Я розглядала цього незнайомого так, наче бачила перед собою якусь прекрасну квітку. Він, напевно, був дуже змучений екзаменами, бо приймав порошки і після їжі його примушували полежати. Все це, здавалось, сиділо йому в печінках. Проте він лиш відмахувався од своєї мами й бабусі і щось тихо буркотів собі під ніс. Хлопець багато читав, особливо журнали, що їх можна було розпізнати по обкладинці. Навіть 8а обідом не міг втриматися, щоб не видобути щось із кишені та не почитати. Але його своєчасно закликали до порядку. Він, зітхаючи, скорявся і, труснувши головою, відкидав чуба, який постійно ліз йому в очі.
Все це розважало мене, і я стежила за ним, тримаючи перед очима "Коханця леді Четтерлей" і вдаючи, що читаю. Хлопець не подавав знаку, що хоч трохи зацікавився мною. Тільки одного ранку я застукала його, як він перелистував у холі покинутий мною роман Лоуренса. Як тільки я підійшла, він швиденько відсунув його. Дитяче обличчя вкрилося краскою сорому. Трохи відвернувши голову, він одійшов геть.
Тільки наступного дня трапився випадок, якого, на мій погляд, треба було сподіватися, проте він і досі не перестає мене дивувати.
За сніданком я дивилася на хлопця, як він машинально їв, втупивши погляд у порожнечу. Нема нічого граціознішого од цієї відчуженості деяких молодих людей, коли їх обсідають бозна-які химери, і вони здаються іншими, ніж є насправді. Він виглядав таким далеким од самого себе, що я навіть стала почувати себе вільніше 1 стежила за ним, не вдаючись до хитрощів. Однак мене здивувала пильність його погляду. Я простежила напрям і з остовпінням відкрила, що він дивиться на мене в дзеркало збоку, до того ж з такою величезною схвильованістю, що я просто була приголомшена! Я опустила очі, перш ніж він устиг помітити, що я розгадала його хитрість. А він дивився на мене, не одводячи погляду. І як не стримував себе, обличчя його зраджувало шалену пристрасть.
З чим можна порівняти те, що я тоді відчула? З спаленим сонцем лугом, який знову вкривається зеленню після грозового дощу... Так, це була раптоваГ божевільна весна. Всеь що я вважала в собі вмерлим, раптом відродилося й розцвіло^ Відчуття фізичного спустошення, яке усталилося в моїй свідомості, немовби вітром здуло. Ніби за помахом магічної палички, я втратила пам'ять на все, що стосується моєї зовнішності. Інтерес, який я викликала у цього незнайомого, незважаючи на те, що не повинна була б вірити своїм очам, відновив мою молодість. І якщо в мені й піднімався несміливий протест: "Ти добре знаєш, що це неможливо",— то супроти нього в пам'яті зринали спогади про більш літніх жінок, яких палко кохали. Зрештою, цей хлопець не бачив мене проти світла, бо жорстоке світло південного сонця падало мені прямо в обличчя. Ні, в мені він побачив щось таке, що його дуже вразило, підкорило, щось незнане навіть мені самій, силу якого я не раз спостерігала в перші роки свого перебування в Парижі.
Досить було цього погляду, щоб я знову могла все витримати! Більше того, я відчула себе щасливою. Я знала, що розплачуватися треба буде надто швидко. Але я проганяла з своєї голови думку про це. Що б там не сталося, але спочатку буде радість, перша усмішка співучасті, перші слова — оте його вторгнення в таємницю моєї особи, вторгнення, яке вже почалося і від якого мені аж дух забивало.
Подивившись на нього, ніхто б не подумав, що ця дитина може приділяти стільки уваги якійсь жінці. Насправді ж, як це було видно з його обличчя, він увесь був поглинутий пристрастю. Очі його під глибоким склепінням брів палали шаленим вогнем. Коли він, сміючись, відкривав свій великий і красивий рот, можна було бачити два разки сліпучо-білих зубів, а пасмо волосся, яке без кінця спадало йому на чоло, підкреслювало аскетизм його лиця.
Виходячи з зали, він зіткнувся зі мною, але погляду не підвів. Який він високий! Один з тих юнаків, які виростають скоріше, ніж встигають оформитись риси їхніх облич: муж-" чина з виглядом дитини.
Я зразу ж пішла за ним назирці. Коли ввійшла у велику залу ресторану, він сперечався з своєю бабусею, яка вимагала, щоб він ще трохи полежав (інші члени сім'ї мали їхати автомашиною на прогулянку). Чи ба? Він не хотів залишитися сам у готелі, аби перекинутись зі мною словом?.. От уже й починаються мої хвилювання! Знову пішли сумніви, тривоги. Однак це ненадовго! Бо* які ж у нього підстави думати, що я залишуся в залі? Зрештою, я не знаю, чи була в тому якась випадковість, що він раптом підкорився наказові сім'ї, як тільки я сіла за сусідній столик. Мене знову пойняла радість. На ногах у нього були величезні черевики і абияк натягнуті шкарпетки. Дешевенькі сірі штани трохи лисніли на колінах. Я вдала, що читаю. Тепер він уже не міг дивитися на мене в дзеркало: я сіла так, щоб Моє зображення не відбивалося в ньому. У мене не було тепер ніякої потреби підводити очі: я й так відчувала на собі його погляд.
Але .час проходив, і нічого не траплялося. Кожна втрачена хвилина вкарбовувалась в моє серце тяжким болем. Як мені зачепити його? Я мало не збожеволіла від того, що не могла нічого придумати. Чи надворі гарна погода? А може, йде дощ? Я не знала. Бо настільки була поглинута своєю тривогою, що здавалося, весь світ провалився довкола мене. Пройшла година, а ми ще не промовили жодного слова. Нарешті він під-" вівся й розправив своє заклякле тіло.. Воно було таким довгим, що його голова видалася мені маленькою, як у вужа. Він відходив геть. Я кинула цигарку.
— Пробачте, месьє...
Він обернувся й посміхнувся до мене. Погляд його був ніжний і водночас настільки пронизливий, що я ледве витримала його.' Сказала йому, що бачила, як він листав, роман Лоуренса, і якщо він бажає прочитати, то з задоволенням позичила б йому його. Усмішка зійшла з його обличчя, риси стали суворими. Він дивився на мене, може, навіть гнівно, але у всякому разі дуже сумно. Я перевела дух і говорила далі. Найважчий крок було зроблено: ми зав'язали контакт. Завдяки цим кільком словам я увійшла4 в його життя, а він у моє. Ні, в мою душу він проник отим своїм поглядом. Він іще не знав, що не так легко йому буде вирватись від мене. Цілком віддавшись цій радості, цьому блаженству, яке принесла мені перша перемога, я навіть —не слухала, що він говорив. Хлопець не переставав жерти мене очима. Ми були самі в залі. Я пригадала собі, що була гарна погода, і тому всі вийшли надвір. Нарешті я почала слухати, що він каже: