ВОРИК. Монсеньйоре єпископ, так вийшло, що доля звела нас у скрутний час. Незабаром у Реймсі відбудеться коронація Карла, і по суті, корону на його голову покладе ця молода дівчина з Лотарингії. Я не хочу вас обманювати чи давати марні сподівання, ми не зможемо зарадити цьому. Це повністю змінить становище Карла.
КОШОН. Безсумнівно. Це сильний хід дівчини.
КАПЕЛАН (знову схвильований). Нас перемогли в нечесному бою, мілорде. Ніхто ніколи не отримував чесної перемоги над англійцями.
КОШОН вигнув брову, та за мить його обличчя знову стало незворушно спокійним.
ВОРИК. Наш товариш вважає, що ця жінка — чаклунка. Гадаю, це обов'язок вашого преосвященства — віддати її на суд Інквізиції та спалити.
КОШОН. Якби її затримали в моїй єпархії — то так.
ВОРИК (відчуваючи, що справа стає серйозною). Тож я розумію, ми не маємо жодних підстав сумніватися, що вона — відьма.
КАПЕЛАН. Анінайменших. Справжнісінька відьма.
ВОРИК (намагаючись увічливо загладити слова КАПЕЛАНА). Ми питаємо, якої думки єпископ, сер Джон.
КОШОН. Тільки моєї чи вашої думки тут недостатньо, важливо і те, що на це скажуть інші, тобто французький суд.
ВОРИК (виправляючи). Католицький суд, мон сеньйоре.
КОШОН. Католицький суд, як будь-який інший, складається зі смертних людей, різниця тільки в тому, що його місія священна. Враховуючи, що ці люди — французи, як їх зараз заведено називати, боюсь, що їхня перемога над англійцями — не достатній факт для ствердження, що у справі замішане чаклунство.
КАПЕЛАН. Що? Навіть той факт, що самого сера Талбота перемогла і взяла в полон якась задрипанка із забитої Лотарингії?!
КОШОН. Як ми всі знаємо, сер Джон Талбот — затятий і нездоланний солдат, мсьє, але вважати його талановитим генералом поки що я не можу. Хоч вам і хочеться думати, що його перемогла ця дівчина, ми схиляємось до того, що заслуга тут усе-таки належить Дюнуа.
КАПЕЛАН (із презирством). Орлеанський Бастард!
КОШОН. Дозвольте нагадати…
ВОРИК (перебиваючи). Я знаю, що ви збираєтесь сказати, монсеньйоре. Дюнуа переміг і мої війська під Монтаржі.
КОШОН (нахиляючись). Для мене це служить іще одним доказом вправності мсьє Дюнуа як командира.
ВОРИК. Дуже люб'язно з вашого боку, ваше преосвященство. Я, зі свого боку, визнаю, що Талбот не командуючий, а тварина, якій би тільки побитися, тож у поразці під Пате сам і винен.
КАПЕЛАН (роздратовано скрегочучи зубами). Мілорде, під Орлеаном цій жінці в шию влучила стріла, всі бачили, як вона плакала від болю, мов дитя. Це була смертельна рана, та вона билася далі весь день, і коли наші солдати як справжні англійці відбили всі атаки, вона сама підійшла до стін форту з білим знаменом у руці; солдати завмерли, мов паралізовані, неспроможні стріляти, і тоді на них накинулись французи й відтіснили на міст, а той зненацька спалахнув полум'ям та за мить повалився у воду, і всі солдати потонули в ріці. Чи можна це назвати вдалим командуванням вашого Бастарда? Чи те полум'я не було пекельним вогнем, насланим відьмою?
ВОРИК. Монсеньйоре, пробачте мсьє Джону його різкість, але можливо, він має рацію. Дюнуа — чудовий капітан, ми погоджуємося, та чому ж він не міг нічого вдіяти, доки не з'явилася відьма?
КОШОН. Я не заперечую, що без надприродних сил тут не обійшлося. Однак на її білому знамені не було імен Сатани чи Вельзевула, на ньому були імена нашого Господа та Його святої Матері. А ваш командир, котрий втопився, ви його, здається, називаєте Глас де…
ВОРИК. Гласдейл. Сер Вільям Гласдейл.
КОШОН. Глас-делл, дякую. Він не був святим, і багато з наших вважають, він утопився через богохульські наклепи на Діву.
ВОРИК (починає непокоїтись). Якими ж будуть наші висновки? Чи Діва і вас привернула на свій бік?
КОШОН. Якби так, монсеньйоре, я б не сидів зараз тут перед вами.
ВОРИК (ввічливо заперечуючи). Ох, монсеньйоре!
КОШОН. Якщо диявол використовує цю дівчину, а я вірю, що так і є…
ВОРИК (запевнений). О, чуєте, сер Джон?.. Я знав, що ваше преосвященство не підведе нас. Пробачте, що перебив. Продовжуйте, будь ласка.
КОШОН. Якщо це справді так, то плани диявола набагато більші, ніж ви могли собі уявити.
ВОРИК. Справді? Плани стосовно чого? Слухайте уважно, сер Джон.
КОШОН. Якби диявол просто хотів оволодіти душею однієї сільської дівчини, чи варто йому було б так старатись? Будь-яке нікчемне чортеня могло б запросто наслати прокляття на дівчину. Князь темряви не вдався б до такої дешевої нудної роботи. Якщо він уже завдає удару, то це удар проти всієї католицької церкви як царства всього духовного світу. Якщо він насилає прокляття, то не на одну, а на всі душі людської раси. Споконвіку церква стояла на варті, щоб запобігти цьому злу. Як я зараз бачу, ця дівчина є одним із його інструментів. Вона піднесена, але піднесена дияволом.
КАПЕЛАН. Я ж казав вам — вона відьма.
КОШОН (жорстко). Вона не відьма. Вона єретичка.
КАПЕЛАН. А в чому різниця?
КОШОН. Ви, священик, таке питаєте! Ви, англійці, на диво сліпі. Всьому тому, що ви називаєте чаклунством, можна знайти природне пояснення. Чари цієї жінки не подіяли б навіть на кролика, вона сама їх не визнає за диво. Що перемоги дівчини насправді доводять, то це її талант у військовій справі, до якого вашому лайливому Гласделлу чи ярому бицюрі Талботу нема куди й рівнятися, а також те, що відвага віри, нехай і неправильної віри, завжди матиме гору над відвагою люті.
КАПЕЛАН (не вірить власним вухам). Ваше преосвященство порівнює сера Джона Талбота, тричі губернатора Ірландії, з биком?
ВОРИК. Певно, що ви б так не зробили, оскільки стоїте за шість сходинок від баронства. Та оскільки я граф, а Талбот всього тільки лицар, то я можу дозволити собі прийняти таке порівняння. (До ЄПИСКОПА). Скажімо, я можу відкинути всі припущення щодо чаклунства, але все одно цю жінку треба спалити.
КОШОН. Я не можу так просто спалити її. Церква не може відібрати життя. Мій головний обов'язок — спробувати врятувати дівчину.
ВОРИК. Без сумніву. Все ж таки іноді ви спалюєте людей.
КОШОН. Ні. Коли церква відтинає затятого єретика, немов мертву гілку від дерева життя, вона передає його в руки цивільного суду. Далі цивільний суд ухвалює рішення без втручання церкви.