Вона уважно при-слуховувалась до найменшого шуму, вся насторожившись, як та лисиця, що ховається від собак. Анна розмовляла сама з собою... Ні, хтось їй відповідав. На кухні пошепки велася розмова. Хтось на кухні змовлявся з Анною...
Ледве дочовгавши до їдальні, Тереза приклала вухо до шпари в замку і впізнала голос двірнички. Не могла ж вона спуститися вниз і потім піднятися чорним ходом. Коли Тереза оговтається, вона над цим подумає, постарається розгадати цю таємницю. Тепер їй треба не пропустити жодного слова. Двірничка радить наглядати за Терезою. І навіть, на її думку, не завадило б попередити роДичів. Еге ж, Анна сказала, що знає адресу... "Де вона взяла її? — запитує себе Тереза.— Очевидно, в Марії... Значить, вони потай від мене листуються між собою". Анна почула шарудіння і, відчинивши двері, поточилася назад, побачивши мертвецьки бліде обличчя хазяйки.
— Я прийшла довідатись, чи скоро ви збираєтесь накривати . на стіл. — І до двірнички: — Ви знову піднялися наверх, добродійко?
Пробурмотівши, що вона .зайшла на хвилинку провідати Анну, стара зникла на сходах. Анна заходилася біля печі. Відчуваючи на собі важкий, підозрілий погляд хазяйки, вона не сміла оглянутись.
Тереза повернулася у вітальню і знову сіла на свій низький стільчик. Приторкнувшись рукою до горла, вона майже відчула, як довкола її шиї затягується зашморг.
Ніколи вона вже не зможе дихати вільно. Головне — не виходити з квартири. Тут за нею шпигують, але що вони можуть зробити? Житло недоторканне. Принаймні поки вони не подадуть скарги до суду... Очевидно, в них ще не вистачає фактів. Визнання, яке підслухала Анна, тепер не можна використати проти Терези. Як тільки вона вийде на вулицю, то зразу потрапить у пастку. Вони добре знають, що вона винна, що вона заслуговує каторги. їм треба тільки знайти якийсь привід... У поліції завжди знайдеться про запас прийом, яким вони зуміють згубити намічену жертву. Тут вони тримають її на оці, але не зроблять їй нічого, бо сподіваються, що вона врешті-решт вийде надвір. Прийшла Анна і мовила:
— їсти подано. — У неї не такий, як завжди, голос, вона не спускає з Терези очей.— Мадам не хочуть їсти?
Який у неї роздосадуваний вигляд від того, що Тереза не їсть.
— Мадам повинні примусити себе їсти.