— Мене все це цікавить тільки заради тебе...
Марія сприйняла ці слова з глибокою радістю і, напевно, пережовує їх і тепер у поїзді. Вона не знала, що хлопець збрехав: таємниця Терези глибоко хвилювала його сама по собі, і Марія тут була ні до чого. Не про Марію думав він, піднімаючись цими сходами й дзвонячи у ці двері. Але коли Тереза почала наполягати: "Ви не хочете сказати мені, про що ви говорили?" — він ухилився від відповіді.
— Про що можна говорити з молодою дівчиною? — кинув зневажливо.
Тереза посміхнулася.
Найголовніше, сказала вона, є— те, що її маленька Марія поїхала задоволена.
Він побоювався, що подав їй надто багато надії, і його лякало те, що в один прекрасний день ця надія виявиться облудною. Спостерігаючи за Терезою, хлопець побачив, що вона не виявляла ніякого роздратування від його слів.
— Марія не дуже покладається на те, що все буде розв'язано в найближчому майбутньому. Добре вже й те, що пройде якийсь час. До якого б рішення не прийшли, у вас буде можливість підготувати її. Наступного літа вона бачитиме вас кожного дня, тоді й спробує свого щастя.
Він зрадів, що Тереза висловлювалась таким байдужим тоном,— і справді, вона не така, як усі...
— У глибині душі я переконана, що шанси Марії не такі вже й погані.
Він усміхнувся, не знаючи, що відповісти, і знизав плечем.
— Як ви проводите дні у Сен-Клері влітку? — не вгавала Тереза.— За моїх часів...
— Сучасна молодь має непогане місце для розваги: водоймище біля млина. Ми купаємось там цілими днями, а вийшовши з води, гріємось на сонці.
Вона вигукнула:
— Як? Навіть у Сен-Клері?
— Ми ведемо себе дуже пристойно, щоб ви знали!
— Що ви хочете цим сказати? — перебила вона його і тоді згадала, що йдеться про її дочку.
Він дивився на неї, простакувато посміхаючись, і заходився описувати їхні купання, які досить віддалено нагадували курортне життя на березі моря.
— Ми з Марією чудово розуміємо одне одного. Можемо годинами лежати поруч, навіть не озиваючись. Час від часу стрибаємо у воду, але плавати довго не можемо: вода дуже холодна. Тоді ми знову вилазимо й лягаємо. Цвіркуни і кони-ки-стрибунці замовкають довкола нас, потім знову починають сюрчати прямо під вухом, не звертаючи на нас жодної уваги.
— Не дивно, що в Марії такі загорілі шия і руки.
— Ніколи вона не буває такою гарною, як наприкінці літа.
— То ви її любите?
— Не знаю,— відповів він.
Жорж виглядав розчуленим. Він підвівся й запалив цигарку.
— Добре було б...— мовила Тереза і раптом затихла.
У відповідь на це він притулився до книжкової шафи:
— Що? Що добре було б?
— Я хочу сказати, що добре було б, якби життя було вічною сієстою, під сонячним промінням, безконечним відпочинком з істотою, яка вибрала нас або яку вибрали ми. Вона у всьому згодна з вами, завжди готова слухати вас, захоплена вами до нестями і так само, як і ви, не бажає бачити когось іншого...
— Як тільки ми починаємо робити якісь зусилля, то одразу ж думаємо про щось інше. Марія тоді питає мене: "Про що ти думаєш?"
— І ви відповідаєте: "Ні про що, мила..." Тому що не так просто ввести її в світ, у який ви вже ввійшли і в який жінка не має доступу...
— Те саме завжди говорить мені Монду.
— Хто такий Монду? — запитала Тереза.
Але вона наперед знала, хто він такий: тип, з яким завжди знаються хлопці цього віку, який прочитав усе на світі і уже має свій власний містичний світогляд. Він диво, з яким оці хлопчаки спішать познайомити вас і якого жінки ненавидять заздалегідь.
— Він не одразу розкривається, але якщо ви завоюєте його прихильність...
Майже завжди в таких випадках ідеться про особу, знамениту своїми прищами й адамовим яблуком, оскаженілу від страху, гордості і заздрощів. Вплив цих Монду завжди небезпечний. "Але навіщо турбуватися? — подумала Тереза.— Марії нічого боятися цього Монду".
— Треба буде вас познайомити з ним. Але я безсовісний. Вже одинадцята година...
— Що ви! Для мене сон...
Однак вона цідвелася, не намагаючись затримати його. Він запитав, чи може ще колись побачитися з нею. Марія запевнила його, що це не було б нескромно з його боку.
Він з нетерпінням чекав згоди Терези. Нічого не відповівши, Тереза зітхнула:
— Бідна Марія!
— Чому бідна?
— Тому, що під час новорічних канікул не буде купання та загоряння біля млина.
— Ми все одно зустрічатимемось. Щоправда, вона не навідується до нас додому, так само як і я до них не ходжу. Але вона чудово їздить верхи. І ми зустрічаємось аж на покинутому хуторі.
— Він був покинутий у роки моєї молодості.
— Ми прив'язуємо наших коней у загороді для овечок. Потім розкладаємо велике вогнище.
Деякий час вони мовчали. Тереза відновила розмову:
— Можливо, мій чоловік тепер охочіше згодився б вас прийняти. У нас ви могли б займатися музикою...
Він подивився на неї, сміючись:
— Ну, то ви, значить, мало знаєте Марію. Вона ненавидить музику!
Тереза знизала нлечима і посміхнулася з таким виразом, який, здавалося б, говорив: "І де ж була моя голова!"
— Зараз, у вік фонографа, це не має великого значення! На його обличчі майнула гримаса незадоволення. А Тереза
раптом відчула глибоку радість.
— Ви напишете їй? — палко запитала вона., Він пообіцяв їй зробити це негайно.
— Ні, не зразу! — остудила його запал Тереза,— Подумайте, що значитимуть для неї ваші слова.
— Я дуже не люблю писати,— признався він,— звичайно, за винятком листування з Монду. Хочете, я покажу його вам?
Вона заперечно похитала головою, думаючи: "Дурна молодість!"
Тим часом Жорж пообіцяв написати Марії і попросив у Терези дозволу навідати її.
— Навіщо вам це? — запитала вона. Оскільки ж хлопець розгубився, жваво додала:
— Щоб розмовляти про Марію?.. Але я майже не буваю дома...
Він подякував їй з сумним і заклопотаним виглядом і "на всякий випадок", попередив, що майже щодня зустрічається з Монду в кафе "Два Maro". Тереза вивела його в коридор. Рука юнака затрималась на дверній клямці. Він оглянувся.
— Мені хотілося б стільки дізнатися... — почав нерішуче і передумав.— Ні, пізніше...
Тереза слухала, як на сходах затихали його #роки. Потім повернулася у вітальню, де в тютюновому диму панував без-порядок, викликаний життям, що так— недавно заповнювало її квартиру. М'які крісла, стільчик біля каміна були зсунуті з своїх звичних місць. Цей аржелузький мотлох ніби знову ожив. Тереза здогадалася, що хотів узнати хлопець, але він знатиме лиш те, що вона сама захоче. Вона почувала себе