— І це зацікавило його?
— Можете повірити мені! Він слухав з величезною уважністю... А мене тим часом поймав якийсь дивний непевний страх...
Я відчувала, що роблю помилку, звіряючись йому... Ви ро^ зумієте, я зацікавила його, але зацікавила занадто! Спочатку я стала побоюватись шантажу. Але то було щось зовсім, інше... Зрештою, як він міг мене шантажувати? Моя справа вже давно припала пилом... Ні, йому збрела в голову зовсім інша думка. Він подумав, що я можу бути йому корисною...
— Бути корисною? Яким чином?
— Ви недотепа, докторе! Щоб вчинити акт, на який він сам не міг спромогтися... Оскільки я вже раз пішла на таке, він сподівався затягти мене в справу, яка зв'яже мене з ним по руках... У нього виник один план. Він запевняв, що я нічим не рискую... Те, що вчинила один раз, я зможу вчинити і вдруге... Його ворог, який міг би знищити його, живе десь на селі. Він має чималий виноградник.
Я мушу поїхати до нього, щоб закупити вино. Ви знаєте, що тепер жінки займаються яким завгодно ремеслом, у тому числі й маклерством... Розумієте? Ми питимем з однієї чашки... Його всі знають як п'яничку. Це нікого б не здивувало... Адже ви знаєте, що на селі лікаря, який займався б розтином покійників, не знайдеш і з свічкою.
Вона замовкла. Лікар нічого не відповідав. У Катерини, що сиділа на темних сходах, шалено билося серце. І ось вона знову почула голос незнайомої. Але це був уже якийсь інший голос: *
— Врятуйте мене, докторе! Він не дає мені дихати. Кінчиться тим, що я погоджуся... Чи вірите ви в демонів, докторе? Це правда, що зло може втілитися в комусь?..
Катерина не змогла витримати сміху свого чоловіка. Вона зачинила двері своєї кімнати, впала на коліна біля ліжка, заткала вуха і довго стояла так, пригнічена, знищена, нічого не думаючи...
І раптом почула своє ім'я. Сповнений жаху голос Елі вигукував його на всю квартиру.
Вона схопилася, блискавично збігла вниз, вскочила в кабінет. Спершу не побачила свого чоловіка і подумала, що він убитий. Але згодом почула його:
— Обеззброй її, швидше!,. У неї пістолет.
Доктор присів навкарачки за письмовим столом. Незнайомка, спершись плечима об стіну, тримала напіврозкриту сумочку, глибоко засунувши в неї праву руку. Вона пильно дивилася перед себе. Катерина схопила її за зая'ястя.
Жінка не чинила опору й випустила з рук сумочку, затиснувши в кулаці якийсь предмет, що не міг бути револьвером.
Мертвецьки блідий доктор підвівся з-за столу, забувщи навіть прибрати тремтячі руки. Катерина силкувалася розчепити невідомій пальці. Нарешті невеличкий пакуночок, загорнутий у білий Напір, упав на підлогу.
Незнайома дивилася на Катерину. Вона зняла свій капелюшок і відкрила коротко підстрижене, жалюгідне й рідке, вже сивіюче волосся. На її стиснутих губах і виступаючих вилицях не, було й сліду рум'ян або пудри. Жовта шкіра мінилась темними, майже коричневими смугами під очима.
Вона жодним рухом не перешкодила Катерині підібрати пакуночок і прочитати те, що було написано на обгортці.
Пішла до дверей, тримаючи у руці свій капелюх. В передпокої сказала, що у неї десь був зонтик. Катерина лагідно запитала:
— Може, краще викликати телефоном таксі? На вулиці сильний дощ.
Та лиш схвально кивнула своєю маленькою • голівкою. Запаливши ліхтарика, Катерина пішла поперед неї по сходах.
— Чому ви не надягаєте капелюшка?
Оскільки ж незнайома не відповіла, Катерина взяла його ї одягла їй на голову, потім застебнула пальто й підняла шиншиловий окомір. їй хотілося посміхнутися до неї й покласти руку на плече. Але —незнайома зникла на сходах.
Повагавшись трохи, Катерина повернулася додому.
Лікар стояв посеред кімнати, запхавши руки в кишені. Він не дивився на Катерину.
— Ти мала рацію: це божевільна, Віднині я буду обачнішим... Вона вдавала, що має револьвер. Бозна-що могло б трапитись, якби вона мала його насправді... Розповівши свою дурну історію, вона почала вимагати, щоб я вилікував її. Я сказав, що вона й так може взяти від свого типа все, що їй хочеться, не даючи нічого навзамін, тобто нічого не роблячи з того, що він вимагає... Ти чула, як вона закричала?.. "Ви лиш удаєте, що лікуєте душу^ в той час як самі в неї не вірите... Психіатр — це лікар душі, а ви твердите, що душі нема..." Зрештою, ти знаєш цю стару пісеньку. Безсумнівна схильність до містицизму на додаток до тоґо, що вона... Чому ти смієшся, Катерино? Що тут смішного?..
Він із здивуванням дивився на свою дружину. Ніколи не бачив, щоб її лице так ясніло від щастя. Опустивши плечі й трохи розставивши руки, вона промовила:
— Мені потрібно було двадцять років, щоб розкусити тебе... Тепер я визволилась... Елі, я більше не люблю тебе...
ТЕРЕЗА В ГОТЕЛІ
Якби існувала на світі істота, що їй я могла б звіритись, то чи вдалося б мені передати те, що відбулося між цим хлопцем і мною в готелі? Намагання зосередити увагу на цій пригоді перемагає лінощі, які завжди охоплюють мене, коли треба щось писати. Ніяка інша жінка не витримала б такої страшної самотності. Мене рятує лише те, що я не впадаю у відчай од перебування з самою собою.
Мої вчинки тримають мене, ніби у в'язниці. Мої вчинки? Ні, один, мій "вчинок". Навіть уночі, коли я сплю, я знову й знову повторюю свій злочин, вливаючи по краплі отруту в склянку свого чоловіка, і навіть бачу, як смерть розцвітає в ньому, ніби рослина, яку старанно поливають.
Пройшло вже десять років, як, врятувавшись від мене, Бернар благоденствує, а смерть, стимульована надміром їжі й алкоголю, поступово підточує його, хоч я перебуваю вже надто далеко, щоб підганяти плин подій. Біля нього нема вже нікого, хто б відчував потребу стерти з лиця землі цей стовп самовдоволення і самовпевненості... А я, найбільш заблукана і найбільш самотня істота серед тих, що існують на землі, і далі битимусь у тенетах свого непотрібно^ злочину.
Я перечитую щойно написане. Нема ніякого сумніву, що мій образ не приносить мені ані найменшого задоволення. Чи не стала я часом невільницею певної, накинутої собі, ролі? Чи не існує десь справжня Тереза, з якою розлучив мене отой "вчинок"? Він надав мені певної поведінки, певного способу життя, який у інших обставинах, мабуть, був би не відповідним мені.