Евмахос аж у долоні сплеснув, почувши таке. Так радіє знесилений мандрівник, який пробивається крізь гущавник у долину, і раптом замість самітної кам'янистої котловини побачить веселий хутір та почує блеяння вовнистої череди. Замість кам'яного ложа в холодну ніч прийме його широка, м'якими кожухами устелена лежанка пастуха, замість завтрашнього труда — солодкий спочинок у гостині.
От так радів Ксант, із вдячності обіймав і цілував свого друга та давав останні накази дружинникам. Решту дня зайняло перевезення достатків Евмахоса та його товаришів на фінікійські кораблі, а коли вечором зійшла на небо вечірня зоря, полковник, вкритий темним плащем, з мечем при боці та короткою рогатиною на плечі почвалав у святиню.
ГНІВ ГАТОРИ
Сьогодні не було біля святині нескінченних натовпів народу. За наказом його святості сардинці оточили увесь святий округ густими вартами, а всередині залишились тільки жерці, жрекині та повірені короля з його найближчого оточення. Евмахос задумався саме, як увійти йому туди, не звернувши уваги жерців, коли з-між сардинців висунувся Горсутен і швидко потягнув його вбік, на дорогу, яка вела до пристані.
— Не треба, щоб тебе хто бачив у храмі! — сказав пошепки. — Якби люди бачили богів, не боялися б їх, не цінили б як слід і їх ласки. Ось туди!
Звернув з дороги вбік, над саму ріку, якраз там, де на линвах колихалися два довгі та високі фінікійські кораблі. При світлі смолоскипів крутилося біля них кількадесят жовтолицих бородатих постатей у коротких туніках та хустках на головах.
"Се мої кораблі", — подумав Евмахос, і раптом захотілося йому зареготатися на все горло з фараона, який сам вказував йому найближчу дорогу до втечі.
З-над ріки крута стежина вела просто до стіни, якою обведений був святий округ Гатори. У сій стіні була хвірточка, прикрита по цей і той бік стіни густими кущами. Горсутен увійшов крізь неї з Евмахосом та показав йому найближчих вартівників. Вони непорушне стояли на стінах по обидва боки хвіртки.
— Звідсіля нема ніякої стежки до святині, — пояснив, — але напрям вказують кущі рожі — аж до святого пагімту, дому жінок, посвячених Гаторі.
Сильні пахощі розцвілих рож огорнули їх, коли вони швидким кроком йшли до святині. М'який моріг глушив кроки, а густе галуззя кущів ховало їх від можливих підглядачів. Вкінці зачорніли перед ними високі, дещо скісно збудовані стіни святого пагімту. Численні вікна були темні, бо всі танечниці, жрекині та служниці були на торжестві у святині. Зате над самою святинею, над першим подвір'ям і над діоритовою колонадою стояла заграва від вогнів смолоскипів та лампад. Дика, розгульна музика доносилася звідтіля, а часом голосно лунали оклики учасників торжества.
— Як же ж ми доберемося досередини? — спитав Ксант. — Нема в мене крил сови, ні кігтів кота!
— Не бійся, маловіре! — заспокоював його Горсутен. — Ось тут бачиш сей великий круглий, вмурований у стіну камінь? На ньому є напис, а в ньому скарабей — святий жук, прообраз бога сонця. Такий самий напис та скарабей є по той бік стіни. А тепер придави скарабея ручкою меча! Бачиш? О!
Круглий камінь відсунувся, і обидва перелізли крізь отвір. Тоді Горсутен знайшов при світлі заграви другого скарабея, натиснув на нього, і камінь знову вернувся у своє первісне положення.
Обидва опинилися у маленькій кімнаті, стіни якої покривали червоні тканини, оздоблені золотом. Посередині кімнати стояв стіл із залишками фруктів, вина, меду та паляниць. Під одною стіною виднілось низьке, вистелене подушками ложе, а під другою — мармуровий столик, повний всіляких більших та менших дзбаняток, плящин, мисочок, щіточок. Над ними на гебановій поличці стояв ідол бога чепурух Беза, подібний до карлика. Третя стіна була вільна, бо в ній саме знаходився круглий камінь з написом. Четверту заслонила важка парчева завіса, з-поза якої лилося лагідне світло лампад. Усю кімнату наповняли задушливі пахощі, але Евмахос не уявляв, звідки вони беруться.
— Тут зостанешся! — наказав Горсутен, розглянувшись. — Там, за завісою, внутрішня колонада святого пагімту, там ночуватиме фараон. А ти, — тут підняв руку, як учитель, що наставляє учня, — дивитимешся на колонаду і якщо побачиш кого третього — удариш мечем. Отут маєш перстень його святості, який знають усі мешканці Кему. На ньому святий змій і сонячний круг зі скарабеєм. Він відкриє тобі всі входи й виходи, визволить тебе від усякої небезпеки. Та ти поводься так, ніби його не маєш, бо чим менше людей тебе бачитиме, тим краще для його святості... ну, й для тебе.
— Авжеж! — відповів Ксант. — Я й сам знаю, що не раз найменше живуть на світі ті, що знають забагато таємниць. Горсутен стиснув його за плечі.
— Так. Якщо вони сим чваняться, то всякому аж набридне їх життя. Ти зрозумів усе як слід. Хай просвітить тебе Тот, а оборонить Птаг!
Горсутен щез у отворі стіни, і Евмахос зостався сам. Хвилину приглядався до дзбаняток, плящин та гладкого сталевого дзеркала і усміхнувся. Се була, очевидно, одягаль-ня та спальня одної з танечниць або жрекинь. Ах! В сю мить нагадав собі і пахощі. Се запах піжма та жіночого, розпаленого сном тіла. Такий самий наповняв його намет після розкішної, при вині та в обіймах молодих невільниць, проведеної ночі. Ах! Усе єство Евмахоса здригнулося від цього спогаду, і в сю хвилину згадав собі, що, може, невдовзі проведе таку саму ніч з Герзет... Мимохіть стиснулися п'ястуки, а очі засвітилися злим огнем.
— Горе тому, хто забажає її відібрати в мене. Моє серце жадає її, моя рука вирве її з пащі лева чи з рук короля. Одному богові віддам її та хіба з життям!
Тим часом у внутрішній святині перед вівтарем богині відбувалися святі танці. Велетенська статуя Гатори в сидячій позі сягала верха круглої колонади. Зелені стовпи підпирали стелю, у якій був круглий отвір. Через нього вливав місяць своє сріблисте світло просто на лоно кам'яної богині. На вівтарі горів вогонь із сикоморових гілок, а жерці раз у раз сипали в багаття ладан. Білий запашний дим з сичанням підіймався вгору, окутував коров'ячу голову богині та розходився ліниво по всьому храмі.
Поміж стовпами, наче вінок квітів лотоса, стояли танечниці у прозорому одязі, їх голі груди з фарбованими генною бородавочками, підчорнені великі мигдалевидні очі, їхні тугі, наче з рожевого граніту виточені руки та стегна яскраво виділялись на потемнілому фоні підсіння.