повновладною хазяйкою своїх минулих вчинків. "Вся справа в тому, як їх висвітлити",—подумала вона. Потім підійшла до дзеркала і взялася вивчати своє обличчя — її цікавило те, що відбилося в очах цього хлопчика. Досить було одним порухом руки відкинути волосся, відкрити лоб і скроні, щоб таким чином стерти облудний образ себе самої... Але натомість провела по вустах тюбиком помади і густо напудрилась. Відтак сказала вголос, ніби "відповідаючи невідомому противникові:
— Я вирвала в нього обіцянку написати лист. Марія буде задоволена...
Проте не могла позбутися свідомості того, що бреше. Вона шукала сховища в брехні і заспокоювала себе цією брехнею, їй захотілося пити, і Тереза вийшла на кухню.
— Ви ще й досі тут, моя маленька?
Анна сиділа в чистенькій кухоньці, що вся аж блищала від мідних каструль, якими ніколи не користувалися. Лікті її були сперті об стіл, голова лежала на долонях. Брудне, погано підстрижене й. надто довге волосся майже закривало її роздуте від сліз обличчя. Що з нею? Хтось покинув її? Але, може, вона хвора? Чи вагітна? Настала хвилина, якої Тереза колись так прагнула: страждання пробило б дірку в стіні, що віддаляла її від Анни, дірку, через яку можна було б проникнути в тайники цієї убогої душі... Але сьогодні Тереза відводить очі, бере склянку, спорожнює її одним духом і залишає кухню, не подавши дівчині ані найменшого знаку співчуття.
Проходячи їдальнею, вона змушена була зупинитися: знову ненароком озвалося серце, про яке вона забула. Хапаючись за стільці й стіни, дужа повільними кроками добралася у вітальню й сіла, схиливши груди. Вона забула про ту жахливу невидиму руку, яка здавлювала її ліве плече, про той біль, який пучками розходився з-під цієї руки і прошивав груди. В нічній тиші Тереза слухала своє власне важке дихання. Очі її блукали по стінах тюрми, в яку сьогодні повернулося життя. Ознаки його виявлялися в цій безладно розкиданій меблі, у запахові тютюну. Життя повернулось, Тереза не хотіла вмирати. Лікар запевнив її, що, будучи обережною і ведучи себе розумно... Вона пригадала його слова, сказані під час останньої консультації: рентгенівський знімок здавався йому не ду* же ясним, не можна було прийти до якогось висновку.
— Але зрештою,— додав він,— з тим серцем ніколи не вгадаєш.
Кінець кінцем, чи ж не влаштувала вона своє життя якнайкраще, щоб уникнути удару? От тільки б від сьогодні не допускати жодного необережного вчинку. Біль потроху заспокоюється. Вона сьогодні не ляже в ліжко, цілу ніч сидітиме в кріслі. А Марія зараз мчить поїздом. Напевно, проїхала вже Орлеан. Вона думає, що її лю.блять, можливо... Ну й що ж! Тим краще, що вона так вважає. Тереза зробить усе, щоб ця ілюзія стала реальністю.
Навіщо жаліти Марію? їй сімнадцять років. З неї аж бухає здоров'ям. Сімнадцять років! Скільки оком сягнеш, перед нею життя! "А я стою вже перед дверима того світу!"
Годинник на вежі вибив першу. Біль принишк, але ще давав себе знати. Таємнича рука тільки трохи розслабила свій тиск. Тереза не думала більше ні про Марію, ні про Жоржа, ні про будь-кого на світі. Вона вся зосередилась на самій собі, уважно прислухаючись до глибокого розладу всередині своєї істоти, так ніби оця пильність її внутрішнього погляду "могла залякати хворий орган, що, наче збожеволівши, відмовився слухатись; ніби могла заспокоїти це оскаженіле биття серця, стримати його безладний розгін, зупинити на краю безодні...
VI
Через тиждень після відвідин Жоржа, біля одинадцятої години ранку, Тереза йшла розміреними кроками вулицею, читаючи оголошення про здачу внаймй квартир. Хоч яким легким був підйом по сходах будинку, в якому вона жила, все ж він вимагав від неї чималих зусиль. Лікар, у якого вона ще раз побувала нещодавно^ дотримувався тієї думки, що їй не можна обходитись без ліфта, якщо вона не підшукає собі квартири на першому поверсі. Однак і те, що вона вже може займатися подібними справами, було для неї великим досягненням! Тиждень тому їй і в голову не прийшло б міняти квартиру.
Мовчання Жоржа нітрохи не турбувало її. Якби їй повідомили, що він писав їй щовечора довжелезні листи з тим, щоб, прокинувшись уранці, порвати їх, Тереза з певністю відповіла б: "Я знала про це".
Проходячи повз терасу "Два Maro", вона купила газету. Оглянувшись, побачила людей, які усміхалися до неї, запримітила, що їй махають рукою, припрошуючи зайти. Не треба, щоб так билося серце, не треба так хвилюватися від однієї лише зустрічі, тим більше сподіваної, бо ж вона добре знала, чому, замість того, щоб спуститися вниз до Сени, повернула праворуч, у бік Сен-Жермен-де-Пре. Вона підійшла, обминаючи столики. Жорж підвівся і з своїм % звичним, злегка похмурим виглядом представив їй другого хлопця, якого вона раніш не запримітила:
— Монду... Рене Монду.
Перш за все вона побачила, що юнак, який стояв перед нею, зовсім не скидався на того смішного типа, якого вона собі уявляла: вутлі плечі, зсутулена спина, але очі сяють такою чистотою, що погляду їх майже неможливо витримати, очі, за які можна пробачити і бахматий костюм, куплений у магазині готового одягу, і грубі черевики.
Він витягнув із портфеля, розбухлого від книг, журнал, назва якого одразу навела Терезу на роздуми. Вона вмить
зарахувала цього хлопця до тих, яких вона називала "прекраснодушними", їй здавалося, що вона добре знає цей тип людей, бо їй часто доводилось притягати до себе їх увагу. Але на всі її наскоки Монду відповідав тільки ухильними зауваженнями, сказаними тоном грубуватого студента, який не бажає сперечатися' з жінками. Шукаючи способу за всяку ціну звернути на себе увагу, Тереза ставила. себе в незручне становище й вела себе надто неприродно. В той час як Жорж усім своїм виглядом висловлював боязку екзальтацію, яку викликає в нас зустріч двох людей, що однаково нам подобаються, вона знову проголошувала пишні фрази, якими колись всіх підкоряла і які Монду безсоромно пропускав повз вуха.
Переконавшись, що має справу з релігійним хлопцем, вона почала зачіпати проблеми зла і приречення; якими навіть найтемніша жінка, якщо вона досить хитра, може закрутити голову. Після того, як Жорж дав їй зрозуміти, що вона пішла по хибному шляху, що думки Монду різко протилежні ^0 тих, які вона висловлює, Тереза зупинилася і сказала: