Та ось про що думає мала і в чому вона її підозрює! Треба їй відкрити очі. Але Тереза не може йти у своєму визнанні до кінця, це понад її сили. Та й навіщо? Досить буде сказати лише стільки, щоб прогнати від себе малу.
— Ходи-но сюди. Ні, ні не сідай на поруччя мого крісла. Я не хочу, щоб ти мене обнімала. Сядь собі спокійно на цьому низенькому стільчику. Його привезли з Аржелуза. Колись на ньому любила сидіти тітка Клара. Слухай! Ця їхня делікатність щодо мене зворушлива і дуже гарна. Саме так, дуже гарна. Вони могли б сказати...
— Ллє ж, мамо, те, що ви не змогли стерпіти такого життя, підносить вас у моїх очах.
— А що думають про це Філо?..
На обличчі Марії раптом появився вираз стурбованості. Справді, в цьому тепер нема сумніву, вони часто натякали їй на події, про які дівчина не знала. Тихцем розпускалп чутки, що не вони, а Дескейру запобігають перед ними. Але думка аржелузькпх і сен-клерських обивателів не цікавила Марію.
— Підсунься до мене ближче і слухай... Я хотіла б, щоб при цій розмові в кімнаті було темно... Вертайся в Аржелуз, моя дитинко. Скоріше... і не питай нічого. — Потім додала, майже пошепки: — Я недостойна...
Оскільки ж Марія не дочула, повторила:
— Я недостойна...
— Мати завжди достойна...
— Ні, Маріє.
— Сказати вам, що я у вас відкрила?.. Ви людина з більш відсталими поглядами, ніж я собі гадала. Дорога мамочкої Ви судите самі себе так само, як люди в Аржелузі чи Сен-Клері. Звинувачуєте себе в ім'я тих же принципів, робите слона з того, що в очах дівчини мого покоління не має в собі нічого, вартого осуду: Ви гадаєте, що любов — це зло...
— Ні, я не думаю, що твоя любов — зло.
— Але ж, мамо, любов завжди є любов'ю. І якщо ви вийшли заміж, то це ще не значить...
— Ти, я бачу, перестала бути набожною, дівчинко моя.
Вона схвально кивнула і промовила сповненим претензійності тоном:
— Жорж допоміг мені пройти цю стадію... Це вас смішить, мамо?
Тереза силкувалася сміятися: в цих словах, у манері, з якою вони були сказані, спливла наверх Маріїна легковажність. Особливо різонуло Терезу слово "стадія". Мала підсунула ближче свій низенький стілець, і коліна її торкнулися колін матері. Поклавши на них свої обидві руки, вона почала дивитися на Терезу з тим уважним і схвильованим виразом на обличчі, який буває у молодих дівчат, коли вони звіряються одна одній у своїх сердечних таємницях.
— Зрозумій мене і не змушуй казати більше, ніж я можу. Ні, любов не обов'язково зло... але зло виглядає жахливо, коли його не маскує подоба любові!
Кілька слів вона сказала майже пошепки, і Марії довелося перепитати її.
— Що?
— Нічого, нічого...
Вони довго мовчали. Якими великими видавалися Маріїні очі, спрямовані в обличчя матері! Вона трохи відсунулась, випнувши груди і схрестивши на них руки. Тереза взяла щипці і почала ворушити дрова в каміні.
— Не намагайся зрозуміти. Я не належу до числа порядних людей. Можеш думати про мене що завгодно.
Коли Тереза вимовляла слова "я не належу до числа порядних людей", то відчула, як маленький стільчик зашарудів по підлозі. Марія трохи відсунулася від неї. Піднявши руки, Тереза затулила ними очі. Що сталося з нею сьогодні? Вона ж ніколи не плаче. Але треба, щоб мала цього не помітила. Та сльози котилися між її пальцями. Вони були гарячі й рясні, як у дні дитинства. Груди її піднімалися від плачу так само, як у ті часи. І знову стільчик присунувся до неї. Нетерплячі руки схопили Терезу за зап'ястя і примусили відкрити обличчя.
Марія витерла хустинкою материне обличчя, відтак обняла її руками і вкрила поцілунками чоло та ріденьке волосся на голові. Але Тереза одним порухом вирвалася з її обіймів і, вставши на ноги, майже з люттю гукнула:
— Іди звідси... Ти повинна зараз же залишити мене. Я тобі вже все сказала... Через ці дурні сльози хоч бери та знову вертайся до цієї розмови... Ну й ідіотка з мене! Маріє, не питай мене більш нічого. Вір мені на слово.
Вона наголошувала кожен склад:
— Я жі-нка, з якою ти не мо-жеш бути ра-зом. Розумієш? Марія похитала головою:
— Дурниці! Що б ви не робили після того, як покинули Аржелуз, у вас є виправдання.
Однак Тереза не могла їй усе сказати. Ніхто в світі не мав права від неї цього вимагати. Оскільки ж вона повторювала: "Тобі не можна тут залишатися! *Не можна!" — Марія перебила її:
— Ах, я розумію: вас хтось зв'язує! Я не подумала про це. Ваше життя склалося так, що в ньому для мене не залишається місця. А я ото снувала всілякі здогадки відносно вашого минулого... > '
— Авжеж, як ти могла допустити, що така стара жінка, як я...
Треба, щоб вона повірила. Хай відчує огиду... Але, побачивши, як донька підводиться, поправляє перед дзеркалом волосся, Тереза не витримала:
— Ні, ні, Маріє! У мене нікого нема! Я збрехала.
Дівчина глибоко зітхнула і, посміхаючись, глянула на матіїк
— Я також у цьому не сумнівалася...
— Я одинока. Ніколи не була ще такою самотньою, як тепер.
—— Віднині ви не будете самотньою!
Тереза дивилася, як вона скидала берет, потім стала обличчям до неї й шукала її погляду. Чому в неї не вистачило рішучості? Відпровадила б її у готель д'Орсе, а вранці послала б Бернарові телеграму... Тепер знову треба було починати цю виснажливу боротьбу.
Вона благала Марію бути розсудливою і повірити, що вона тяжко завинила перед чоловіком, хоч, незважаючи на це, він виявив таке велике благородство і навіть нічим не принизив її в очах Марії. '
— Якщо вас стримує тільки, це...
Марія на хвильку завагалася, потім підійшла до матері і сіла на підлокітник крісла.
— Мамочко, краще буде, якщо ви знатимете все... Вони мені нічого не сказали, очевидно керуючись своїми релігійними забобонами. Оте їхнє мовчання не має нічого спільного а добрістю. Адже поза межами сім'ї вони постаралися надолужити втрачене. Кожного разу, як я наважуся у розмові з кимось вимовити ваше ім'я, люди починають червоніти й відводити очі... Навіть Жорж 7— хочете, щоб я сказала вам усе? — навіть з ним ми ні разу не говорили про вас. Адже він уявляє собі бозна-що! Я хотіла вивести його з омани. Та. де там! Як тільки починаю настоювати на своєму, він хапається за шап--ку... О ні, вони не мають права робити вигляд, що ставляться до вас поблажливо, а вам нічого запобігати перед ними. Вони, безумовно, "добре постаралися", інакше б Філо так не крутили носом! Вся біда, мовляв, у тому, що моя мама не схотіла ги-біти в отій аржелузькій обстановці... Мамо, чому ви від мене відвертаєтесь?