— Ні, ви мені не заподіяли зла...— почав він. Але забув, що далі казати. Тоді навмання задав їй питання: — Ви зараз будете спати?..
Марія прочинила двері і гукнула, що п'ять хвилин пройшло. Спершись об одвірок, вона дивилася, як Жорж стояв, трохи схилившись над кріслом, що в ньому сиділа Тереза. Він закривав її так, що обличчя матері не було видно. Здавалося, він не почув слів Марії і ще раз повторив своє питання: %
— Ви зараз підете спати?..
Хвора захитала головою,— вона більше не може спати, бо її мучить задуха. У темряві так довго тягнеться час.
— Ви щось читаєте?
Ні, й читати вона вже не могла.
— Я нічого не роблю, тільки слухаю, як годинник лічить хвилини... Чекаю кінця життя...
— Ви хочете сказати: кінця ночі?
Вона раптом вхопила його за руку. Лише на якусь мить він "міг витримати вогонь цього погляду, ніжного і водночас сповненого безнадії.
— Так, дитино моя: кінця життя, кінця ночі...