— Ясюню!.. Голубчику!., крикнула, вдала в сани і обіймала там купу баранячих шкір, повстей, ряден, під якими там десь глибоко було те, що вона називала Ясем.
І зажив Ясьо дома, як вареник у маслі. їв, пив, спав, витівки всякі витівав. Часом Явдошку вже припирав де у темному кутку та хапав за пазуху. Явдошка пищала, але потихеньку.
Матушка не мала більше й клопіту, як годувати сина.
— Оце тільки й його, що в батька-матері виспиться та наїсться. Бо як піде до семінарі! — о-о-ой, рятуй мою душу!.. Ох, ця семінарія!.. Як здумаю про неї, так аж у кістках мені похолоне.
-1 чого б воно холонуло? — вставляє отець Григорій. — Що ж він там один буде, чи як? Усім однаково. Чи, може, б ти хотіла неуком його зоставити? Про мене не посилай — не то до семінарії, а й до школи. Віддамо у підпасичі.
— Та я не про те... а що там же б’ють...
— Ну так що? Без того не можна. Били й нас колись, а отже люди вийшли й шматок хліба їмо. Ти от краще скажи, чи будемо ми на третій день кого кликати, чині?
Третій день Різдва — то був день прийняття у Кошиців. І це було так же неодмінно, як і саме Різдво. Отже, якщо запитував отець Григорій, чи будемо кого кликати, то це тільки так: і він, і матушка знали, що будуть. Як-не-як, а живеш між людьми, треба і у них бувати, й до себе вряди-годи кого закликати.
1
слово семінарської творчості: sub — під, aqua — вода, subaqua — підвода.
XXI
Готування до празника почалося заздалегідь. Властиво кажучи, воно розпочиналося зараз же після відбуття попереднього празника. Привозилася риба — це ж треба підсушити, на празник здасться; коптилося м’ясо — з розрахунком на празник; передвоювалася горілка, наливалася наливка — все з тою ж думкою.
І чим ближче до празників, суєта ставала більшою. Матушка не знала спокою ні вдень, ні вночі. На кухні в неї вже й помічниця об’явилася, і та з ніг збивається. Про Тараса й говорити нічого — він зовсім затурканий. Навіть батюшка вносить свою долю, хоч і дуже скромну, в домашню суєту.
От Хаїм приносить замовлене барильце горілки. Але править нечувану ціну — вісім копійок кварта.
— Чи ти не здурів, Хаїме? Та що ти говориш? Та я й родився, й хрестився, а такої ціни не чув?
— Ну, не чули, так що я на те пораджу, а тільки ви самі знаєте, як тепер усе дорого. Ми платимо панові за оренду ви знаєте скільки? Дай, Боже, вам стільки грошей мати, скільки ми панові платимо оренди.
Отець Григорій торгується, як мужик, але Хаїм видержаний продавець і не уступить нічого. Не уступає й на пиві — п’ятнадцять копійок за двійне відро бере! Меду вареного взяв отець Григорій. Хаїм пропонує ще й вина "для дам", але отець Григорій і руками замотав.
— Зроду у нас того не водилося, щоб вино пити. Це якби я своїх гостей вином почав напувати — сказали б, що я перший багач на всю округу.
— А хіба це погано?
— Ні, не хочу. У нас є наливка: і слив’яна, і вишнівка, і тернівка. Це лучче всякого вина. Я й сам у нім смаку не добираю. По-моєму гарна наливка куди краще.
Наближається, наближається Різдво. В кімнатах уже поприбирано, повиношено все зайве, а натомість повношено лав та дзиглів. Свічок Тарас наготовив цілий оберемок. Аж дивно Тарасові: невже можна попалити стільки свічок?
Не дивлячись на холод, у кухні двері весь час одчинені. Матушка аж не в собі якась. Очіпок збився набік, волосся розпатлалося.
— Матушко! Ви б хоч волосся поправили, — мимоходом скаже отець Григорій. Матушка глубокодумно вислухає й відповість:
— На таку пліпорцію сімнадцятеро яєць мало.
Тарас обхарює двір: підмітає, виносить сміття. І під повітками, і в стайні.
Гарненько прибери, Тарасе! Щоб хоч ті, що раніше приїдуть, могли поставити коней під прикриття.
— А хіба так багато народу приїде?
— А от побачиш! — самозадоволено каже отець Григорій.
Тарасові дуже цікаво зблизька подивитись, як то гуляють у попів. Свої, селянські, прийняття він знає. Бачив, як то робиться й у дяків — у Богорського. Тільки Тарасові не подобалося: сама п’янка, хвастощі, сороміцькі анекдотки —таке... Ану цікаво, як у попа.
От прийшов і третій день. Деякі гості приїхали вже на службу Божу та так і зосталися. З’їзд почався пополудні. Тарас навіть не сподівався побачити стільки народу. Де вони й поміщатимуться у невеличких кімнатах!
Тараса приставлено було поки що до одежі. Роздягалися усі в маненькій прихожій, де стояв тапчанок і здоровенна скриня. От на той тапчанок та на скриню й складалася одежа.
Вперше бачить Тарас стільки попів. Та й до бісового ж їх батька! 1 де їх понабиралося стільки?
Священики старої дати — сиві, статечні, з волоссям аж геть за плечі, з довгими моісеєвими бородами. їх матушки тихенькі, скромні, простенько, темненько одягнені.
Нові батюшки — молоді франтуваті ієреї, з волоссям а Гаг^е, тобто ледве до плечі, в шовкових рясах — замалим папироску до губ не всадять. І матушки їх бойкі, розбитні, модно вбрані й модно причесані.
Отець Григорій усіх вітає на порозі й кожному щось скаже привітне:
— Ану-ну покажіть ваших гімназисток! — каже до якогось огрядного батюшки.
Батюшка висуває вперед двох дівчаток. Вони бойко вітаються, кумедно
присідають і розв’язно відповідають на запити.
Та Тараса дивує, що вони такі малі, а такі смілі. А он і великі дівки, а несмілі. Вугловаті, сором’язливі — все норовлять десь у куток сховатися. То вихованки єпархіального училища.
Деякі з них, сміливіші, ходять, обнявшися, по невеличкій залі й півголосом щось про себе балакають, бажаючи за всяку ціну здаватися розв’язанішими. А матушки сидять попід стінами і в три ока стежать кожна за своїм добром, скоса поглядаючи й на чуже добро. Почуття більш-менш як у баришника, що вивів коней на великий ярмарок.
Старші матушки в чорних тюлевих косинках або в кружевних фаншонах. Дивляться строго й мало говорять. Середня верства балакучіша. Одна з матушок оповідає, як її діти хворіли на кір.
— Ну так усі тройко покотом і полягли! Я й те, я й се — ну прямо голову стратила.
— Наші баби знаєте, що роблять? Треба уночі вибігти — (матушка знижує голос) —, голою... й набрати води з дев’ятьох бродів. У тій воді купати дитину. Який би не був струпок — зійде!
— Е, так то ж не на кір! А на кір хіба ж можна купати дитину? Що ви, Бог з вами!